Як реагує наше суспільство на порушення прав людини?
Сьогодні о десятій годині ранку в сесійній залі Верховної Ради
України відбудеться представлення першої щорічної Доповіді Уповноваженого
Верховної Ради України у справах людини «Про стан дотримання і захисту
прав та свобод людини в Україні». У зв’язку із цим «День» звернувся з такими
запитаннями до відомих правозахисників: «Які, по-вашому, основні права
людини порушуються в Україні? Як на це реагує суспільство? Чи відомі вам
приклади успішного захисту прав людини в нашій країні?»
Андрій РИБАЛКА, менеджер Міжнародного товариства із
прав людини — українська секція:
— Про те, які права людини порушуються найчастіше, можу
судити зі звернень громадян до нашої організації. Це — порушення соціально-економічних
прав (зокрема, недостатній рівень життя, медичне обслуговування, освіта,
право на працю), неправомірні дії міліції стосовно затриманих, порушення
судового процесу і несправедливий розгляд (80% од усіх скарг).
Що ж до реакції суспільства, то якщо конкретної людини
не зачепило, вона ніяк не реагує на те, що відбувається. А громадські організації
вважають за краще працювати самостійно, і тому їхня робота найчастіше неефективна.
По-моєму, було б корисніше провести загальну кампанію з усунення негативних
тенденцій щодо того чи іншого виду порушень, але через амбіційність лідерів
деяких організацій не виходить це зробити. Загалом же, я вважаю, що саме
суспільство пасивне щодо цього питання.
Інститут Уповноваженої ВР із прав людини, по-моєму, поки
що працює тільки на свій імідж. Жодних серйозних заяв не пригадаю, може,
за винятком кампанії з торгівлі українськими жінками за кордоном, а також
відвідування СІЗО. Поки що цей інститут діє неефективно. Не чув реальних
законодавчих серйозних ініціатив та висловлювання з дійсно гострих питань
щодо того ж референдуму, наприклад. По-моєму, інститут мав би проводити
всебічний моніторинг реального забезпечення прав людини та імплементації
міжнародних норм у національне законодавство, лобіювати це на всіх рівнях
— у Верховній Раді, Кабміні, а також апелювати до громадськості. Крім того,
співробітничати неформально із громадськими організаціями, які б могли
розвантажити інститут од великого потоку не зовсім властивих йому функцій.
Нині ж уся діяльність відомства Карпачової йде на реакцію на запити.
Євген ЗАХАРОВ, співголовуючий Харківської правозахисної
групи:
— До основних порушень прав людини в Україні я б відніс
право на справедливий судовий процес. Незалежні експерти твердять, що приблизно
половина рішень судів несправедлива. Серйозно порушені соціально-економічні
права, це призвело до того, що значна частина населення (не менше як 15%)
живе на межі злиднів. Серйознішими стають порушення свободи слова. І ще
— зростання рівня насильства в суспільстві загалом, пов’язане із жорстокістю
та грубим поводженням правоохоронних органів, а також — із погіршенням
соціально-економічного становища.
Суспільство саме по собі слабке — і реагує на подібні випадки
слабко. В Україні діє майже 100 правозахисних організацій. Часто їхні дії
успішні і викликають захоплення, але вони губляться у величезному масиві
порушень, тому малопомітні. Що ж до Ніни Карпачової та її реакції, її допомоги,
то думаю, про неї можна сказати те ж саме. Можливо, інформування про роботу
Карпачової недостатнє. Однак це не означає, що в неї немає успіхів. Закон
про Уповноваженого, прийнятий в Україні, слабкий, він відноситься до типу
законів про «слабкого» омбудсмена, він не дає апарату Карпачової можливості
ефективно працювати, тому що в нас розведені сфери діяльності омбудсмена
і суду. Що ж до адміністративної практики, то закон не містить у собі жодних
фільтрів, і апарат Ніни Карпачової виявляється заваленим величезною кількістю
скарг, якими він не в змозі займатися належним чином. Узагалі цей апарат,
по-моєму, поки що не проявив себе. Що ж до аналітичної роботи апарату,
то, коли буде опубліковано доповідь Карпачової, ми зможемо про це судити.
Прикладів же успішного захисту прав багато — в Харкові,
Севастополі, Донецьку, Сіверськодонецьку, Львові. Можна простежити деякий
загальний принцип цієї успішності: в тих випадках, коли стосовно людини
порушено закон і вона є постраждалою, її завжди вдається захистити. Про
це можу судити із результатів роботи Харківської організації солдатських
матерів. Коли ж іде мова про тортури, коли до нас звертаються люди зі скаргами
щодо побиття міліцією, то тут усе набагато складніше. І добитися порушення
карної справи проти працівників міліції, які застосовують незаконні методи,
практично неможливо.
P.S.: «День» далеко не у всьому погоджується з категоричністю
оцінок на адресу омбудсмена і планує детальніше зупинитися на цій проблемі,
зокрема у розмові з Ніною Карпачовою.






