Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Запізнілі мемуари

Зараз вони все ще актуальні
13 травня, 1999 - 00:00

На презентації в Києві, куди з Москви приїхали крім онука
й інші близькі родичі колишнього генсека, панувала атмосфера розчулення
й вдячності. Деяких із присутньої навколоісторичної наукової еліти охопила
ейфорія повернення минулого, й у залі раз у раз лунали хвалебні оди на
адресу «борця за суверенну Україну». Іноді, щоправда, з поправкою на суперечливість
його образу. Професор Володимир Сергійчук відзначив роботу скульптора Е.
Неізвєстного, який дуже точно передав характер Хрущова чергуванням білого
й чорного кольорів.

Питання в основному було адресовано сину Хрущова — Сергію
Микитовичу (на фото). Він назвав себе «прихильником Радянського Союзу».
На за питання кореспондента «Дня» про міру демократизму нинішнього політичного
режиму в Росії, Сергій Микитович відповів, що «ми сьогодні живемо в тій
же системі, Горбачов зробив крок до демократії, а зараз Росія котиться
назад».

Найяскравішим моментом зустрічі була, мабуть, історія,
що її розповів відомий правозахисник Семен Глузман. Мовляв, жив собі в
Києві «тихий міський божевільний» Степан Сорока. Все його в цьому житті
цікавило. І ось одного разу приїхав до міста генсек Хрущов. Увесь Київ
гуде: охорони, либонь, у секретаря — цілий полк, до нього й не підступишся.
Й тут Степан надумав своїх «п'ять копійок» вставити. Мовляв, за великого
бажання та вміючи нічого не варто «прибрати» Хрущова... Наступного дня
«прибрали» Сороку — на 25 років оформили в «табір» за замах на генерального
секретаря. Там із ним і познайомився Глузман. І через нього Степан передав
прохання на волю, щоб поставили на могилі тоді вже покійного Хрущова квіти
від людини, яка ніколи й не думала його вбивати. Адже він лише «тихий міський
божевільний». До речі, живе й досі ...

Наталя ТРОФІМОВА, «День» 
Газета: