Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«Зайки» та «кролики» співають за наші гроші

7 жовтня, 1999 - 00:00

Пише виборець, який дожив до виборів. Ідеш на вибори, як
по гриби. Знайшов начебто білого гриба — в реанімації дізнаєшся: жовчний.
Ну, думаєш, якщо випишуть, буду розумнішим. Не даремно люди кажуть: «Дурень
думкою багатіє». Минуло п'ять років...

Немає таких слів, щоб висловити свою вдячність дорогому
Леоніду Даниловичу. Дивишся на нашу дійсність і думаєш, не до тієї палати
перевели. Найсмішніше, що ті, хто десятки років навчав нас марксизму-ленінізму,
стали нашою «буржуазною» елітою, а ми, як завжди, найманою робочою худобою.
Тепер вони нас навчають ринковій економіці, що з цього вийшло, ми відчуваємо
на собі. Дивна ця секта «вільних каменярів», щоб вона не будувала, виходить
так, що вони завжди в білому, а ми... самі знаєте в чому.

Нещодавно однокласника зустрів, років зо двадцять не бачилися.
Тямущий був, вундеркінд. Зараз працює дистриб'ютором, пробач, Господи.
Так він говорить: «Лох я ганебний, поки боротьбу нанайських хлопчиків дивився,
у мене гроші з книжки вкрали. Перед виборами у всіх кандидатів запитував:
«Пацани, хто гроші стибрив? Ніхто не знає. Чим нас завжди лякали, те й
створили. Лякали диким капіталізмом — його й зліпили. Лякали корупцією,
так ми наздогнали й перегнали. Вони не винні. У них так голову влаштовано».

Найстрашніше, що вони все свідомо доводять до абсурду.
Я не знаю, що робитиме з прокладками «Олвейз» абориген, але я знаю, що
робитиме Л. Кучма, якщо йому залишити право накладати вето. Вето — головний
біль Президента. Президент говорить одне — вето зовсім інше. Чи є вихід
з цього незручного положення тіла? Хіба що, й правда, над Верховною Радою
побудувати верхню палату. Розмістити там нехудих губернаторів, і тоді губернатори
накладатимуть це саме вето на вже неверховну раду. По-перше, зверху-вниз
завжди зручніше. По- друге, буде, як у їхніх демократій, а головне, звільнили
б від цього невдячного заняття нашого Гаранта.

Скільки сил, брехні, інтриг і грошей витрачають Президент
і його чиновниче військо для того, щоб зберегти владу. Якби цю енергію
й гроші — та на благо людей. Спостерігаючи, як агітпотяги борознять степові
простори, доходиш думки, що нас дійсно сприймають як стадо. Лицедії танцюють
і співають, умовляючи нас голосувати за того, хто розплачується з ними
нашими ж грошима. Можуть підвести нас ці зайчики й кролики під монастир.
Аж надто солодко співають. У Росії їм це вдалося.




З повагою,
Костянтин ЛУНЬОВ
Одеса
Пише виборець, який дожив до виборів. Ідеш на вибори, як по гриби. Знайшов начебто білого гриба — в реанімації дізнаєшся: жовчний. Ну, думаєш, якщо випишуть, буду розумнішим. Не даремно люди кажуть: «Дурень думкою багатіє». Минуло п'ять років...
Газета: