Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Жив – дрижав, помирав – дрижав

Свято європейського футболу знову пройде без України
19 листопада, 1999 - 00:00

Залишалося довести гру до перемоги, але тут завадив той самий страх, від якого я застерігав у вівторок. Неозброєним оком було видно, що наші не можуть або не хочуть забити ще один м'яч розчарованим суддівською немилістю гостям. Двадцять п'ять хвилин, що залишалися, наші готувалися очікувати як солдат «дембеля», відраховуючи кожну виграну секунду. На 550-й секунді захисник українців підправив м'яча у вільний від Шовковського кут воріт — і все було закінчено. Завдати удару у чужі ворота наші так і не змогли. 550 секунд ми ніби побули учасниками Євро-2000. А потім повернулися туди, де ми є.

Повернулися, щоб запитати — а чи є у нас національна команда, чи хлопці у жовто-блакитному є лише підрозділом київського «Динамо» із всіма відповідними наслідками? При бажанні і Михайла Поплавського можна вважати зіркою естради, так само як Йожефа Сабо достойним тренером головної команди країни. Насправді ж ми бачимо створення із кращих гравців колишнього Союзу суперклубу «Динамо» і занепад збірної, до якої, якщо так далі піде, не буде кого збирати.

Після невдач, подібних до тої, яка спіткала команду України, в цивілізованому світі прийнято подавати у відставку. Чи зробить хтось із відповідальних за футбольну ганьбу такий мужній крок, чи ми знову почуємо про те, що їм щось заважало? А може, і не було ніякої невдачі? Бо ж головне завдання, судячи із телевізійних коментарів, ми разом із футболістами виконали. А Європа? Європа почекає, поки і наші футболісти, і всі ми навчимося не боятися грати у свою гру. Не дрижати постійно як той літературний герой, а по-справжньому вигравати і програвати. авдання не пропустити протягом двадцяти п'яти хвилин гол від деморалізованої та втомленої команди Словенії виявилось українським футболістам не до снаги. Серія безглуздих помилок, викликана панікою і метушнею у захисті, призвела до рикошету у наші ворота після несильного удару словенського нападника Павлина. У п'ятнадцять хвилин, що залишалися для врятування гри, більше нагод, щоб забити гол, було у словенців.

Народ на Словенію йти не хотів. Лише зниження в останній день ціни на квитки до 1–5 гривень дозволило заповнити головну спортивну арену країни до пристойної, як для такої гри, позначки. Оптимізм передігрової реклами на більшість любителів футболу не поширився. Занадто блідо виглядали наші в Любляні, щоб сподіватися на впевнений реванш у рідних стінах. За день до гри автор цих рядків передбачив дві умови перемоги збiрної України. Перша умова — нам мали допомогти забити або помилка суперників на зразок філімоновської, або дуже справедливий одинадцятиметровий. Друга умова — відсутність у нашої команди страху за результат, того мандражу, який не давав українцям в першій грі показати елементарного вміння грати у футбол.

Зміни у складі нашої команди мали зовсім заплутати суперників. Справді: виставляти п'ять чистих захисників у грі, яку слід конче вигравати, може тільки дуже «серйозний» фахівець. Зате нападників у нас виявилось аж троє. Тобто центр поля мали захопити два наших півзахисника — Кандауров і Косовський. Перший востаннє бачив сніг у своїй Португалії дуже давно і навряд чи міг допомогти у силовій боротьбі за м'яч в центрі поля. Косовського ж так само, як і Скаченка, при всій повазі до їхнього спортивного характеру, аж ніяк не назвеш великими футбольними комбінаторами. Тож вже з перших хвилин читалась гра українців за принципом: нагружай — поборемось! Така гра має право на існування лише в тому разі, коли одні «нагружають» швидко і регулярно, а другі за «нагружене», тобто за м'яч, активно борються. Панічно боячись помилитися, п'ятеро наших захисників настільки довго щораз вовтузились з м'ячем на своїй половині, що словенцi встигали спокійно і без метушні прикрити кожного нашого нападника із підстраховкою. Індивідуальна ж гра нашої єдиної міжнародної зірки Шевченка могла призвести хіба що до штрафних, які Андрій сам за

Газета: