Якщо ми вирішимо всі проблеми світу, але провалимо вирішення освітніх проблем, наші діти зруйнують те, що ми їм заповіли.
Томас Джефферсон, 3-й президент США, один з авторів Декларації незалежності США

Злочини Ратко Младіча

3 червня, 2011 - 00:00

Ратко Младіча легко ненавидіти. У кращий для нього час він не лише говорив і поводився, як головоріз, але також і виглядав як такий — із шиєю, як у бика, з бляклими очима, психопат, який гарчить й із задоволенням вирвав би вам нігті лише заради розваги. Окрім багатьох інших звірств, «боснійський м’ясник» був відповідальний за вбивство близько восьми тисяч неозброєних боснійських мусульман, чоловіків і хлопчиків у лісах довкола Сребрениці влітку 1995 року.

Тому більшості з нас принесе відчуття певного задоволення той факт, що його, нарешті, було заарештовано в сербському селі Лазарево. Сербія домоглася поваги, заарештувавши Младіча, що має прискорити її вступ до Євросоюзу. Колишні жертви збройних сил боснійських сербів Младіча відчують, що нарешті існує певна справедливість.

Проте майбутній суд над Ратко Младічем ставить певні незручні запитання. В першу чергу, чому його не можна засудити в Белграді замість Гааги? І чи мудро звинувачувати його в геноциді, а також у злочинах проти людяності й у воєнних злочинах?

Обидва запитання вказують, наскільки сильно ми перебуваємо під впливом Нюрнберзького процесу, де нацистські лідери допитувалися міжнародною колегією суддів. Вважалося, можливо, правильно, що німці не зможуть притягнути до судової відповідальності своїх колишніх лідерів. А нацистські злочини були навмисними і такими страхітливими за масштабом, що потрібно було створити нові закони — «злочини проти людяності» — щоб притягнути до відповідальності тих, хто формально був відповідальний за них. Держави також повинні звітувати за свої діяння, тому 1948 року з’явилася Конвенція із запобігання та покарання злочинів геноциду.

Голокост не був головною темою для розгляду на Нюрнберзькому процесі. Проте союзники думали, що нацистський проект знищення цілого народу вимагає абсолютно нового юридичного підходу, аби гарантувати, що такі звірства більше не повторяться.

Проблема геноциду як юридичної концепції полягає в тому, що його визначення нечітке. Вона стосується «дій, які здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу». Акцент робиться на «намір», а не на кількість людей, чиї життя зруйновано. Мао Цзе Дун знищив до 40 млн. китайців, але хіба він мав намір знищити їх як групу? Звісно, — ні. Ми знаємо, що Гітлер мав намір знищити всіх до єдиного євреїв — чоловіків, жінок і дітей. Хоча масові вбивства не рідкість в історії, план Гітлера щодо знищення був, звісно ж, якщо не унікальним, то дуже незвичайним.

Втім, похвальна спроба запобігти подібному, мала прикрі наслідки. У нашому завзятті вивчати уроки історії ми часто вивчаємо хибні уроки чи спотворюємо історію до невпізнання.

Певною мірою на вбивство в Сребрениці також вплинули спогади про Другу світову війну. Голландський батальйон Організації Об’єднаних Націй обіцяв захистити там мусульман, хоча він був не в змозі зробити це. Це була обіцянка, яка частково відображала відчуття провини, яке все ще переслідує голландців за те, що вони дивилися в інший бік, коли німці ловили й депортували в табори смерті дві третини єврейського населення їхньої країни. Цього разу все було б по-іншому. Цього разу вони б діяли. На жаль, оскільки збройні сили Младіча перевершували їхні числом і озброєнням, голландці облишили Сребреницю на свою долю.

Через травму, завдану намірами Гітлера знищити всіх євреїв, геноцид став інтриѓуючою причиною для воєнних дій, включаючи збройне захоплення інших країн. Але що є геноцидом? Бернард Кушнер, засновник «Лікарів, без кордонів», хотів, щоб світ втрутився до справ Нігерії 1970 року, бо він вважав убивство представників народності ібо нігерійськими військами відлунням геноциду в Освенцимі. Інші вбачали в цьому жорстоку громадянську війну й попереджали, що втручання лише погіршить ситуацію.

Для декого ми завжди живемо у 1938-му або, скоріше, 1942 році, коли нацисти схвалили те, що Гітлер називав «остаточним розв’язанням єврейського питання». Президент Джордж Буш і його група підтримки, волаючи до Мюнхенської угоди при першій-ліпшій можливості, розглядали терористичні атаки 11 вересня 2011 року як заклик до зброї. Саддам Хусейн був Гітлером, тому нам потрібно послати війська. Ми маємо зупинити геноцид президента Судану Омара аль-Башира в Дарфурі. Ми маємо зупинити полковника Муаммара аль-Каддафі від скоєння масових убивств у Бенгазі. І так далі.

Інколи втручання може врятувати життя. Але війни часто призводять до інших і триваліших війн. Воєнні дії можуть стати причиною жорстокості і призвести до великої кількості смертей цивільнихжителів. Це особливо правильно, якщо говорити про втручання під час громадянських війн, коли сторони не можна легко поділити на жертви та агресорів, на добрих і злих.

Звичайно, світ стає набагато простішим, якщо ми вважатимемо за краще побачити його в чорно-білих барвах. І суд над Младічем, без сумніву, потурає такому сприйманню. Він з’явиться перед судом за геноцид, бо трибунал ООН для колишньої Югославії і Міжнародний суд ООН вирішили, що проти боснійських сербів застосовувався геноцид. Оскільки Радислава Крстіча вже засуджено за участь у геноциді в Сребрениці, ймовірно Младіча також буде засуджено.

Ми не повинні відчувати жалю до Младіча. Немає сумніву, що він винен у серйозних воєнних злочинах. І суд, хоч і незадовільний, у більшості випадків все ж кращий, аніж політичне вбивство. Але засудження його за геноцид, навіть якщо важко буде довести, що він будь-коли намагався знищити боснійських мусульман як групу, ще більше ускладнить вже й так розпливчасте визначення терміну.

Младіч брав участь у етнічних чистках, які, хоча й гідні засудження, але не одне й те ж саме, що геноцид. Вільні визначення потуратимуть віоєнним втручанням і, таким чином, війнам. Дуже часто викликаючи дух Гітлера, ми перетворюємо на банальність ті жахливі злочини, які він здійснював насправді.

Ян БУРУМА — професор демократії та прав людини в Бард-коледжі. Його остання видана книга називається «Приручення богів: релігія і демократія на трьох континентах».

Ян БУРУМА. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ