Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

Звідки українській книжці чекати порятунку?

Всеукраїнський рейтинг нагадав про стан вітчизняного книговидавництва
21 березня, 2006 - 00:00

17 березня в Українському домі в Києві відбулася урочиста церемонія нагородження переможців VII Всеукраїнського рейтингу «Книжка року' 2005». Хоч, за словами керівника проекту Костянтина Родика, ще донедавна проведення акції взагалі було під питанням. «Місяць тому ми думали обмежитися прес-конференцією, оголосивши на ній результати, — говорить Констянтин. — Можливості провести захід не було. Але світ не без добрих людей».

Не знати, що краще: коли влада не втручається чи навпаки, включно до того, що на найвищому рівні вирішується проблема приміщення для проведення «Книжки року», а тоді неодмінно очікується подяка за те. I міністр культури та туризму якщо й виходить на сцену, то ще й для того, щоб зробити взаєморозрахунки, мовляв, «минулого року ми за 20 мільйонів бюджетних гривень придбали книжки для українських бібліотек: сільських, районних, обласних... Це було в два рази більше, ніж за п'ять попередніх років разом узятих...»

Отже, гран-прі отримала «Україна — козацька держава» (видавництво «ЕММА»). Хоча вона як подарункове видання стала переможцем номінації «Минувшина». Книжка — непід йомна, 9,5 кг і вартістю приблизно $500. Вона є недоступною для переважної більшості українців, і її висунення на гран- прі свідчить про неповагу до українського платника податків. Очевидно, експерти мали свої причини, визначаючи переможців у кожній із десяти номінацій, але інколи компроміси позначаються на репутації. У номінації «Голоси» перемогли — Віктор Неборак «Літаюча голова» (в-во «Срібне слово»), Тамара Гундорова «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (в-во «Критика»). Зауважимо, що книжка «День і вічність Джеймса Мейса» із бібліотеки нашої газети була на третій позиції. Як хрестоматійні твори відзначили видання: Франсуа Рабле «Гаргантюа та Пантагрюель» (в-во «Кальварія») і Валерій Шевчук «Муза Роксоланська» (в-во «Либідь»). Дипломи за книжки для малечі, молодших школярів та підлітків взяв Іван Малкович, директор «А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ» за «100 казок» та Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера». У номінації «Постаті» найбільший рейтинг здобули твори М иколи Галагана «З моїх споминів: 1880-1920 рр.» (в-во «Темпора») та «Григорія Гусейнова «Станційні пасторалі. Сповідь дитинства» (в-во «Акта»). Серед дипломованих видань також варто відзначити «Філософські твори: у 4- х томах» Дмитра Чижевського (в-во «Смолоскип»), «Старовинні маєтки України» Івана та Ольги Родічкіних (в-во «Мистецтво»), «Атлас світу» (в-во «Картографія»).

«Книжка року» до певної міри є єдиною спробою систематизувати і якимсь чином вiдзначили новинки в українському книговиданні. Фактично за кілька років свого існування вона стала відзеркаленням книжкового процесу в Україні: його проблем і перспектив. Ця ж акція засвідчила, що, по-перше, оскільки немає закону про меценатство, дуже мало тих спонсорів, які б хотіли своє ім'я або очолювану структуру асоціювати з українською книжкою, а по-друге, цього разу, зрештою, як і останніми роками, збираються практично одні й ті ж видавці й автори, і це професійне коло, на жаль, збільшується дуже поволі. Проблема стає тим більш наболілою, бо, як сказав Іван Малкович, «не можна, щоб при помаранчевій владі у центрі Києва закривалися книгарні...». Це все на мене справило сумне враження. З усього вищесказаного виникає запитання: звідки українській книжці чекати порятунку? — з яким «День» звернувся до письменників і книговидавців.

Марія МАТІОС, письменниця, лауреат Шевченківської премії:

— Думаю, керівникам проекту Галині Родіній і Костянтину Родику треба вручити спеціальний приз за подвижництво. Але я би на місці пана Родика не дякувала ані Президентові, ані Міністрові культури та туризму, бо нічого такого вони не зробили, аби ця акція відбулася. А ще буквально, що називається, в останній вагон поїзда скочив один iз політичних блоків... Можна вказати на певні недоліки церемонії нагородження лауреатів, але я не хочу цього робити, адже ніхто не спромігся організувати щось подібне. А про престиж української якісної книжки, яка, на щастя, у нас уже є, говоритимемо тоді, коли вона матиме можливість потрапити до свого потенційного читача, тобто коли в Україні бодай в кожному райцентрі, а їх понад шістсот, буде книгарня. Я вже не кажу про села. Можемо втішатися, що книжкові крамниці є в Києві, але у столиці їх також недостатньо.

Віталій КАПРАНОВ, директор видавництва «Зелений пес»:

— Добре, що акція «Книжка року» все-таки відбулася, тому що її організатори говорили, що проект взагалі був на межі існування. Тобто, українська книжка в Україні нікому не була потрібна буквально до минулорічної осені — саме тоді книговидавці своїми зверненнями і пропозиціями почали «атакувати» уряд і парламент. Ми подумали: якщо депутати не відвідують книжкові ярмарки, значить виставку потрібно організувати у Верховній Раді. Власне, у лютому там пройшов чотириденний Форум видавців, на якому «Книжка року» і знайшла підтримку. Вітчизняний книжковий процес — то взагалі окрема тема. Він відбувається зовсім не так, як би того хотілося: коли б пропорція становила одну російську книжку до десяти українських, а не навпаки, як є зараз. На жаль, у нашому інформаційному просторі не встановлені цивілізаційні правила гри. Як тільки заходить мова про про газ чи Чорноморський флот, і державні діячі, і їх опоненти наголошують на національних інтересах України, а коли йдеться про книжки — у кращому разі говориться про пільги на податки, які нам вже не потрібні, оскільки їх вже маємо. У лютого відбулася зустріч віце-прем'єра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка з книговидавцями. На мене особисто він справив гарне враження, але це аж ніяк не означає, що з ним у команді не працюють бюрократи. Коли тоді ми обговорювали питання створення робочої групи, цікавилися, чи можемо туди увійти, у відповідь прозвучало, що вона складатиметься з фахівців, комітетів, очевидно, Держкомтелерадіо. Виходить, що ті люди, які довели наше книговидавництво до такого ганебного стану, тепер розмірковуватимуть над тим, як його вивести з нього... Отже, минув майже місяць з тієї зустрічі, і за цей час не пролунало жодного дзвінка. I не знати, кого в яку групу включили і чи включили взагалі. Ми, звичайно, подали перелік тих людей, яких би хотіли там бачити, а далі — terra incognita.

Юлія ОЛIЙНИК, директор видавництва «Темпора»:

— Костянтин Родик уже багато років докладає стільки зусиль, щоб у нашому суспільстві прижилося таке поняття, як українська книжка. I треба оцінити його мужність. А церемонія вшанування лауреатів 2005 року особисто мені нагадала про той стан, в якому перебуває українська книжка. Сьогодні не можна говорити про вітчизняний книжковий ринок — його просто не існує, натомість є ринок видавничих послуг. Очевидно, треба називати речі своїми іменами. Насправді, українська книжка програє російській не тому, що, мовляв, у нас більшість населення — російськомовне. А тому, що Росія вже давно усілякими протекціоністськими заходами (пільги в податковому законодавстві, пільги при благодійній допомозі тощо) активізувала розвиток свого книжкового ринку як самодостатнiй бізнес. Я вже не кажу, що у нас українська і російська видавнича продукція існують в нерівних умовах. Крім того, в Україні немає конкуренції інтелектуальних ідей і видавничих політик загалом, зрештою, немає навіть змагання дизайнерів- художників поміж собою. Також невідомо, скільки в процентному відношенні книжок видається на гранти, що, до речі, не є ані ринковою економікою, ані бізнесом. На мою думку, на вітчизняних книговидавців погано впливає державна «опіка» сферою: вони не можуть природно розвиватися за законами конкуренції, а змагаються за шматок пирога з державного бюджету. Якщо говорити про те, чим влада може нам допомогти, — так це запровадити чіткі правила в інформаційному просторі. Тоді, думаю, наша книжка швидко витіснила би iншу.

Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments