Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

«Культуротерапія»

або Чому варто відвідати Рим (і Флоренцію) взимку
6 березня, 2020 - 11:53

Перше, що впадає в око українському подорожньому, який опиняється в Римі взимку, це місцевий клімат. Тут, на відміну від Києва, 10 — 15 градусів тепла в цю пору року — норма, а не аномалія. Зелень буяє в численних парках й просто в горщиках, що стоять на балконах та тротуарах. Подекуди помітне цвітіння. А 20 — 30-метрові вічнозелені сосни пінії з густими парасолеподібними кронами можна не меншою мірою вважати символом Рима, ніж Форум чи Капітолій. Загалом зима нагадує тут середину вересня в Україні.

Однак мальовнича природа та комфортна температура — лише один з аргументів на користь зимових канікул у Італії. Як відомо, менш за все під час мандрівки кожен турист прагне спостерігати натовпи таких самих, як він туристів. Й попри те, що цілком уникнути цього в Римі просто неможливо, найбільш сприятливий період, для того, щоб абстрагуватися від уніфікації, яку повсюдно в світі нав’язує індустрія туризму, це саме зима. Виняток — різдвяно-новорічний тиждень, коли інтенсивність людських потоків наближається до літніх показників.

МІСТО-МУЗЕЙ

На емоційному рівні Італія видається в чомусь близькою українцям — культурна акліматизація відбувається майже непомітно. Сприяє процесу прагнення італійців щомиті насолоджуватися життям, яке знаходить відображення, наприклад, у їжі та в звичці вибагливо вдягатись. Тут контраст з іншими країнами, й зокрема Україною, особливо помітний щодо чоловічої моди — в Італії не лише жінкам, а й чоловікам, схоже, зовсім не байдуже, який вигляд вони мають. Мимоволі такий настрій передається і мандрівнику. Певна галасливість та збудженість, які властиві місцевим жителям, не порушують цієї загальної життєствердної тональності.

Водночас Рим — місто, відвідування якого вимагає ретельного планування й підготовки. Попри те що історичний центр доволі компактний і більшості культурних пам’яток можна дістатися на своїх двох, їх неймовірна концентрація спантеличує. Особливо ж болісним може видатися відвідування Ватикану. Безнадійна спроба протягом одного дня  оглянути (саме роздивитись, а не лише обійти!) мистецьку колекцію, яку впродовж століть збирали понтифіки і яка об’єднує тисячі предметів від фресок Сікстинської капели до творів Кандинського й Матісса, майже напевне змусить вас відчувати себе безпорадним. Тож слід бути поблажливим й не вимагати від себе неможливого.

Фактично Рим — це велетенський музей просто неба. Крім Колізею та фонтана Треві тут, наприклад, є десятки храмів, по яких «рівним шаром» розподілені твори Берніні, Мікеланджело, Рафаеля, Караваджо та ін. Вражає уяву вік деяких споруд, що їх навряд чи можна віднести до ТОП-10 туристичних пам’яток. Так базиліка Сан-П’єтро-ін-Вінколі, яку туристи зазвичай відвідують, щоб побачити знаменитого «Мойсея з ріжками» Мікеланджело, була заснована ще в V столітті! Крім самих культурних артефактів, тут випала нагода поспостерігати й за роботою над їхнім збереженням — неподалік входу до храму бачимо, як, ігноруючи зацікавлені погляди відвідувачів, над своїм клаптиком стіни старанно працює реставратор.

УКРАЇНЦІ — СКРІЗЬ

Гарним помічником для українського подорожнього, який прагне розібратися в різноманітті культурних контекстів вічного міста, може стати путівник доктора богословських наук Тараса Дзюбанського. Його автор тривалий час здобував освіту і працював у Римі. На тлі інших аналогічних видань книжку «Рим і Ватикан: 753 до н. е. — 2018 н.е.» вирізняє, зокрема, акцент на тих пам’ятках, які є важливими власне для українців. Так свідомий й відповідальний турист з України не знехтує нагодою побачити в Соборі святого Петра мозаїки святих Володимира та Ольги, що їх свого часу з нагоди тисячоліття Хрещення Русі-України посвятив папа Іван Павло ІІ. Інформація про визначні місця супроводжується в путівнику QR-кодами, завдяки яким читач має змогу знайти їх на мапі свого смартфона. Також видання містить відомості про цікаві місцеві звичаї та поради, які допоможуть налагодити комунікацію з італійцями (як і в Україні, англійську тут розуміють не всі!) Крім кількох ключових фраз італійською автор «озброює» читача ще й знанням найбільш важливих «італійських» жестів, які, схоже, є невід’ємним елементом цієї мови. Як зізнається Тарас Дзюбанський, у його планах уже є оновлене видання путівника, тож стежте за анонсами!

Україна й українці присутні в Римі не лише в культурних контекстах, а й цілком зримо — наших людей тут чимало. Напередодні повернення додому в Латеранській базиліці зустрічаємо велику групу паломників з Мукачівської греко-католицької єпархії. Як з’ясувалося, вони здійснюють прощу з нагоди тридцятиріччя виходу їхньої церкви з підпілля. Наступного дня прочани мають авдієнцію в Папи. Побачити «українські» мозаїки в Соборі святого Петра також вдається завдяки національній солідарності. Протягом дня певні зони всередині цього велетенського (найбільшого з християнських!) храму перекривають для здійснення богослужінь та інших заходів. Однак один з ватиканських службовців виявляється українцем, тож він не в змозі відмовити мандрівникам у їхньому патріотичному прагненні побачити зображення давньоруських святих.

ФЛОРЕНЦІЯ ЗА ЦІНОЮ ВІННИЦІ

Чудовий спосіб урізноманітнити подорож і водночас краще пізнати країну — це одноденна поїздка в інше місто. Якщо ж ви опинилися в Римі, то завдяки розвинутій транспортній інфраструктурі маєте доволі широкий простір для вибору. Італія — один з європейських піонерів у сфері швидкісного залізничного руху. Розпочалося ж усе з лінії між Римом та Флоренцією — перші ділянки на цьому напрямку відкрили ще 1977 року. Саме його й обираємо. Сьогодні комфортабельний потяг долає відстань понад 250 км лише за півтори години. До слова, компанія-перевізник регулярно пропонує різноманітні знижки, тому квиток можна знайти за ціною близькою до вартості другого класу «Інтерсіті» з Києва до Вінниці.

Відомо, що саме з Флоренції розпочалася епоха Відродження, тож щільність «культурного шару» тут не поступається римському рівню. Лише для вивчення музеїв знадобиться, мабуть, тиждень. Однак досвід свідчить, що й протягом одного дня можна встигнути роздивитися статую «Давида» в Академії образотворчих мистецтв, дослідити собор Санта-Марія-дель-Фйоре й базиліку Сан-Міньято-аль-Монте, помилуватися заходом сонця з площі Мікеланджело, разом з місцевими жителями покуштувати піцу на Центральному ринку, а наостанок — спланувати маршрут для наступного разу. Адже Італія — це країна, в яку необхідно повертатися.

Автор вдячний за технічну підтримку Олександрі Малецькій

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, Київ — Рим — Флоренція — Рим — Київ, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ