Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Стежками галицьких аргонавтів

4 серпня, 2006 - 00:00
«СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА АТМОСФЕРА» МЕЛІТОПОЛЯ / ВЧЕНІ ДОВЕЛИ, ЩО КАМ’ЯНА МОГИЛА — ЦЕ ГРАНДІОЗНИЙ ПРОТОШУМЕРСЬКИЙ РЕЛІГІЙНИЙ ЦЕНТР


Продовження.
Початок у «Дні» від 21 та 28 липня

МЕЛІТОПОЛЬ

Недалеко від берега Азовського моря, над річкою Молочною простягнувся Мелітополь, — місто, що вельми доклалося до величі України. В його околицях у часи Київської Русі Ярослав Мудрий розбив печенізькі орди, тут у червні 1918 року війська УНР вели переможні бої з більшовиками, і саме тут, в Мелітополі, в родині міського голови 17 серпня 1883 року народився один з найполум’яніших патріотів, найзапекліший захисник української ідеї, незламний борець, ідеолог ОУН, батько інтегрального націоналізму і просто непересічний українець — Дмитро Донцов.

Після закінчення Кримської війни розпочався своєрідний похід селян «у Таврію за волею». Десятки тисяч українців подалися в Крим і Тавриду на поселення. Туди прибуло багато мешканців колишньої Слобожанщини, між ними і родина Донцових. Переселені поміщиками кріпаки з російських губерній творили окремі від вихідців з України колонії.

Оповідаючи про свої юні роки, Д. Донцов, між іншим, згадував, що власне в околицях Мелітополя були такі російські колонії, але з ними українське населення не підтримувало жодного соціального контакту. Незважаючи на низький рівень національної свідомості українського населення (воно ще вважало себе «малоросами»), почуття відмінності від росіян було надзвичайно виразним. За статистикою 1895 року у Мелітополі й Таврії було близько 70 відсотків українців, решта ж населення утворювала широкий спектр етнічних груп.

Побутові умови Донцових були добрі, — родина мала прибутки з маєтків, які здавала в оренду, та з торгівельного підприємства. Донцов згадує, що його мати влаштовувала читанки для гостей і дітей. В домашній бібліотеці, крім українських, було багато й західноєвропейських авторів. Сім’я відвідувала гастролі українських театральних труп і жваво цікавилась культурним життям.

Провівши у цьому місті з «середземноморською атмосферою» дитячі та юнацькі роки й здобувши тут середню освіту, майбутній апологет українського духу продовжив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. В дорослому житті почались арешти, переслідування, еміграція, злидні і перманентна боротьба. Та прийдешні покоління пам’ятатимуть — що серце апостола українського націоналізму забилось саме тут, у Мелітополі.

До речі, цікава закономірність: хоча бастіоном українського націоналізму прийнято вважати Бандерштат (Західну Україну), — усі його ідеологи походять зі Сходу — Микола Міхновський з Полтави, Дмитро Донцов з Мелітополя, Юрій Липа з Керчі, навіть засновник Української Повстанської Армії Бульба-Боровець був родом із Наддніпрянщини.

КАМ’ЯНА МОГИЛА

У приазовському степу під блакиттю небесного склепіння чітко вирізняються заокруглені обриси величезної кам’яної гори, схожої на могильний насип. Це — Кам’яна Могила, державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем у Запорізькій області. Периметр цієї гори — майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів.

Обвітрені за мільйони років, кам’яні брили різноманітні за розмірами, дивовижні і фантастичні по обрису разюче нагадують будову велетенського людського мозку. Однак це не хаотичне нагромадження плит, а правильно розвалений кам’яний щит, який утворив впадини, тріщини, проходи — на території заповідника більше шестидесяти гротів і печер, на скелях знайдено декілька тисяч рідкісних наскельних зображень.

Кам’яна Могила феноменальна сама собою з чисто геологічної точки зору — це результат дії води після танення льодовика й впливу клімату упродовж 15 мільйонів років. Нагромадження циклопічного каміння це рештки піщаника колишнього Сарматського моря. Під дією сонця, вітру і води кам’яний моноліт почав розпадатися на окремі частини, всередині утворились пустоти, схожі на бджолині стільники. У теперішньому вигляді Кам’яна Могила значною мірою втратила давню велич, але й та частина, що збереглася дотепер, вражає своєю грандіозністю.

Кам’яна Могила — не тільки пам’ятка геологічних епох, а й свідчення життя племен, які переходили цю місцевість і залишили безцінні петрогліфи. Хронологія наскальних зображень охоплює величезний період від XVI—XIII тисячоліть до н.е. до Х—ХII століть. Протягом багатьох тисячоліть вона виконувала роль храму, що поєднував три світи — небесний, земний і підземний.

Цей кам’яний острів у приазовському степу — справжній «Підземний Ермітаж»! Стилізовані малюнки оленів, биків, риб, людей, доносять до наших днів своєрідне світосприйняття давньої людини. Відомо, що образ крилатого коня виник саме в українських степах, на трипільській прабатьківщині арійців, і знайшов образне втілення на плитах Кам’яної Могили. Більше того, письмена Кам’яної Могили архаїчніші, ніж письмо Шумера! Тутешні наскельні написи були першими зразками писемності людства — мелітопольські петрогліфи на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні дощечки.

Вчені довели, що Кам’яна Могила — це грандіозний протошумерський релігійний центр. У давніх шумерських поемах розповідається про могутню і багату країну Аррату, з якою підтримували дуже тісні зв’язки ранні шумерські правителі. Вважається, що саме Аррата, яка відігравала головну роль у розвитку Шумеру, його культури, релігії, писемності, була прабатьківщиною шумерів. Виявлені серед написів Кам’яної Могили піктограми «Аррата» підтверджують, що ця таємнича країна і була Трипіллям. Цікаво, що серед знаків-символів, які українські вчені-археологи знайшли на трипільському посуді, є відомі давнім шумерам знаки: зірка Іштар, «рослина», «вода», «будинок». Започаткована 6200 року до н.е., Аррата стала ядром первинної спільноти індоєвропейських народів.

На одній із плит А.Г. Кафішин — найфаховіший у колишньому СРСР шумеролог — прочитав напис, накреслений великими, до одного метра висотою, знаками, — «Шу-Нун», що в перекладі зі шумерської означає буквально «Рука Цариці» Науковець вважає, що це самоназва святилища. До речі, видатний російський мовознавець М.Марр був переконаний, що українське дієслово «шукати» споріднене з шумерським «шу» — рука. А київський дослідник С. Пауков виводить від назви «Шу- Нун» українські слова «шана» і «шанувати.»

Кам’яна Могила відзначається особливою енергетикою. На поверхні Землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони «висвердлюються» своєрідними завихреннями у гравітаційному полі, що йде від сонця до планет. Аерофотознімки, що зберігаються в Центральному архіві США у Вашингтоні, показують над Кам’яною Могилою циркульне правильне коло діаметром близько 200 метрів. Прилади підтверджують наявність потужної енергетики, відеоапаратура тут часто ламається, поводить себе дуже дивно — сама вмикається і вимикається. Люди ж, які перебувають поблизу гори, сповнюються особливим відчуттям радості і блаженства.

Це незвичне місце дослідники вважають пуповиною Землі, Космічним яйцем. Порівнюють з ірландським Стоунхенджем та єгипетськими пірамідами. По суті, ці місця являють собою могутні комплекси, які генерують і випромінюють тонкі енергії. В центрі нагромадження трьох тисяч плит знаходиться енергетичний камінь. Вважається, що якщо біля нього сісти і покласти руку у самісіньке його серце, то отримаєш нові сили і обов’язково відчуєш особливий зв’язок з Землею. Деякі цілителі і біоенергетики стали практикувати свої лікування і семінари на цій території. Вони помітили, що видужання настає швидше й ефективніше.

Побудований за сприяння В.А. Ющенка, музей «Кам’яна Могила» дозволить допитливим доторкнутись до тисячолітньої історії, задуматися, звідки прийшли і куди поділися народи, залишивши в печерах безсмертні малюнки доісторичної епохи. А прийдешні покоління сприйматимуть як аксіому тезу, що початок історії не в Шумері, насправді цивілізація почалась в Україні!

АККЕРМАНСЬКА ФОРТЕЦЯ

У степах Південної Бессарабії, за 20 кілометрів від Чорного моря, на крутих схилах Дністровського лиману гордовито височіє Аккерманська фортеця — неприступна легенда Білгород-Дністровського. Стоїть вона на крутих схилах, займаючи понад дев’ять гектарів землі.

Це одна з найбільш потужних оборонних споруд в країні, що нараховувала 20 веж. Ширина захисного рову — до 14 метрів, глибина — 22. Довжина стін становить майже 2,5 кілометра, при висоті 7 метрів і товщині — до 5 метрів. Такі мури не могли взяти ворожі ядра, що й досі подекуди стирчать у стінах. Уявити важко, та щоб вистрелити чотирьохсоткілограмовим (а саме з таким iшли на приступ) чавунним «м’ячем», треба було сто двадцять кілограмів пороху й дуло гармати вагою дев’ятнадцять тонн. Не здолали і дубові перекриття, бо майстри вимочували колоди в ропі й сушили без доступу повітря і сонця. Морений дуб за міцністю ставав таким, як граніт. Досі старовинні масивні бруси витримують багатотонний тягар.

Споруджене із білого вапняку понад дві з половиною років назад Античне місто Тіра, діставши у VII столітті русинську назву Білгород, стало південно-західним кордоном руської держави. Білгородська дружина у складі військ київського князя ходила в походи на Візантію. В час походу князя Олега гирло Дунаю кишіло кораблями русинів (їх налічувалося до двох тисяч). Місто відіграло значну роль й в поході на греків князя Ігоря, а в XII—XIV століттях тут була пристань княжого Галича.

Захоплене османами, місто не переставало бути в ареалі українських інтересів. Практично щороку запорозькі козаки здійснювали наскоки на турок і татар , виступаючи під орудою ватажків Лободи, Семена Палія, Івана Сірка... На легких чайках звитяжці з’являлися раптово, коли їх ніхто не чекав, брали приступом фортецю й, захопивши багату здобич, розчинялися в сірих дністрових хвилях.

Нині фортецю, що вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою довершеністю, зв’язком з рельєфом місцевості, поступово відновлюють. Відреставровані масивні ковані ворота, котрі ведуть у цивільний двір твердині. Є надія, що незабаром дійдуть руки й до інших споруд, адже це один із найстаріших пам’ятників середньовічної оборонної архітектури на теренах не лише України, а й усього світу. До того ж там побували Леся Українка, Іван Нечуй-Левицький, Марко Кропивницький. Та й новітні мандрівники будуть у захваті від історичної й архітектурної величі твердині.


Далі буде

Володимир ЦУП
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ