Життя у Єврозоні

Українців у Литві мешкає небагато. Діаспора наша в Каунасі, наприклад, практично непомітна. Утім, на початку грудня тут відбулася подія, котра сколихнула українську громаду в Литві і привернула пильнішу увагу тутешніх громадян до наших співвітчизників.

У «найбільш литовському» місті Каунасі урочисто відкрили меморіальну дошку полковнику корпуса українських січових стрільців, одному із засновників і першому главі ОУН Євгену Коновальцю. Подія пройшла з усіма офіційними почестями, зокрема, з парадом на головній вулиці першої литовської столиці (Каунас був такою після 1918 року і до війни). По центральній Лайсвейс-алеї (алеї Свободи) пройшли урочистою ходою три воєнізованих підрозділи. Крокували український, литовський і навіть чеський загони молодих «стрільців». Меморіальну дошку відкривали під звуки фанфар. На заході був присутнім голова львівської обласної ради Олег Панкевич. Він відзначив, що ця подія — історична, «адже вперше за роки існування незалежної України її національного героя і полководця вшановують ось таким чином і за кордоном, а не лише на батьківщині...»

Український полковник і литовський громадянин Євген Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) від вибуху пакета з тротилом, замаскованого під коробку від взуття. Замах вчинив агент НКВД. Прізвище убивці Коновальця вже тоді було відоме владі, котра провела розслідування. Але ніхто не знав (чи робили вигляд, що не знають), що то була саме «рука Москви»... Таємницю смерті полковника розкрили тільки через десятиліття після загибелі. А сама Литва тим часом — тобто останні півстоліття — потерпала від тоталітарного режиму. Спалахи спротиву свідомих литовців «совєтам», як відомо, вилилися у партизанську війну 1940—1950 років. Траплялися вони й у пізніші часи. У травні 1972 року на центральній вулиці Каунаса, перед мерією, вчинив акт самоспалення литовський студент Ромас Каланта. Сьогодні на тому місці кожний перехожий може бачити пам’ятний знак-монумент. А тоді самогубство 19-річного юнака на знак протесту проти тоталітарного режиму сколихнуло всю Литву. Масові демонстрації прокотилися в Каунасі, Вільнюсі, інших містах. Та КДБ і радянська міліція переважну більшість протестуючих тоді не покарали. Тільки декого кинули до в’язниці. А самого Ромаса Каланту радянська пропаганда оголосила божевільним.

У січні 1990 року бунтівна Прибалтика почала від’єднуватися від СРСР, у Литву та її ближні сусідські республіки тоді увійшли радянські танки. Історія ледь не повторилася. Але саме з того часу литовці торують свій шлях у спільноті народів теперішнього Євросоюзу.

ПРО ХОРОШІ ЗАРПЛАТИ І ДОРОГИЙ ХЛІБ

У лютому 2011 року авторитетна в галузі економічного маркетингу дослідницька фірма A.T. Kearney Global Services Location Index склала новий рейтинг привабливості держав в області послуг для бізнесу. За минулі два роки з моменту публікації попереднього дослідження країнами Балтії було досягнуто помітного успіху — за рахунок конкурентоздатності бази витрат. Наші найближчі сусіди «виросли» з 22 позиції на 13-ту, а слідом за Латвією розташувалася Литва, що здійнялася в рейтингу з 21 місця на 14-те. Для порівняння: інша міжнародна консалтингова компанія McKinsey назвала український банківський ринок найбільш уразливим у Східній Європі — через високі ризики, проблемні кредити і залежність від іноземного капіталу. У той же час, маленька, усього лише трьохмільйонна Литва зайняла 23 місце в представленому Всесвітнім банком щорічному рейтингу країн світу за рівнем привабливості ведення в них бізнесу. Усього в рейтингу було 183 країни. У порівнянні з минулим роком, Литва здійнялася на три пункти. Це — помітний здобуток... А в іншому важливому світовому списку, в так званому «Рейтингу добробуту-2011», індекс якого розраховується Лондонським інститутом Legatum, ця країна Балтії зайняла 44-те місце. Поки що литовці у цьому сенсі відстають від країн Євросоюзу, однак тут варто врахувати й ту обставину, що Литві зайняти більш високе місце, на думку авторів дослідження, не дозволив «занадто великий песимізм людей». Громадяни цієї маленької країни дуже незадоволені якістю свого життя. За цим показником (рівень суб’єктивного вдоволення об’єктивною ситуацією) країна друга з кінця — з 110 країн! Тобто виходить, що литовці умови свого життя оцінюють гірше, ніж жителі бідних країн Африки, Америки або Азії.

Насправді ж інфраструктура комунікацій у Литві розвинена краще, ніж у більшості з цієї доброї сотні держав, а по якості й поширенню Інтернету та мобільного зв’язку країна обіймає верхні позиції рейтингу.

Це була офіційна статистика. Щодо безпосередніх вражень від тутешнього життєвого рівня, то зауважу наступне. Продукти харчування в Литві на сьогодні достатньо дешеві. М’ясо та м’ясопродукти тут навіть дешевші на 20—30% за українські аналоги. Практично вся решта асортименту «харчового кошику» — за цінами аналогічна нашим. Виняток складають овочі-фрукти (все ж у сезон у нас вони набагато дешевші), хліб, алкоголь та тютюн. Дуже дорогий громадський транспорт. Ледь не втричі-вчетверо дорожчий за середньо український показник. Дуже висока плата за комунальні послуги та житло. Вона також, мабуть, дорожча удвічі-втричі. Дорогий бензин (десь на 50%). Також недешевий природний газ. Це все — наслідки дискримінаційної й жорсткої політики Росії, в котрої Литва той газ купує. Причому за ціною найвищою у Європі... Помста колишньої тоталітарної держави маленькому, але волелюбному народові?

НЕПОМІТНІ ПОЛІЦЕЙСЬКІ І ДИСЦИПЛІНОВАНІ ГРОМАДЯНИ

Проте більшість цих негараздів й астрономічних цін компенсують порівняно високі тутешні зарплати. Адже для литовця одержувати менше 400 євро на місяць — це вже сутужно, це найменш оплачувані види робіт. Середня ж заробітна плата, приміром, у бюджетній сфері (медики, вчителі, службовці, працівники культури) складає в Литві 600 євро.

У країні проводять капітальне будівництво і реставрацію старих будинків. Чудові міжміські автостради викликають просто захват: десь такого рівня транспортні сполучення я бачив хіба що у Сполучених Штатах! Про інші чинники місцевого добробуту можна судити з інших сфер литовського життя-буття. На вулицях того ж Каунаса      — багато недешевих і гарних автомобілів, у спальних районах буває дуже важко припаркуватися на ніч. Однак від транспортних пробок на автомагістралях міста рятує добре налагоджений громадський транспорт.

Хоча він дуже дорогий, втричі й навіть вчетверо дорожчий за український, але й порядку тут, відповідно, набагато більше. Городяни дисципліновано заходять у передні двері автобуса (тролейбуса) і виходять через задні (середні), квитки — електронні, кондукторів у салонах немає. Зате контроль на маршрутах присутній і покарання невідворотне. На багатьох зупинках є електронні табло, які фіксують рух транспорту, і всі суб’єкти руху суворо дотримуються графіку... Маршрутки зупиняються на вимогу пасажирів (їх так само ловлять на вулицях як таксі). Чому такі прості речі не можливі у нас?

Ще одна характерна прикмета належності Литви до Єврозони: таке відчуття, що тут немає (або ж зовсім мало) поліцейських. Їх майже не видно! Я не помітив, наприклад — за цілих півроку проживання тут — їхніх «даішників», які сидять у кущах у засідці. Хоча чув, що й у Литві проводять операції із затримання порушників схожими на українські методами. Але тільки раз бачив, як поліцейська машина з включеними мигалками наздоганяла БМВ (водій його перевищив швидкість на 10 км, його відразу засікли і покарають за всіма правилами, будьте впевнені).

ПРО МІСЬКИЙ КОМФОРТ І ДОРОГИ

Щодо транспорту та облаштування міських автодоріг, то проблеми в Литві все ж схожі на наші. Провідний спеціаліст комунального відділу адміністрації самоврядування Каунаса (міська мерія), Юозас Бубліс, мені сказав: «Коштів бюджету катастрофічно не вистачає — і саме на ремонт тротуарів та доріг у дворах. З шести мільйонів літів (20 млн грн. — Авт.), що мають бути виділені на поточний ремонт цих міських комунікацій, за останні три роки не дали нам ні цента». Втім, провідний фахівець відзначив, що така ситуація існує саме в Каунасі, другому за величиною місті республіки. У Вільнюсі з цим трохи краще. Але Юозас Бубліс скаржився, що в його місті погано ремонтують також і мости, а це вже може не лише позбавити городян міського комфорту, але зовсім нікуди не годиться! На ремонт мостів у 2012 році треба було 3 млн літів, а отримало його управління всього 100 тисяч ...

Пан Бубліс людина досвідчена, ситуацією володіє в достатній мірі  — адже 33 роки пропрацював на підприємстві, аналог нашого ДРБУ, а тепер уже сім років служить у самій адміністрації. Він упевнений: за 20 років у держави накопичувався борг перед транспортниками по 50 млн літів на рік, і якщо б ці кошти були виділені вчасно, дороги в місті були б ідеальними.

До речі, міжміські магістралі Литви насправді ідеальні, відповідають усім європейським стандартам!