не все так страшно, якщо діяти за простими правилами
Олександр БАЛАБАНОВ, кандидат технічних наук
Передвиборна компанія вийшла на екватор. На виборця обрушився потік самореклами, закликів і заклинань. Виборець, котрий бажає реалізувати своє цивільне право, ризикує своєю нервовою системою, слухаючи і оцінюючи всіх претендентів. Однак можна і без перенапруження зробити розумний вибір.
Передусім, можна відразу ж відсіяти майже половину претендентів, а саме - безпартійних, або, як вони себе гордо називають, - незалежних. Зараз нам важко розібратися, яка партія відповідальна за ситуацію в країні, а якщо ще будемо шукати винних серед окремих депутатів... Ви уявіть собі. Ось ваш незалежний кандидат попадає в парламент. З чого він почне? У кулуарах шукатиме однодумця (господаря)? Або кинеться до мікрофона, розштовхуючи інших активістів, переконувати всіх слухатися саме його? Якщо цей незалежний проспав формування партійної системи, нехай готується до наступного разу. Якщо ж він принциповий одинак, то підкажіть йому, що парламент - це не клуб чудових людей (рідкісні винятки припустимі для правознавців з бездоганною репутацією).
Отже, коли незалежний кандидат в депутати розпочав свою промову перед телекамерою, можна відволіктися у своїх справах або приглушити звук. Так само можна вчинити, коли вам почали розповідати, як вони все життя орали, будували, лікували або виробляли. Навіщо відривати людину від улюбленої праці чи позбавляти хворих - лікаря, а пожильців - доброго слюсаря? Якщо ж людина зараз опинилася без роботи, то передвиборна кампанія - це не служба працевлаштування. Ось черговий кандидат щиро вболіває за народ, обурюється зубожінням та безправ'ям, перевертає душу словами про шматок хліба. Можливо, йому варто спробувати себе в драмтеатрі?
А ось на екрані більш крутий кандидат, загрожує владі і виблискує очима. То чи ж треба йому сидіти на засіданнях? Адже це перешкодить йому готувати збройне повстання. Депутатам місцевих рад також немає необхідності перебиратися до парламенту. Нехай продовжать свою турботу про населення і успішну діяльність з облаштовування міст і сіл (А якщо не успішну - тим більше нема чого вручати мандат). Звідусіль надходили вісті про примусове збирання підписів на підтримку партій. Але не поспішайте розчаровуватися в демократії. Досить запам'ятати назву нав'язливої партії та й викреслити її в бюлетені.
З претендентами, що залишилися, теж нескладно розібратися. Монологів та проповідей допускати не треба, відразу переходьте до запитань. З професійної точки зору депутатам варто знати, як працюють закони в реальному житті та як вони пишуться. Нехай без папірця скажуть, які закони та їхні норми треба змінити, скасувати або додати. І нехай дадуть прогноз, як відреагують на ці зміни бюджет, населення, директорат, чиновники, підприємці й злочинний світ. Всі кажуть про зниження податків. Але при цьому в партії (депутата) має бути продуманий план скорочення держапарату, відсікання несправжніх ветеранів та несправжніх чорнобильців тощо.
Головні запитання - до основних партій, що мають великі фракції в нинішньому парламенті (це передусім комуністи, соціалісти, селяни, соцринковики). Чому вони досі не зробили того, що обіцяють? Хто і коли їм перешкодив? Якщо вони кажуть, що не можуть домогтися бажаного через Конституцію, нехай чесно скажуть, що коли їм не вдасться завоювати більше за 300 місць у новій Верховній Раді, вони по-колишньому вставлятимуть палиці в колеса законодавчим ініціативам інших партій і шантажуватимуть виконавчу владу. Адже вже ясно, що жоден блок або партія не набере і близько до 300 мандатів.
Насправді комуністам навіть 300 місць буде недостатньо, і потім виявиться, що для реалізації їхніх планів необхідно ще розставити парткоми в усіх організаціях, заслони на дорогах, захопити телебачення і всі газети, командувати правоохоронними органами "за дзвінком", і якщо мета партії - поставити свій уряд, то ключові фігури цього уряду повинні бути нам давно відомі за їх аналітичними статтями і коментарями на те, що діється в країні за останні роки. До речі, нові комуністи люблять підкреслювати, що вони прийшли в партію тоді, коли колишні лідери дезертирували і зрадили справу. Отож чи не прийшли вони саме тому, що місця звільнилися? Але сісти у вакантне крісло - ще не значить опанувати умінням і професіоналізмом. А зовсім нові партії трудящих, партії російськомовних і слов'янського єднання - це вже явний перебір. Чому вони просто не вступили до компартії або соцпартії, а сколотили свою? (До речі, якби проводився конкурс телереклами, на перемогу могла б претендувати партія регіонального відродження. Враження таке, що вони щойно прибули з мітингу в Сімферополі або Севастополі, підігріті промовами мєшкових та круглових).
Запитання до партій, репрезентованих в уряді і апараті Президента. Чий усе-таки уряд працює останні роки? Не ваш? А чий? Якщо ви поділяєте відповідальність з іншими, то треба, щоб провина в сумі відповідала становищу в країні. Розмежуватися і поставити крапки над "і" треба було вже давно, а не чекати на вибори. Адже в населення давно зріє настрій, що "всі ви - одна банда". (Свого часу Президент голосно обіцяв, що більше ніхто, заваливши справу, не піде тихо у відставку). Бажано, щоб всю відповідальність взяла одна політична сила. Але, хоча б число партій у парламенті не перевищило чотирьох-п'яти. Тому, виборцю, якщо вам сподобався кандидат в депутати, що входить до партії, котра явно не має шансів подолати чотиривідсотковий бар'єр, відкладіть своє голосування за нього до наступних виборів. Якщо ж ви заплуталися або хочете викреслити всіх - можете спокійно сидіти вдома. І зрозуміло, автор цих рядків може помилятися, отже, - вирішуйте самі. Але хоча б не забудьте те, що ви вирішили зараз, до наступної кампанії, щоб потім не розводити руками. У нас є ще шанс вибратися з політичної невизначеності на рейки цивілізованого розвитку.
