Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Час «професійних євреїв» пройшов?

«Перш ніж об’єднатися, треба розмежуватися» (В.Рабінович)
27 лютого, 1999 - 00:00

Кореспондент «Дня» звернувся до Вадима Рабiновича із запитанням,
чи можна назвати дану ситуацію розколом?

— У нашій країні існують кілька загальноукраїнських єврейських
структур, таких, як Конгрес релігійних громад, Об’єднання релігійних громад,
ВААД, Єврейська рада України, асоціація «Маккабі-Україна», — відповів Вадим
Зиновійович. — І є маса місцевих єврейських організацій, релігійних і світських,
багото з яких входять відразу в кілька загальноукраїнських. Наш Всеукраїнський
єврейський конгрес (ВЄК) було створено два роки тому. Від інших єврейських
організацій він різниться тим, що ні у кого не просить грошей. Всі інші
отримують гуманітарну допомогу — американську, німецьку, ізраїльську —
і розподіляють її серед євреїв, які потребують її. ВЄК живе на свої кошти
— мої і моїх друзів-бізнесменів, тих, хто робить добровільні внески.

Я взагалі не розумію, в чому річ. Головний рабин України
Яков дов Блайх, керівники єврейських організацій Ілля Левітас і Йосиф Зісельс
— це три заслужені людини, які багато часу присвячують єврейському руху,
і у мене просто язик не повернеться сказати щось погане про їхні організації.
Вони разом працювали вже давно. Зараз три їхні організації просто формально
об’єдналися.

Я спробую пояснити, що могло спровокувати таку ситуацію.
У ВЄК входять більше 200 єврейських організацій. Вони ж входять у Єврейську
раду України на чолі з Іллею Левітасом, і в Асоціацію єврейських організацій
Йосифа Зісельса. Всі входять до всіх. Тому ми запропонували визначитися:
тим, хто входить тільки у ВЄК, ми гарантуємо свою фінансову допомогу. Щоб
не вийшло так: одні отримують допомогу у трьох місцях, а хтось тільки в
одному.

— Чи не погодитесь ви, що така спроба стати єдиним меценатом
і фінансовим донором може викликати невдоволення тих, хто віддав єврейським
організаціям багато років?

— Я дістаю з кишені свої гроші і даю їх на благодійницькі
цілі. Напевно, звідси й така реакція інших.

Ви знаєте, я вважаю, що час «професійних євреїв» минув.
Не можна весь час ходити і просити. Ну місяць, ну рік. Потім, як Шура Балаганов,
надокучиш і почнуть бити. Ще раз кажу: я завжди висловлював велику вдячність
всім, хто допомагає нам у нашій країні. Але ми повинні самі створювати
тут таку ситуацію, щоб всі могли нагодуватися. Я хочу, щоб в Україні було
побудоване таке суспільство, в якому люди спочатку говорили б, що вони
громадяни України, а вже потім уточнювали: євреї.

Це моя життєва позиція. І за мною йде багато хто. 89 єврейських
організацій України написали листи, що вони входять тільки у ВЄК, і ще
115 організацій сказали, що вони входять до нас, але поки ще входять до
них.

Ми займаємося конкретними справами. 1 березня ми відкриваємо
перший в Україні громадський центр, 1200 квадратних метрів, є кімнати для
дітей, для школи, бібліотека, маленька синагога.

Це теж викликало невдоволення, бо на громадські будинки
зазвичай дають гроші такі організації, як «Джойнт», «Сохнут». Але виявилося,
що Левітас і Зісельс самі хотіли відкрити громадський центр, вже рік їздили
до Америки, просили гроші. А ми відкрили такий же.

— Тобто, ви перейшли їм дорогу?

— Це безумство — так міркувати. Треба радіти, що у нас
вийшло. Коли ніхто не міг викупити синагогу Бродського — ми її викупили,
і 2 березня ми розпочинаємо її ремонт. Я віддаю на це $250 тис. А торік
на благодійність ВЄК дав мільйон доларів.

Мені здається, що керівники інших єврейських організацій
— Левітас, Зісельс, Яков дов Блайх — зважені у своїх діях люди. Чого вони
нервують? Ніхто не забирає у них шматок хліба.

Кореспондент «Дня» звернувся по коментарі і до Іллі Левітаса.
Ілля Михайлович сказав:

— Ніякого розколу не сталося. Навпаки, об’єдналися три
організації, які й так працювали разом. Логічно об’єднати свої дії, особливо,
коли одна з організацій говорить про свій особливий шлях. Це її право.
І це внутрішні справи єврейської громади.

Анатолій ЛЕМИШ, «День»
Газета: 
Рубрика: