Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Дуель поглядiв

Відставка Валерія Хорошковського і прогнози експертів «Дня»
18 грудня, 2012 - 16:27
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Перед поїздкою Президента Віктора Януковича до Москви пролунали дві ключові заяви. Перша від самого гаранта — про те, що Україна має намір поступово приєднуватися до правил Митного союзу, «...адже там зосереджено величезний ринок для українських товарів. Ми зробимо все, щоб з країнами Митного союзу Україна мала гармонійні взаємини не тільки в економічній, але й в гуманітарній, науковій і соціальній сферах», — сказав Янукович. Це викликало досить гарячі дискусії серед експертів, особливо враховуючи те, що на законодавчому рівні ще 2010 року самі ж «регіонали» зафіксували пріоритетом в зовнішній політиці — європейську інтеграцію України. В даному напрямі було досягнуто результату частково. Угоду про зону вільній торгівлі між Європейським Союзом і Україною було лише парафовано, а безвізового режиму й досі немає. Головним чином, проблеми на шляху євроінтеграції, і про це неодноразово відкрито говорили в Європі, було спричинено кримінальними справами проти опозиціонерів в Україні, зокрема, проти Юлії Тимошенко, Юрія Луценка.

Друга заява прозвучала з Європи. У резолюції Європейського парламенту щодо ситуації в Україні, зокрема говориться, що парламентські вибори, які відбулися наприкінці жовтня, стали кроком назад в демократичному розвитку України. Але це не все. Європейські депутати включили до резолюції заклик до демократичних сил в Україні відмовитися від співпраці з націоналістично-налаштованими партіями, зокрема, ВО «Свобода». Показовим в цій ситуації є те, що евродепутати не підтримали аналогічного заклику до відмови від співпраці також з Комуністичною партією, що свідчить про нерозуміння українського контексту, того, звідки сьогодні так багато проблем в Україні.

Паралельно до цих процесів в Україні сталася ще одна гучна подія. Виконуючий обов’язки першого віце-прем’єр-міністра Валерій Хорошковський подав у відставку. Причина: незгода з повторним призначенням Миколи Азарова на посаду прем’єр-міністра. Хорошковський вважає цю кандидатуру «не здатною проводити економічні реформи і захищати стратегічний курс держави на європейську інтеграцію». Слід зазначити, що це не перша гучна відставка Хорошковського, який вміє захищати свою позицію, як би хто до цього не ставився. Можна згадати 2004 рік. Тоді він подавав у відставку з тих же причин і також у зв’язку з незгодою з курсом Азарова. Як бачимо, дуель поглядів розтягнулася на роки. 

Вадим КАРАСЬОВ: «...Розколи в правлячій еліті наростатимуть»

Про поїздку Віктора Януковича до Москви, відставку Валерія Хорошковського, можливі призначення в новому Кабміні говоримо з директором Інституту глобальних стратегій Вадимом Карасьовим.

Вадим, як би ви оцінили своєрідний крен на схід. Наразі про це свідчать лише заяви Президента з приводу Митного союзу. Чого слід очікувати від поїздки Віктора Януковича до Москви?

— Час ігрових сценаріїв добігає кінця. Сьогодні через, перш за все, економічні й фінансові обставини вникає необхідність у реалізації стратегічних сценаріїв. Якщо ми поглянемо на бюджет наступного року, його економічні індикатори, то побачимо, що модель економічного курсу вичерпано, як і вичерпано весь радянський, пострадянський ресурс. Настав час обирати нову модель політичної організації, економічного курсу, що є неможливим для України без інтеграційних зусиль, без того, щоб стати реципієнтом більш ресурсозабезпечених, інституційно ефективних, успішних, великих квазідержавних або міждержавних просторів.

Варіантів тут два. Перший — рухатися згідно з моделлю екстенсивного розвитку, тобто зробити ставку на залучення позикового ресурсу, у тому числі, у вигляді сировинних рент, таким чином, піти шляхом геополітичного розширення. Другий — іти шляхом інтенсифікації, роблячи ставку на внутрішні інституційні реформи, реальну європеїзацію країни, її економіки, політичної системи. Останнє неможливе без асоційованого членства з Європейським союзом і поглиблення євроінтеграційного вектора як зовнішньополітичного, так і внутрішньополітичного розвитку. Перший варіант передбачає ставку на консервацію нинішньої економічної і політичної моделі, проте із залученням додаткових рентних ресурсів з боку Російської Федерації. Другий — інституційні реформи і європеїзацію (тотальну модернізацію), рестарт європейської інтеграції.

Такою є дилема вибору. Якщо українська влада головний пріоритет свого функціонування вбачає у політичному виживанні, а не в економічних перетвореннях, тоді вона схилятиметься до геополітичного розширення, а не до внутрішніх реформ, які, зокрема, мають вплинути й на нинішню владу. В разі реальних реформ, немає гарантій, що влада залишиться «біля керма», тому що перетворення включатимуть ризики зміни еліт, оновлення всього політичного класу. Якщо головне завдання — не модернізація країни, а утримання при владі, буде обрано саме цей шлях. Якщо Президент зробив ставку не на реформаторський уряд, а на інерційну модель, висунувши Азарова на посаду прем’єр-міністра, а парламентська більшість, яка контролюється Партією регіонів, проголосувала за нього, це — найважливіший сигнал, і одночасно симптом — реформи зараз владі не потрібні. Їм потрібно зберегти статус кво, утримати ситуацію під контролем (економіку, політику). Ніхто не збирається сьогодні ризикувати втратою влади заради європеїзації країни.

Ось чому сьогодні і намічається крен у бік Митного союзу. Наразі риторика про взаємодію України і Митного союзу набуває дещо закритого, не до кінця промовленого, публічного характеру. Проте, все йде до того, щоб бути більш тісно пов’язаними саме з політичними, економічними, соціальними процесами, які відбуваються в рамках Митного союзу і всього кризового пострадянського простору. Тим більше, економічна модель, як в Україні, так і в Білорусі й Казахстані приблизно однакова. Це правління незамінних самодержавних президентів, які контролюють економічні й політичні еліти. Тому з точки зору відповідності політичних моделей, крен у бік Митного союзу й переорієнтацію на східну інтеграцію нинішнього керівництва України можна пояснити.

Деякі експерти також пов’язують поїздку Президента до столиці Росії з необхідністю «порадитися» з приводу кадрових призначень в український уряд. Згодні?

— Кадрові призначення до Кабміну обговорюватимуться в Москві. Більш того, вони почали обговорюватися ще раніше в Ашгабаді на зустрічі президентів в рамках Саміту глав держав СНД. Я не виключаю, що за результатами цих бесід (перспектив подальшого асоціювання України і Митного союзу, що обговорюються) і було висунуто кандидатуру Миколи Азарова. Також не виключено, що в рамках подальших «консультацій», розуміння того, наскільки і в яких формах Росія хоче піти назустріч Україні, зокрема, щодо газового контракту, енергетичного діалогу у відповідь на зміну акцентів української влади на користь Митного союзу, Янукович ухвалюватиме остаточне рішення про кадрову і функціональну конфігурацію нового Кабміну.

Чому взагалі кадрові призначення в Україні узгоджуються в Москві?

— Тут є свої уподобання у держав-заступниць. Хіба не було в США уподобань з приводу тих чи інших міністрів, що призначаються в Україні? Були. І в США, і в Євросоюзу були свої уподобання, вони позитивно сприймали одні кандидатури і з подивом інші. Інколи, можливо, лунали побажання через дипломатичні канали. Тут сенсації немає. До цього треба ставитися тверезо, бо Україна поки що квазідержава без державності. Вона ще не може собі дозволити через внутрішньополітичні, внутрішньоекономічні й внутрішньокультурні обставини самостійно формувати Кабінет Міністрів або інші ключові органи влади, незалежно від реакції або побажань своїх партнерів. Україна поки не може обійтися без держави-заступниці.

Інша річ, що слід правильно знайти цю державу. Хіба поляки, чехи, балти... не знаходили свого часу держав-заступниць? Знаходили. Проблема лише в тому, яка це держава — перспективна чи ні, з танучими геополітичними позиціями чи зростаючими, з корумпованими органами чи у фундаменті якої закладено антикорупційний код? Проблема полягає не в тому, що в нас рівноцінний вибір: Схід чи Захід, або одночасно там і там, а в тому, що ми обираємо або інтеграцію, яка дасть тактичну паузу, щоб вирішити питання ціни на газ та рентабельності монопольно-олігархічних імперій, або інтеграцію, яка оновлює країну, що на даному етапі можливо лише з поверненням на справжню європейську інтеграцію.

Як прокоментуєте демонстративний відхід Валерія Хорошковського з Кабміну?

— Це перший демарш за останній час не просто міністра, чиновника, а представника пулу олігархів, які 2010 року привели до влади Януковича. За демаршем Хорошковського, а перед цим і за тим, що він явно не потрапляв до нових кадрових розкладів Кабміну, стоїть внутрішня, закрита, досить серйозна корекція всередині елітного пакту, сформованого в колі Януковича напередодні президентських виборів 2010 року (існував в 2010-2012 рр.). Ознаками такої корекції є те, що частина олігархічного оточення Януковича у відповідь на посилення Сім’ї почала шукати альтернативних кандидатур на парламентських виборах, не зв’язуючи себе жорстко з Партією регіонів. Одні робили ставку на Кличка, інші на «Батьківщину» без Тимошенко, але з Яценюком, тоді як «регіонали» активно заграють з партією «Свобода».

Незважаючи на загальну сукупну опозицію, яка позиціонує себе жорстко проти влади, там існує своя візантийщина. Утім як і у владі. Більше того, якщо врахувати, що Кабмін покинули такі важкоатлети, як Балога, напевно, покине Порошенко, а також враховуючи те, що Хорошковський не простий бізнесмен, а політик з широкими й серйозними амбіціями, можна говорити поки не про розкол еліт, олігархічно-президентського пакту, а про серйозну тріщину внутрішньовладної еліти. Ця тріщина за необхідності серйозного вибору в зовнішньополітичному курсі перетвориться на досить серйозний розкол і може сформувати нові політичні конфігурації. Ці конфігурації структуруватимуть українську політику не за лінією «Партія регіонів — «Батьківщина», «Янукович — Тимошенко», а зроблять її складнішою, тим самим непередбачуваною й інтригуючою. Тому що, на мій погляд, конфігурація «Партія регіонів — «Батьківщина» тупикова. У цій конфігурації непогано себе почувають як опозиціонери, які постійно знімають свою опозиційну ренту, так і Партія регіонів, яка паразитує на неефективній, хоча й галасливій опозиції.

Що слід врахувати? Хорошковський, швидше за все, братиме участь у президентській кампанії 2015 року. Не виключено, що й Порошенко приєднається. Тому конфігурація президентських виборів не зведеться лише до боротьби Яценюка, Кличка, Тягнибока і Януковича, пул кандидатів у президенти буде досить складним, кількісно розшириться. У цілому, крен на схід призведе до того, що розколи в правлячій еліті наростатимуть. Тому що у владній еліті завжди були дві групи: одна орієнтується більше на російські ринки, друга — на європейські. До певного часу балансування між Заходом і Сходом згладжувало ці протиріччя, але чим більше імперативності буде в рішенні інтегруватися в тому чи іншому інтеграційному треку, тим більше ці протиріччя в середині владної еліти наростатимуть. Що, власне, й продемонструвала відставка Хорошковського, що є першою «інтеграційною» відставкою. Це, по суті, реакція на інтеграційний ухил Януковича та Кабміну, що формується, в бік Митного союзу.

Ваш прогноз: яким буде склад нового уряду? Хто залишиться, хто прийде?

— Можливо, повернеться Клюєв на посаду першого віце-прем’єра або Арбузов для того, щоб входити в роль майбутнього повноправного господаря Кабміну — через рік-півтора. Залишаться: Колесніков, Бойко — віце-прем’єрами. Тігіпко, швидше, працюватиме в парламенті. Міністрами залишаться — Присяжнюк, Кулиняк, Колобов, Грищенко, Саламатін. А всі інші поки в тумані непевності. Можливо, остаточний кадровий пазл і новий кадровий склад старо-нового уряду стануть відомими до кінця тижня.

КОМЕНТАРI

«ВІДСТАВКА ХОРОШКОВСЬКОГО НЕ ЗАВДАСТЬ ШКОДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИМ ПЛАНАМ КРАЇНИ»

Володимир ЛАНОВИЙ, екс-міністр економіки України:

— Вимальовується дуель поглядів та позицій щодо способу подолання фінансово-валютної боргової кризи України. Мабуть, всередині влади є дві течії. Одна з них ґрунтується на тому, що треба йти до Росії, зменшувати ціну на газ і отримувати нові валютні кредити від сусідки, адже Україна без них не зможе розрахуватися за старими боргами і розплатиться за російський газ. Росія вимагатиме, щоб ми купували багато газу, і тоді, можливо, хтось нам дасть у борг. Це одна важлива позиція. Друга — за світовими мірками Україна не така велика боржниця і може знайти фінанси для перекредитування на Заході. Мабуть, між Азаровим і Хорошковським саме з цього питання і пробігла чорна кішка. Із заяв Валерія Івановича зрозуміло, що, на його думку, за рахунок поступок Росії країна не може подолати фінансову кризу. Він говорив, що рухатися треба в Європейському напрямі. На мій погляд, відставка Хорошковскього не завдасть шкоди євроінтеграційним планам країни. Хоча, напередодні візиту Віктора Януковича в Москву вона може свідчити про те, що там можуть щось підписати щодо Митного союзу.

«ТУТ Є ЕЛЕМЕНТИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ»

Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Хоча Валерій Хорошковський і каже, що його відставка пов’язана з недотриманням курсу євроінтеграції (частина істини в цьому є). Але сказати, що Азаров виступає за Митний союз, а Хорошковський — проти, — це дуже спрощений варіант відповіді. На мій погляд, головна причина в іншому: Хорошковський іде з уряду через особистий конфлікт між ним та Азаровим. Тут є елементи політичного протистояння. У Хорошковського були свої амбіції, пов’язані з прем’єрським кріслом. Гадаю, він сподівався, що Азарова-прем’єра не затвердять. Тому як тільки стало зрозуміло, що все — Азаров залишається, він одразу ж пішов. Він пішов з демаршем. На мій погляд, Валерій Іванович зараз турбується про свою майбутню політичну кар’єру. Тому він дистанціюватиметься від цієї влади. Хоча не виключено, що певною мірою він залишиться в цій владі. Однак сьогоднішні дії мають іміджевий характер, щоб на тлі протистояння з Азаровим створити позитивну репутацію Хорошковському. Думаю, що Хорошковський не націлюється на посаду президента. Швидше за все, він спробує повторити подвиг Тігіпка: взяти участь у президентських перегонах у якості кандидата від третьої сили. Але не для того, щоб отримати перемогу, а щоб утвердити себе як самостійного політичного гравця і, можливо, використати результати участі в президентській гонці для торгів із Президентом і повернутися у владу вже як переможець. Завдання максимум — сформувати свою політичну силу, мінімум — зайнятися відбіленням політичного іміджу. Після відставки, гадаю, буде певна пауза, потім громадська діяльність із просуванням євроінтеграційних ідей та проектів. Імовірно, почуємо від нього й критику дій уряду Азарова. Також, імовірно, функція оновленого Хорошковського може полягати не тільки в просуванні власних політичних інтересів, а в тому, щоб трохи зіграти на опозиційному полі, щоб посилити свої позиції як самостійного політичного гравця.

«ПРИЧИНУ ВАРТО ШУКАТИ В ОСОБИСТИХ ПОЛІТИЧНИХ ЦІЛЯХ»

Олександр КЕНДЮХОВ, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів:

— Основну причину відмови варто шукати в особистих політичних цілях Хорошковського, а не зміні підходів до євроінтеграції... Якби людина принципово дотримувалась таких цінностей і підходів, то хто заважав це зробити раніше. Чому саме в момент перетрубації уряду? Два роки Хорошковського не турбувала особа прем’єра, а тут за тиждень людина побачила щось принципово нове, чого не бачила раніше. Таке несподіване бачення нових чи, навпаки, не бачення певних речей зумовлено поточними розподілом ролей у Кабміні та майбутньою боротьбою протягом наступних двох років на президентських перегонах... Виходячи з цього, скоріше за все, найближчим часом Україна спостерігатиме ще один політичний проект на кшталт «Сильної України» Сергія Тігіпка, але вже з іншим життєрадісним обличчям, яке впевнено дивиться в напрямі євроінтеграції...

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: