Геополітична бомба на півдні
Закон про статус міста Севастополя, прийнятий парламентом, ветований президентом і знову прийнятий на початку цього місяця Верховною Радою з урахуванням деяких поправок глави держави, пройшов процес редагування та вилучення найодіозніших положень, хоч і далеко не всіх.
У перших варіантах закону явно проглядало бажання місцевої еліти перетворити Севастополь на своєрідне місто-державу за зразком античного полісу Херсонеса, що нині розташований у межах міста. Очевидно, з цією метою за Севастополем резервувалося право створювати умови для діяльності в місті представництв іноземних держав, консульств і міжнародних організацій. Автори закону явно претендували на власну зовнішню політику такого «вільного міста Данцига», що явно не вміщається в рамках Конституції України. Було й вельми екзотичне положення про прямі зв’язки севастопольської міської влади з урядом Російської Федерації. А також право місцевої влади відстежувати та контролювати діяльність оборонних структур України.
Верховна Рада підтримала три поправки Президента до цього закону повністю, чотири частково, а три — відхилила. Прихильники надання Севастополю права обирати міського голову мотивують це тим, що таким правом володіють усі міста України. Але вся річ у тому, що за Конституцією Севастополь не просто місто, а регіон, один із 27 регіонів України, тобто фактично область, яка, крім власне Севастополя, нараховує низку інших населених пунктів. Якщо інші міста України оточені територіями областей, до складу яких вони входять, і навіть Київ зусібіч оточують райони області, то Севастополь є територіально самодостатнім, його кордони збігаються з державним кордоном України. Тут фактично область претендує на типове міське самоврядування. Якби Севастополь був частиною Автономної Республіки Крим, то ситуація дещо спростилася б. Але найголовніше — Севастополь має те, чого не має жодне інше місто України. На його території розташована іноземна військова база. І вона не відділена від іншої частини міста. Тут взагалі не можна сказати, де база починається та де вона закінчується.
У місті постійно проживають близько 30 тисяч громадян Російської Федерації, що, однак, не заважає їм брати активну участь у всіх українських виборах, починаючи від місцевих і закінчуючи парламентськими та президентськими. А один громадянин Росії (принаймні, це стало відомо) навіть примудрився стати депутатом міської ради й очолити там земельну комісію. Ще близько 30 тисяч місцевих жителів мають по два паспорти: український і російський. Іноді вони отримують пенсії одразу від двох держав, що не зовсім законно, але безперечно приємно. Чорноморський флот Російської Федерації, штаб якого, як і структури спецслужб, розташований у Севастополі, не обмежується виконанням суто військових функцій. Майже всі місцеві антиукраїнські газети, що регулярно закликають до порушення суверенітету та територіальної цілісності України, що «пресують» Президента й решту керівництва України, друкуються в друкарні Чорноморського флоту РФ, про що можна прочитати на останній сторінці кожної з цих газет. Офіцери ЧФ РФ часті гості у підпорядкованих Міністерству освіти України севастопольських школах, де вони здійснюють військово- патріотичне виховання, вчать любові до вітчизни, не забуваючи нагадати, що вітчизною українських школярів є аж ніяк не Україна. ЧФ РФ має могутню пропагандистську базу в Севастополі, власне телебачення, що невпинно духовно «годує» севастопольців. Утім, від нього не дуже помітно відрізняється Севастопольське міське державне (!) телебачення (привіт товаришу І. Чижу!). На севастопольському ТБ, що покликане бути джерелом об’єктивної інформації, поданої з державницьких позицій, нерідкі вельми сумнівні вияви… На жаль, після перемоги помаранчевої революції тут нічого не змінилося на краще.
У таких умовах існування в місті Севастополі президентського правління в особі голови державної адміністрації, якого призначає і знімає Президент України, було й залишається оптимальною формою управління в цьому стратегічно важливому та геополітично уразливому регіоні. Якщо ж перейти на модель обраного населенням керівника міста, підзвітного лише своїм виборцям, які у свою чергу дуже часто позбавлені неупередженої інформації, якими грубо маніпулюють із-за кордону, то Україна може отримати клубок небезпечних і болючих проблем на півдні країни. Адже не випадково за Леоніда Кучми такого закону про Севастополь не ухвалювали. Леонід Данилович старався, у міру можливості, не шукати на свою голову пригод… Севастополь уже пережив політичну лихоманку початку 1990-х років, коли обрані в атмосфері суспільної істерії керівники міста підтримували рішення ДД РФ про російський статус міста, ухвалювали постанови про виведення з Севастополя Військово-морських сил України й інших військових формувань нашої держави, виступали з антидержавними сепаратистськими закликами, збуджуючи й озлоблюючи городян. Ми хочемо пережити все це знову?
Причому переживати доведеться в погіршеному варіанті, коли будь-який конфлікт між місцевою та центральною владою дуже легко перетворюватиметься на міждержавний, інтернаціоналізуватиметься. Україна ризикує отримати ще одного Мєшкова, тепер уже в Севастополі.
Здається, офіційний Київ уже забув про Мєшкова та мєшковщину. А дарма. На початку 1990-х років цей президент Криму поставив Україну на грань геополітичної катастрофи. Юрій Мєшков вимагав для Криму власної зовнішньої політики та здійснював її де-факто, намагався сформувати озброєну національну гвардію Криму, перепідпорядкувати собі місцеві структури СБУ та МВС, ігнорував укази та розпорядження Києва, демонстративно орієнтував Крим на відхід від України.
У той час впоратися з мєшковщиною вдалося лише завдяки професіоналізму та політичному досвіду тогочасного прем’єр-міністра України Євгена Марчука. Причому все було зроблене філігранно: політична кар’єра Мєшкова припинилася разом з інститутом кримського президентства, Москва не зронила ані слова, а на самому півострові захищати Мєшкова вийшла тільки купка фанатів.
А нині в Криму Мєшкова забули, наче його й не було…
Але треба мати на увазі, що попри всі його «витівки», колишній чемпіон прикордонних військ КДБ СРСР зі стрільби з автомата Калашникова Юрій Мєшков не міг абстрагуватися від того факту, що за його спиною в Криму стоїть український армійський корпус, а за спиною севастопольського «Мєшкова» буде російський Чорноморський флот. Президент України має можливість ще раз ветувати цей закон, передати його Конституційному Суду (несумісного з Конституцією там вистачає).
Зараз для Президента В. Ющенка як гаранта суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки України настає момент істини…
P.S. Вчора, коли верстався номер, стало відомо про те, що Президент України Віктор Ющенко повернув для повторного розгляду до Верховної Ради закон про місто-герой Севастополь, як такий, що не відповідає Конституції та законам України та створює істотні перешкоди для забезпечення виконання міжнародних зобов’язань.
