Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Герої нашого часу

Патрiотизм: погляд майбутнiх офiцерiв
29 січня, 2004 - 00:00

Це мав би бути звичайний стрибок — якщо, звісно, до стану польоту між небом і землею взагалі можна коли-небудь звикнути... Під час здійснення чергового стрибка на базі авіаспортивного клубу «Пара-СКУФ» (Бородянка Київської області) інструктор — військовослужбовець пошуково-рятувального взводу 95-ої окремої аеромобільної бригади Північного оперативного командування Сухопутних військ Збройних сил України молодший сержант служби за контрактом Василь Мельников супроводжував у повітрі молодого спортсмена-парашутиста Павла Солоніцина. Стрибок виконувався з висоти 4000 метрів. На висоті близько 1000 метрів спортсмен втратив орієнтацію й почав падати, не розкриваючи парашута. Дії досвідченого інструктора, на рахунку якого вже був 851 стрибок, виявилися точними: не розкриваючи власний парашут, Василь наздогнав Павла та на висоті близько 300 метрів допоміг йому вивільнити купол. Хлопець урятувався. А рятівникові, щоб розкрити свій запасний парашут, не вистачило висоти... 25-річному майстру спорту молодшому сержантові контрактної служби Василю Мельникову було присвоєно звання Героя України — посмертно.

Ця трагедія сталася 21 листопада 2002 року. Подвиг молодого інструктора, який урятував людину ціною власного життя, мав би стати одним із символів мужності й високого почуття обов’язку. Мав би — але поки що не став. Ім’я Василя Мельникова невідоме співвітчизникам — як і імена інших справжніх героїв сучасності. Про них майже не розповідають у школах, засоби масової інформації присвячують їм значно менше газетної площі та ефірного часу, ніж, скажімо, політикам або зіркам шоу-бізнесу...

Брак відомих прикладів вірного служіння людям і Вітчизні в нашому сьогоденні, а отже, й у свідомості молоді — це лише один із аспектів проблеми, яку виявило опитування на тему «Що таке патріотизм? Хто є патріотом?», проведене журналом «Військо України» серед молодих військовослужбовців та курсантів Київського військового ліцею імені І.Богуна. На думку перших (у опитуванні взяли участь 45 військовослужбовців строкової служби), патріотизм — це «відданість народу, Батьківщині, любов до неї, готовність вступити в боротьбу за її інтереси та інтереси співвітчизників», «бажання зробити все можливе для подальшого розквіту рідної держави», «життя людини в державі, дотримання всіх її законів», «повага до традицій держави, до землі, на якій живеш, служба в Збройних силах держави» тощо. Однак були й такі відповіді: «Раніше, можливо, для когось воно означало велику мету, але зараз це слово нічого не варте, як пустий дзвін...», «через поганий економічний стан більшість не вважає себе патріотами, оскільки держава забула про людину...», «слово «патріотизм» існує лише як термін, як поняття, в житті людей воно нічого не означає...» Виявилося також, що 25 учасників опитування вважають патріотом України Тараса Шевченка, 13 — Лесю Українку, 9 — кожного українця, який робить усе для процвітання своєї країни, 8 — Богдана Хмельницького, 5 — Леоніда Кучму. Згадувалися також Сковорода, Петро Могила, Мазепа, Іван Франко, Грушевський, Степан Бандера, Микола Лисенко, Павло Тичина, перший президент незалежної України Леонід Кравчук та голова оборонного відомства Євген Марчук. Один респондент написав, що патріотом України є він сам. Ті, хто уник конкретних прізвищ, висловили переконання, що патріотом є людина, яка «любить свій народ, свій край, пишається досягненням висот в різних сферах розвитку суспільства та докладає до того максимум зусиль», «готова вмерти за свою країну або свій народ», «намагається своїми ділами та вчинками поліпшити економічний і соціальний статус держави». Кілька учасників опитування констатували, що «зараз кожен почав думати лише про себе, жити заради свого задоволення, а не заради процвітання Батьківщини», «патріоти України залишилися в минулому, в правлячих структурах процвітає «патріотизм гаманця»...

Більшість опитаних ліцеїстів (усього в опитуванні брали участь 22 курсанти молодшого курсу та стільки ж старшого) також схиляється до думки, що патріотизм — це «любов до народу, до Батьківщини, вірність, відданість народу й Вітчизні», «збереження культури, мови, традицій», «готовність до самопожертви, переживання за долю, за майбутнє держави», «праця на благо держави та людей, яка не суперечить законам Божим». Щоправда, дехто сплутав патріотизм з фанатизмом («патріот — це людина, схильна до божевілля, здатна скоїти негідний вчинок»). Показово також, що приклади патріотизму деякі учасники опитування наводили не з вітчизняних фільмів, а з американських. Що стосується другого запитання, то і в цьому випадку лідерами громадської думки виявилися Тарас Шевченко, Леся Українка, Мазепа, Іван Богун та Грушевський, а також Володимир Великий, Сковорода, Котляревський, Загребельний, Петро Яцик, Олег Ольжич та Олена Теліга. Чимало ліцеїстів вважають патріотами козаків. Серед сучасників патріотами, на думку хлопців, є в першу чергу військовослужбовці: самі ліцеїсти, начальник ліцею, офіцери та викладачі, українські миротворці, а також міністр оборони Євген Марчук, керівний склад Збройних сил тощо. Зустрічаються згадки про Леоніда Кравчука й Леоніда Кучму. Цікаво, що патріотами курсанти називають також спортсменів та естрадних виконавців, зокрема братів Кличків, Андрія Шевченка, Яну Клочкову, Сергія Бубку, Руслану Лижичко, Михайла Поплавського, гурт «Океан Ельзи», Андрія Данилка (якого, втім, вони вперто іменують Вєркою Сердючкою). Досить поширеним варіантом стала відповідь: «У наш час патріотів немає взагалі...»

«Патріотом я можу назвати Петра Яцика, який, живучи на чужині, беріг у серці Україну і, розбагатівши, не став «мішком з грошима» й не будував собі «золотих унітазів», а подарував дітям України справжнє свято — свято рідної мови. Такими ж є і його послідовники з Ліги меценатів — Михайло Слабошпицький, Валентина Стрілько та інші люди з небайдужими серцями... Армія — це основний захисник держави, запорука її спокою. А цінувати свободу держави як свою власну — це може лише патріот». Це написав курсант четвертого курсу Кирило Гринько. До речі, Кирило — один з тих курсантів, якими особливо пишається ліцей імені Богуна. Поет (перша збірка його віршів вийшла в Дніпропетровську 2001 року, готується до друку друга), лауреат трьох Всеукраїнських літературно-мистецьких конкурсів у номінації «Поезія», бандурист, композитор-початківець, дипломант III Міжнародного та IV—V Всеукраїнських фестивалів «Дзвени, бандуро!», минулого року став переможцем Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. «У зросійщених південно-східних регіонах — я сам з Дніпропетровська, бабуся в мене в Донецькій області — те, що є патріотизмом, називають націоналізмом і ставляться до цього чи не вороже, — сказав Кирило Гринько під час обговорення підсумків опитування за «круглим столом» в редакції журналу «Військо України».— Говориш українською — ти вже націоналіст, тебе вже не сприймають. Почуваєшся чи не національною меншиною на своїй землі. Та й телебачення, навіть наше, українське, подає все так, ніби українці — це шароварщина, борщ і сало, й більше нічого. А в ліцеї нас вчать, що українцем бути престижно...» «Наш ліцей на сьогоднішній день справді є хорошою школою патріотичного виховання, — додав заступник начальника ліцею ім. Богуна Дмитро Матвійчук, який також брав участь у дискусії. — Цьому сприяє і його спрямованість (це єдиний такий навчальний заклад при Міністерстві оборони), й організаційна структура, й традиції тощо. Ми відчуваємо й підтримку міністра оборони України Євгена Марчука. Він у нас нещодавно побував, і відчувалося, що міністр прекрасно розуміє значення нашого закладу для формування сучасних вітчизняних Збройних сил».

Чому сьогодні взірцями для мислячої молоді є здебільшого діячі минулого, а не сучасники? На думку Д.Матвійчука — тому, що й шкільні програми, й виховна робота будуються на зверненнях до образів та прикладів минулого. «На мій погляд, вирішення цієї проблеми — це створення клубів, гуртків, секцій, молодіжних об’єднань, проведення різного роду акцій у зв’язку із історичними подіями, причому із використанням привабливих ідей, — продовжив Д.Матвійчук. — Зараз майже все залежить від економіки, тож у патріотизм теж, хоч би як це звучало, потрібно вкладати кошти... (Простий приклад: рік тому на «круглому столі» в редакції «Війська...» меценати пообіцяли подарувати ліцеїстам погруддя Богуна, яке можна було б поставити на тому місці, де зараз стоїть погруддя Суворова. Але поки що свою обіцянку не виконали. — Авт. ) Хотів би також зазначити, що патріотів можуть виховати лише патріоти...»

«Наші діти сьогодні виростають на «кока-кольній» культурі», — з гіркотою констатував викладач Київської духовної семінарії, кандидат богословських наук отець Володимир. «Нинішні старшокласники не хочуть іти в армію, — продовжив думку співрозмовника викладач допризовної підготовки Київської гімназії №178 Здравко Ваднов. — У сім’ї відповідна налаштованість: дитина ще лише в першому класі, а мама вже робить усе можливе, аби син ніколи не потрапив до армії. Але готовність захищати Україну не знімається з порядку денного: не всі юнаки служитимуть у Збройних силах, однак вміти захистити Батьківщину в разі потреби повинен кожен. І цьому необхідно вчити — маючи, до речі, відповідну матеріально- технічну базу...» Головний редактор журналу «Військо України» В’ячеслав Болотнюк у свою чергу наголосив на необхідності вироблення задля підвищення ефективності патріотичного виховання відповідної державної політики. Йшлося за «круглим столом» і про роль у формуванні такої політики засобів масової інформації — гасло «країна повинна знати своїх героїв» у наш час не менш актуальне, хоча й набуває, певне, нового звучання.

Отже, в молодіжному середовищі сьогодні, поза сумнівом, відчутний запит на чітку патріотичну лінію. Головне — не втратити шанс (який нині також безумовно є) цей запит реалізувати.

Мар’яна ОЛІЙНИК, «День», фото Сергiя ПОПСУЄВИЧА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments