Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

«Громадянство невідомої батьківщини»

14 липня, 2001 - 00:00


Звертатися до майбутнього для виправлення сьогоднішніх розчарувань — це те ж саме, якби тиран виправляв свої помилки, не зазирнувши у самого себе.
Мераб Мамардашвілі

Одним з підсумків вітчизняної культури ХХ століття є феномен Великих маргіналів, котрі виявилися на «узбіччі» офіційних суспільних стосунків. Часто вершин думки досягали не куплені владою і пересичені матеріальними благами діячі від науки і культури, а найбільш гнані і переслідувані, які пройшли через еміграцію чи катівні ГУЛАГу, які зазнали матеріальних та фізичних поневірянь, які знаходилися на межі виживання та смерті. Але саме вони, зрештою, піднялися з небуття до захмарних вершин світової науки і культури. І, навпаки, скільки споважнілих високими званнями і посадами, котрі вважали себе царством істини, поглинув вируючий океан ілюзій. Кожен вибирає свою долю. У кожного свій ландшафт натхнення.

ТАЄМНИЧИЙ МАТЕРИК

Європейський вибір України — це не тільки політико-економічна інтеграція. Це шлях до поки ще таємничого материка, де торжествує свобода особистості, заснована на західноєвропейських цінностях, включаючи права людини і економічну гідність. І обов’язок кожного освіченого громадянина знати особливості суспільної трансформації на обраному шляху.

Одним з перших проклав міст мислення між Сходом та Заходом Європи опальний радянський філософ Мераб Мамардашвілі (1930 — 1990). Звернімося до думок великого грузина і великої людини. Цей Колумб філософії відкрив на межі культур таємничий материк високої духовної енергетики — «громадянство невідомої батьківщини». Він зробив те, що поки не вдається політикам і бізнесменам у геополітичному та геоекономічному просторах між Заходом та Сходом, де намагаються знайти себе Україна, Росія, Грузія та інші країни.




На бенкеті філософської думки, який розпочався після падіння «залізної завіси», Мераб Мамардашвілі посідає особливе місце. Серед відомих філософів ХХ століття він один з небагатьох, хто жив у соціокультурному середовищі комуністичної держави та одночасно мешкав у інтелектуальному просторі європейської думки. Мераб Мамардашвілі не створив свого вчення, але мав безцінний розумовий досвід прикордонних станів культур. Він був транслятором діалогу на рубежах християнського світу, де зустрілися Захід і Схід, а за власним визнанням мислителя, французька філософія і культура сформували його склад розуму. Мераба Мамардашвілі називають Сократом ХХ століття , він єдиний сучасний філософ, якому вдячні співвітчизники встановили пам’ятник на одній з площ Тбілісі.

Своє основне життєве завдання Мераб Мамардашвілі визначив як пошук «громадянства невідомої батьківщини», не підозрюючи, що швидко настане час, коли буде зруйнований «союз нерушимый республик свободных» і вони почнуть самостійний дрейф у зміненому геополітичному просторі. Мільйони колишніх радянських людей опиняться у світі, що швидко змінюється, де одні будуть оплакувати втрачену країну, інші будуть уражені нігілізмом, треті розпочнуть шукати орієнтири у новій системі координат. Як людині знайти стійкість у просторі невизначеності?

КОЛИ ДИЯВОЛ ГРАЄ НАМИ

У цьому світі недостатньо ствердження людини «я є», її можливості можуть бути реалізовані тільки нею за умови власної праці та духовного зусилля над самим собою в пошуках раціональності, пропорції та міри. І Мамардашвілі виводить формулу: «Людина є зусиллям бути людиною». Але що робити далі, як встановити шлях до громадянського демократичного суспільства? Відповідь мислителя у багатьох може викликати шок. Нічого. Робити потрібно свою справу. Не варто скаржитися, що погано, якщо ти не зробив зусилля над собою — щоб було добре. Але як же жити без результату? Робіть свою справу, виконуйте внутрішню працю життя, поставлену у ваш людський обов’язок. Результат від вас не залежить. Наскільки більше з’явиться людей з особистим досвідом філософствування, роздумом про своє життя, настільки швидше здійсниться «можлива країна», «громадянство невідомої батьківщини». Точність мислення — не розкіш філософа, а етичний обов’язок людини. Бо диявол грає нами, намагаючись зіштовхнути у безодню, коли ми не мислимо точно.

РУХ ДУШІ

Пізнати філософію можна з власного досвіду, якщо у нас народився природним шляхом рух душі. Філософія — це пошук душі, коли ми прислухаємося до її голосу і намагаємося самотужки розрізнити задані ним запитання. Людське у людині не від біологічної природи, і у цьому значенні вона не походить від мавпи: «Людина є штучною істотою, яка народжується не природою, а самонароджується через культурно винайдені засоби, такі як ритуали, міфи, магія і т.д.... Є якісь способи внесення порядку в щось, що само по собі, за законами природи, порядком не володіє, а було б хаосом». Щось людське з’являється з позачасовою впорядкованістю, оскільки саме час несе хаос, розпад і забуття. Можна сказати, що людина є істотою не природного, а божественного походження. Людина — від Бога — символа, винайденого людьми.

Ми живемо у дивному світі, де є щось, а не хаос. Природним станом світу повинен бути хаос. Людина є мікрокосмосом, увійшовши у який можна пізнати більше. Фраза Сократа, що приписується дельфійському оракулу, «пізнай самого себе», є першим актом філософствування чи трансцендування — виходу людини за дані їй природні якості.

Філософ описує не біологічне, а «друге народження» людини за допомогою таких слів як «моральність», «культура», «мислення»... «Друге народження» є концентрацією сил людини навколо зусилля думки.

Діалектика була відкрита як свого роду дивне енергетичне явище: треба створити якесь напруження і щось виникає або не виникає. Людина є штучним витвором історії та культури, а не природним. Якщо постулати спілкування, соціального й етичного життя руйнуються, люди не здатні вступати у спілкування та відтворювати себе як люди. Так зникли не тільки древні греки під впливом варварів, але і в третьому тисячолітті ніхто від цього не гарантований. Не випадково пишуть про Нове Середньовіччя. Варто тільки озирнутися навколо себе й елементи здичавіння проступають у найхимерніших формах від люмпенізації знизу до «еліти у законі». Але щоб побачити, необхідне зусилля. Мераб Мамардашвілі засмучувався сліпотою людей. Разючий феномен, коли люди на щось дивляться і не бачать, не отримують досвід. Потрібні особисті основи моральності та поведінки, що виходять за рамки та межі будь-якої культури чи ідеології. Історія радянського ГУЛАГу показала, яку духовну стійкість виявляли люди, котрі мали внутрішню точку опори.

Давньогрецька філософія запропонувала свій шлях до «громадянства невідомої батьківщини»: пізнай близьке, і через близьке пізнаєш далеке. Для греків близьке — логос, слова, життя у мові, тобто вони пішли за словесно-раціональним шляхом і здійснили переворот у розвитку логіки. Індійська філософія пішла іншим шляхом — через психіку, як деякі фізичні, реальні стани, що випробовуються людьми. Через знання психіки і контроль над нею вони увійшли до найглибшої онтології, проблем буття, проблем космосу і т.д. Але ми, звернені до благополучної Європи, зобов’язані вникнути у те, що є, перш ніж вирушити до нових горизонтів, що манять нас.

«ЗДИЧАВІЛА СВІДОМІСТЬ»

Цивілізоване громадське життя можливе лише при відновленні автономної духовної сфери незалежної думки. Свідомість наша живе в напруженому полі, окресленому граничними межами змістів. І тут ясність можлива, коли ми володіємо мовою цих змістів, тобто розуміємо їх абстрагованість, їх граничну природу.

Коли думка без руху, а мова коливає повітря, «небезпечно в присутності дурнів виявляти завзяття, доводити реальність зовнішнього світу». Якщо ти науковий опонент, поклади поруч з моєю працею власну і ми порівнюватимемо, що й до чого. Якщо ж роки витрачено на приватизацію наукових звань і ступенів, чужих праць, а власну думку не зафіксовано в паперовій чи електронній формі, то чому я повинен опускатися до рівня порожнього базікання?

Політик, котрий не пред’являє високих вимог до самого себе, але такий, що вчить жити інших, для суспільства соціально небезпечніший за шевця, котрий не шиє взуття. Він убиває майбутнє країни, засмічує порожньою балаканиною душі людей, руйнує міжособистісні комунікації, пропонуючи рухатись хибним шляхом імітації мислительної діяльності.

Але як зі «здичавілого» простору переміститися до цивілізованої Європи? Це можливо здійснити не з допомогою реальної географії, а порухом душі, пронизаної знанням європейської мислительної традиції. Доторкнімося лишень до інтелектуальних джерел європейської класичної філософії, що є одним із підмурків західних цінностей.

ПРОСТІР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДУМКИ

«Кантіанські варіації» у виконанні Мамардашвілі в буквальному значенні — симфонічний філософський твір. Варіації на тему Канта, запропоновані теми-епізоди, звучать як музика, як биття серця чи дихання. Така природа філософії Канта, народженого не для життя, а для мислення. Це важке мислення, коли ти прагнеш ухопити жар-птицю своєї думки.

Звернімося до небагатьох «кантіанських варіацій», співзвучних із нашим часом. Перша кантіанська варіація: «Душа (не мова), сповнена почуттів, є найбільшою досконалістю». За Кантом саме явище душі, повної почуттів, у світі є диво й досконалість. Але кому з нас не знайомий стан, коли ми тупо дивимося на речі, а в нашій душі-пустелі нічого не виникає. Це означає, що наведений вираз не просто красиве речення, а подія в світі, можлива, коли людина перебуває в напрузі, в стані інтенсивного сприймання і концентрації мислення.

Кант був ввічливою людиною і не говорив у товаристві дуже багато про себе, він навіть не викладав своєї філософії, виконуючи лише професійний обов’язок університетського викладача й вихователя. На відміну від російського звичаю, Кант любив не все людство, а конкретних людей. Філософ жив у жахливому світі хаосу, жорстокості і вбивств — у Європі йшов ряд воєн, боротьба за совість (Семирічна війна). Одночасно він жив серед людей простих і твердих переконань, у класичну добу, відмінну від сучасності з її бурею слів і відсутністю простого розуміння. Кант для Мамардашвілі — громадянин світу в простому та благородному його значенні, елемент космополітичної Європи, в якій тільки на хвилі відродження в дусі виникає цивілізована світська сфера. Кант притягає до себе таємницею своєї людської повсякденності. Бо в житті великого філософа нічого не відбувалося. Він безвиїзно жив у Кенігсберзі, вів поміркований спосіб життя і навіть мав намір одружитися. Він двічі робив пропозиції, але так довго, що дами серця одружувалися. І якщо вперше, як йому здавалося, все ще було попереду, то в зрілі роки вже якось само собою природа підказала, що Це вже ні до чого. Але прислухаймося, що говорить класичний холостяк і незайманий Кант: враження від жінок є, можливо, одне з найбільших у світі. Пригадаймо кантівську фразу про душу. Тільки душа, повна почуттів, здатна уявляти і уявити. Кант бачить і присутній там, про що є яке-небудь знання.

Ось ми й підійшли з несподіваного боку до найважливішого завдання європейського світосприймання, сформульованого Кантом. Необхідно виділити знання і подивитися на нього, щоб поміститися в світі. Філософське завдання може бути завжди тільки новим. Людина щоразу повинна наново шукати своє місце в світі. При цьому не треба метушитися і турбуватися. Це місце відведене Природою для кожного з нас. Тільки нам про це важко дізнатися. Як образно говорить Мамардашвілі, вікна нашої душі забруднені та засмічені, їх треба прочистити, а одним із людських, жалюгідних способів прочищення слугує філософія.

Так ми відправляємося в дорогу до «громадянства невідомої батьківщини», що не має відліку в географічній системі координат. Вона народжується зусиллями людини в її душі, якщо вона, наслідуючи філософську традицію, прагне зрозуміти те, що є насправді. Прислухаймося, що відкрив передусім для себе Мераб Мамардашвілі, подорожуючи в просторі європейської думки. Можливо, й у нас з’явиться бажання, зусилля що-небудь помислити, знайти своє місце в світі за допомогою знання, народженого думкою.

На шляху до «громадянства невідомої батьківщини» ми зобов’язані передусім визначити місцезнаходження душі і філософа вказує напрямок: «Про місце душі ми можемо сказати одне — що вона перебуває там, де людина мислить». Але що значить «просторово визначитися»?

Згідно кантівської ідеї множинності світів, наш шлях пролягає в багатомірному комунікаційному просторі. Тут мета досягається через прикордонні стани, рубіжну енергетику багатомірного простору. У цьому приховано філософську проблему неоднорідності. Визначити бажаний світ можна в залежності від того чи іншого типу зв’язаності простору. З’єднання, що відбулося в кантівській філософії, називається «формою»: «Форма — це те, що містить». Як легко собі самому дуже сподобатися і уявити, що ти пуп землі. Що первинне в людині: зло чи добро? Все це пусте, скаже Кант, якщо немає форми, почуття форми.

Людина в принципі не може виправити конкретне емпіричне нещастя. Проблема правової держави в тому, щоб у самій формі не було підстав для зла та несправедливості. Ми не зможемо домогтися справедливого правопорядку, якщо будемо лише покладатися на виховання порядних, чесних суддів, депутатів, мерів і губернаторів, що не беруть хабарів, коли немає поділу влади. Нам потрібна не «чесна» політична еліта, а незалежна. Якщо немає форми, здатної нейтралізувати неминучі людські потуги, то тим більша ймовірність, що ескадрон «чесних» політиків, що ввійшли у владу, перетвориться на банду мародерів.

Шлях до правової держави тривалий і тернистий. У Західній Європі вже два сторіччя тому були елементи правової держави. Звернімося до забавного історичного анекдота, наведеного Мерабом Мамардашвілі в «Кантіанських варіаціях». Пруському королеві Фрідріхові Великому заважав і докучав селянський вітряк, розташований поблизу його літньої резиденції. Король пригрозив селянинові конфіскувати вітряк, на що підданий відповів: «Але в Прусії ще є судді». Селянин був упевнений, що в країні є незалежний суд, куди можна подати скаргу на самого короля. Кажуть, що на короля слова підданого справили велике враження і він звелів вигравіювати на фронтоні резиденції «У Прусії ще є судді». А король же міг провести референдум і за допомогою «народного волевиявлення» позбутися мірошників чи депутатів, котрі докучали йому.

Почуття форми (а закон — її класичний випадок) створюється роками, про що й говорить Мамардашвілі: «Люди чудово розуміють: щоб на землі щось виросло, потрібен культурний шар грунту, треба створювати його сантиметр за сантиметром доволі довго». Тільки тоді обрані народом «останні оплоти демократії» не побіжать першими порушувати основний закон країни.

Згідно з Кантом, проблема не в тому, щоб добре влаштувати життя, — повинна бути форма, що не містить в собі підвалин зла і нещастя. Цю форму можна назвати й іншим словом — civitas, громадянськість, що розуміється, як спосіб життя вихованих людей. Західноєвропейське Відродження є відродженням античних форм громадянськості, почуття громадянськості вільних, незалежних людей, що володіють економічною вартістю. Для філософської форми байдуже, які існують відмінності між громадянами. Форма — світова доля, тоді як злидні і багатство — це людська випадковість.

Мераб Мамардашвілі говорив, що в нашому житті дай нам Бог розуміти і думати те, що думали завжди. Куди б ми не йшли в нашому мисленні, скрізь наштовхуємося на те, що винайдено мислителями і пророками. Частина цієї спадщини кристалізувалася в духовному просторі європейської думки.

Повернення до інтелектуальних джерел — обов’язок кожного, хто прагне грамотно думати. Обов’язок країни, що декларує свою приналежність до цивілізованої Європи. Людина — це зусилля, передусім над самим собою. Чим більше громадян почне думати, тим вищим є шанс для майбутнього України.

Володимир ДЕРГАЧОВ, професор, доктор географічних наук , Одеса
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments