Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Хаос втрачає привабливість

Хто змусить українських політиків прийняти нові «правила»
25 червня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Якщо позачергові парламентські вибори, про ймовірність проведення яких сьогодні не говорить хіба що лінивий, пройдуть за старими виборчими правилами, ситуація в країні, у владі, в парламенті, в політиці залишиться такою, якою вона є зараз: непрогнозованою та нестабільною. Для того, щоб якісно змінити ситуацію, необхідно кардинально змінити правила політичної гри. Але заковика в тому, що для зміни цих правил потрібна політична воля тих, хто сьогодні перебуває біля керма законодавчої влади. Чи готові партійні лідери до такого «подвигу», як, скажімо, повернення до відкритих списків? Навряд чи, зазначає сьогоднішній співрозмовник «Дня», політолог, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України Олександр Дергачов. Разом із тим, експерт констатує: якщо тихий, закритий від сторонніх очей океан української політики розбавити могутньою течією цивільного суспільства, ситуація може змінитися в корені: починаючи від більш-менш публічної владної поверхні аж до каламутного кулуарного дна.

— Пане Олександре, як ви оцінюєте процеси, що нині відбуваються в парламенті загалом і в коаліції зокрема?

— Знаєте, це насправді вельми складні процеси і, незважаючи на те, що в останні роки ми мали дуже динамічний суспільно- політичний процес, у цьому випадку йдеться про щось абсолютно нове. Можна спробувати якось зрозуміти процеси, що відбуваються всередині правлячої політичної еліти. А еліта в нас неструктурована, тому спостерігаються дуже ритмічні течії, перетин інтересів тощо. Якби в нас була більш-менш розвинена партійна система, ми б мали партію, що представляє, скажімо, інтереси бізнесу. І, можливо, така партія була б не одна, а кілька, оскільки бізнес у нас інтернаціоналізований. Зараз ми бачимо, що бізнес розкладає яйця в кілька кошиків, і ми бачимо, як часто укладаються здавалося б нереальні ситуативні союзи. Вони виникають дещо частіше, ніж ми звикли після помаранчевої революції. Сьогодні умовно можна казати, що є залишки двох таборів, особливо стосовно електорату. Тим часом сама еліта вже змішалася так, що доводиться погоджуватися з тезою: широка коаліція дійсно можлива, так само як і можливе співробітництво БЮТ і Партії регіонів за певних обставин. Словом, багато що сьогодні можливе.

— Ви згадали про можливості створення широкої коаліції. На сьогодні, з огляду на проблеми нинішньої правлячої парламентської більшості політики, аналітики, журналісти говорять або про те, як врятувати коаліційний тандем БЮТ+НУ- НС, або про те, що буде після розпаду коаліції. Про широку коаліцію експерти говорять лише в контексті ймовірності або ні її створення, а ось про суть, зміст і, головне, — роль такої більшості практично ніхто не говорить. Так ось, якщо відкинути все електоральне табу й припустити, що в парламенті створена широка коаліція. Як зміниться після цього ситуація в країні або, інакше кажучи, широка коаліція для України — це добре чи погано?

— У тому стані матеріалу, з якого можна створити таку коаліцію, особливо сподіватися на те, що вона запрацює, не доводиться. У всякому разі — це лише нова комбінація для очікування нових виборів. А що можна принципово змінити? Зараз врятувати цю коаліцію реально. Можна надати можливість уряду попрацювати, і йому, очевидно, навіть легше буде працюватися в період парламентських канікул. Однак якщо так і станеться, то не надовго. Річ у тім, що відсутні основи, спираючись на які можна стабілізувати ситуацію. Поміняються місцями БЮТ і Партія регіонів, і бютівці, зрозуміла річ, не допомагатимуть працювати іншій коаліції. Є певне співвідношення впливу на місцях і в інших конфігураціях, в інших пропорціях, але картина буде дуже схожа на сьогоднішню. Щоб щось змінилося, необхідно змінити правила гри і йти на нові вибори. Просто так ці вибори мало що дадуть, тому необхідно змінити Закон «Про вибори», формувати відкриті списки, що забезпечили б персональну конкуренцію кожного претендента на такий ласий статус народного депутата. Це не складно зробити, але необхідно на практиці змінити відносини всередині партій, всередині фракцій, щоб лідери не мали можливості керувати в односторонньому порядку. У такому випадку реально працюватимуть інші правила гри. А зараз будь-яке переформатування — це не вирішення, а лише тактична боротьба під нові вибори.

— Важко не погодитися з тим, що, як мінімум, виборча система потребує зміни. Але, на ваш погляд, чи готовий здійснити такий «подвиг» нинішній правлячий клас?

— Актуальне запитання. Гадаю, що неможливість спокійно використати владу актуалізує питання про те, що необхідно щось змінювати. Однак поки лідери відчувають, що можуть керувати депутатами, проведення таких змін для них небажані. Складно собі уявити, щоб і Януковичу, і Тимошенко це було б до душі. Інша річ, що хтось дивиться на кілька місяців уперед, а хтось дивиться на стратегічну перспективу. Такі зміни провести потрібно й дуже важливо, щоб ми не втратили той цикл, всередині якого ми нині перебуваємо. Поки ж не про це говорять, не про це думають, не навколо цього борються. Дійсно, існують сумніви в тому, що еліта спочатку підготує нові правила гри, і потім піде на вибори. А те, що відбувається сьогодні в парламенті, — це хаотичні й неконструктивні процеси. Ці процеси відповідають стану еліти, яка не знає, як їй перегрупуватися, щоб залишити за собою привілейований стан. Монополія на владу в нас уже не виходить, тому ми спостерігаємо, нехай не цивілізований, але плюралізм і конкурентне середовище. Однак такий механізм не сприяє оновленню еліти так, як того вимагає стан країни.

— Якщо нові парламентські вибори, як прогнозують політологи, відбудуться восени, навряд чи до цього часу депутатський корпус, який демонструє ще ту «працездатність», зуміє прийняти нові правила виборчої гри. Таким чином, що змінять нові вибори, які пройдуть за старою схемою?

— Якщо ця система залишиться, вибори мінімально змінять ситуацію. Якісного прориву не буде. На жаль, поки що не спостерігається відповідальності за країну. Переважно всі сили сконцентровані в боротьбі на ослаблення противника, а не на пошук кращого шляху та комбінації взаємодії і конкуренції, як це відбувається в країнах, де дійсно визріла політична система і склалася політична культура. У нас надзвичайно високу ціну має влада, тому в опозиції усі відчувають себе ненормально, некомфортно. Для нашої політичної еліти опинитися в опозиції — це щось схоже на трагедію і сьогодні це чітко видно з поведінки Партії регіонів.

— А як ви можете пояснити парадокс: в українському парламенті представлені сили, які, судячи за їхніми заявами та діями, відстоюють аж ніяк не українські інтереси?

— Річ у тім, що нинішня еліта має таке походження, яке не пов’язане зі становленням суверенітету, національної державності. Це еліта іншого походження й іншої якості, яка не відповідає вимогам часу й завданням, що стоять перед країною. Крім того, відсутні могутні течії, які б прискорили зміну настроїв. Але щось у цьому напрямі відбувається. Якщо дуже спокійно на це дивитися (хоч це дуже складно), то ми побачимо, що та ж Партія регіонів, коли була при владі, свій варіант патріотизму презентувала, оскільки регіоналам дійсно було дуже важливо залишитися біля керма реальної держави. Тому з їхнього боку не спостерігалася стратегічна здача інтересів, хоч навряд чи була й оптимальна стратегія розвитку. Тобто ми бачимо, що певні загони бізнесу та вищої бюрократії, якби їм дали владу, стали б патріотами. А як тільки вони перебувають не при владі, вони використовують будь-які можливі й неможливі методи, щоб повернутися до влади, не враховуючи того, як від цього страждає держава та власні перспективи деякою мірою також.

— Ви раніше сказали, що причина всіх нинішніх політичних, парламентських, коаліційних бід — це боротьба за нові вибори. А фінальний майданчик нинішньої боротьби політичних сил і їхніх лідерів — це президентські вибори або все-таки закладаються більш стратегічні підмостки?

— Із президентськими виборами питання стоїть дещо інакше: там немає потреби змінювати закон про вибори. Однак чи відбудеться конституційна реформа до президентських виборів і чи не буде змінений принцип перерозподілу повноважень? Якщо цього не станеться, президентські вибори будуть, напевно, вельми вагомим механізмом для змін у країні. Але одних лише президентських виборів недостатньо, необхідний тандем президентських і парламентських виборів. Поки ж країна не рухається до тих виборів, які б дозволили сподіватися на стабілізацію ситуації та підвищення дій державного механізму. Тому, відверто кажучи, на запитання, коли ж це все закінчиться, не можна дати однозначної та заспокійливої відповіді. Поки що немає передумов, щоб це все завершилося. Хоч ситуація й не законсервована, вона досить-таки динамічна, нині в цій динаміці не видно системоутворюючої тенденції, яка б дозволяла сподіватися на те, що вийдемо на вибори й далі діятимемо абсолютно іншим способом. Можливо, десь у кулуарах це й обговорюється, але на поверхні цього не видно. І сьогодні немає гарантій, що так само як і парламентські вибори, президентські допоможуть стабілізувати ситуацію.

— А з урахуванням специфічності походження нашої політичної еліти, можете ви погодитися з тезою про те, що українська нація заслуговує ту владу, яка сьогодні є?

— Країна перебуває на перехідному етапі, вона не має встановлених основ суспільного життя, не має набору пізнаваних політичних гравців (вони всі досить жваві й не дуже турбуються про власну політичну історію: перебігають, змінюють програми, маневрують). Відбувається становлення громадянського суспільства, підвищується рівень освіченості і багаж знань громадян. Тому демократичні вибори тренують громадян. Наприклад, на київські вибори не прийшла велика кількість киян, я гадаю, — найпідготовленіших, свідомих, і в підсумку ми маємо відому ситуацію. Тому насправді все глибше й складніше, ніж може здатися на перший погляд, оскільки відбуваються процеси внутрішнього розвитку і масової свідомості, і суспільних рухів, і політичної еліти. Хоч я не став би цим тішитися, оскільки просто так, самі по собі, ці процеси не приведуть до хорошого результату. Іншими словами, просто сидіти й чекати, що ось, мовляв, мине певний час, певний етап, і ми отримаємо більш впорядковану політичну систему, не варто. Саме по собі це не станеться, потрібні свідомі дії свідомих громадян. Певні елементи цього ми бачимо вже сьогодні, але домінують поки що ті, хто орієнтується на особисті або групові інтереси і лише якщо виходить, вони готові врахувати й державні інтереси.

— З урахуванням прогнозованої непрогнозованості дій нинішнього правлячого класу загалом і політичної ситуації у нашій країні зокрема, чи може офіційний Київ у грудні місяці претендувати на отримання ПДЧ і взагалі в доступному для огляду майбутньому на місце в європейському домі?

— Щодо НАТО, то, гадаю, ситуація буде гранично гострою і вона підігріватиметься Росією й тими силами, на які РФ робить ставку, а таких тут вистачає. Ми сьогодні бачимо, як результатами демократизації активно користуються ті сили, які не є носіями і, тим більше, захисниками демократичних цінностей. На мій погляд, у європейських країн-членів НАТО не буде основ вийти на позитивну для України формулу. Швидше за все, ми йтимемо якимсь особливим шляхом. Не виключено, що спеціально для нас вигадають нові специфічні формулювання, що, мовляв, процес відбувається, процес триває, однак реального результату в грудні, швидше за все, нам не варто чекати. Щоб щось здвинулося у відносинах України та НАТО, необхідний консенсус еліт. У цьому контексті я сказав би так: якби Партію регіонів сьогодні допустили б до влади, то вони знайшли б, яким чином приєднатися до того, до чого прагне Президент. Тобто представники ПР зняли б у такому випадку антинатовську, антизахідну активність. Але навряд чи це можна назвати прикладом консенсусу еліт. Це, швидше, маневрування, яке вельми і вельми ненадійне.

— І яке може бути в будь-який момент піддане ревізії?

— Так, може бути ревізоване. Регіонали все ж повинні озиратися на власний електорат, який вони виховували останні три—чотири роки в антинатовському дусі, оскільки це була їхня виборча технологія. Тому просто так маневрувати вони не можуть собі дозволити, але загалом вони контролюють ситуацію на сході й ніхто: ні Вітренко, ні комуністи на цьому не зароблять, оскільки всі антинатовські заходи фінансуються приблизно з одних і тих самих джерел. Разом із тим, якщо казати про грудень, то, гадаю, консенсусу еліт у цьому напрямі не буде.

Щодо ЄС, то тут серйозніші вимоги до реформування, а ми реально відстаємо з цим. Ми не виконуємо «домашнього завдання», яке самі й брали. Тому в доступному для огляду майбутньому нам варто чекати нової угоди, яка на три—п’ять років за можливістю визначить поглиблення співробітництва, але не інтеграції. І лише після цього періоду ми можемо знову запитати: з якою швидкістю Україна рухатиметься в напрямі Європейського Союзу? Відповідь на це питання залежить від готовності проведення системних реформ — більш глибших і таких, які стосуються щоденних умов отримання прибутку наших бізнесменів, бюрократів тощо. Ці реформи повинні торкнутися основ їхнього буття — замасковані привілеї, тіньові й корупційні схеми. Це — окремий якісний крок, який сьогодні навіть не стоїть на порядку денному, хоч він і окреслений у програмних документах.

Наталія РОМАШОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments