Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців
Євген Коновалець, український військово-політичний діяч, організатор ОУН

Хто виграє?

6 березня, 2008 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Юлія Тимошенко на засіданні уряду заявила, що зобов’яже «Нафтогаз України» розрахуватися за спожитий нинішнього року газ. Вона також зазначила, що на уряд продовжується тиск із метою зберегти існуючу «нечисту й нечесну» схему постачання газу.

І заспокоїла, мовляв, у нас запаси газової міцності поки що є. «Ми маємо нормально функціонуючі газові сховища, і хоч як сьогодні підіймають хвилю провокацій навколо природного газу, Україна безперебійно отримуватиме газ, тепло й гарячу воду», — підкреслила Юлія Тимошенко.

До обіду від слів «Нафтогаз» перейшов до діла: стало відомо, що компанія скоротила транзит російського газу через територію України європейським споживачам — із 386 млн. куб до 356 млн. куб. І відповідною телеграмою сповістив про це «Газпром».

«Газпром» не забарився з відповіддю. «Незважаючи на те, що «Нафтогаз України» свідомо не виставляє рахунку й не підписує акти з транзиту газу відповідно до діючого контракту, «Газпром» за послуги з транзиту заплатив у повному об’ємі», — заявив представник «Газпрому» Сергій Купріянов.

Юлії Володимирівні зараз, безумовно, дуже не просто. З одного боку, Москва пускає в хід усі можливі методи тиску на прем’єра, щоб отримати «добро» на невигідних газових посередників. З іншого боку, «Газпрому» — свідомо або несвідомо — підіграє «українська сторона»: Партія регіонів вимагає відставки прем’єра, Президент не втомлюється посилати гнівні телеграми й листи щодо роботи уряду. Багато експертів зазначають, що зараз, насамперед, йде гра на прихід більш поступливого наступника прем’єра. І в цій боротьбі Юлія Володимирівна може як виграти, так і програти. Але судячи зі вчорашньої прес-конференції і засідання Кабміну налаштована вона рішуче.

Ми запитали регіональних експертів «Дня»: чи може газове питання призвести до відставки уряду? І чи розуміють вони, що взагалі відбувається на газовому ринку України?

Микола ВАСЬКІВ, професор Кам’янець-Подільського національного університету:

— Газова труба завжди була серйозним важелем тиску на Україну з боку стратегічного партнера і «заклятого» друга. Щоби протистояти цьому тиску, потрібні рішучість і, головне, консолідація зусиль усіх гілок влади в Україні. На жаль, чи одного, чи іншого постійно бракувало, немає єдності й сьогодні. Різниця сьогоднішньої ситуації й попередніх років, мабуть, у тому, що зараз, як кажуть, ноги ростуть з України, а не з Росії.

Дуже дивною видається поведінка нашого Президента і його Секретаріату. Дивним було те, що 2005 року Президент заборонив Юлії Тимошенко втручатися у нафтогазові справи та стояв непомітною, але непорушною стіною за спиною Івченка, коли той виконував чудернацькі па при налагодженні нових газових взаємин із Росією. Дивною виглядає наполегливість Президента в тому, щоб заплатити стратегічному партнеру зайві 0,5 мільярда доларів.

Зрозуміло, що російська сторона зразу ж скористалася ситуацією, бо навіть для такого супермільярдного гіганта, як «Газпром», зайва чверть мільярда, даруйте, не зайва. Вражає злагодженість дій з боку Президента України і його Секретаріату, посередницьких структур і російської сторони. Видається, що ведуться посилені тренування з боку цих трьох партнерів, щоб на Пекінській олімпіаді завоювати якусь медаль із синхронного плавання.

Президент і його Секретаріат цілеспрямовано й методично намагаються переконати у неправильності дій Тимошенко і її уряду, маючи далекий приціл — відставку цього Кабінету Міністрів. Зробити їм це буде надзвичайно важко. Адже ніхто так не вміє робити популістських заяв і вчинків, які інколи переростають у справді ефективні управлінські рішення, як це уміє робити Юлія Володимирівна і її команда.

Найбільша загроза для сьогоднішнього уряду — це розбрат із фракцією «Наша Україна». Поки що якогось тертя чи суперечностей з цією фракцією бютівці не мають. Більше того, попри заяви Кириленка та інших нашоукраїнців, що вони й надалі залишаються партією Президента, Секретаріат робить усе можливе, щоб Віктор Ющенко і НСНУ якомога далі взаємно дистанціювалися.

В’ячеслав СЕРГЄЄВ, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету:

— Вважаю, що на газовому ринку відбувається переділ фінансових потоків. Юлія Тимошенко намагається повернутися на цей ринок, адже це її традиційна «тема», і зруйнувати схему, намальовану російською стороною. Не виключено, що в цю схему «вмонтовані» люди з оточення В. Ющенка. Таким чином, поява нового гравця, який намагається проникнути в схему, вносить у налагоджені стосунки нестабільність та навіть невизначеність. Як би там не було, але цей конфлікт, який може привести до відставки уряду Ю. Тимошенко, на мій погляд, має набагато глибше коріння. За великим рахунком, справа тут не стільки в контролі над газом, скільки в майбутній президентській кампанії в Україні. Якщо Ю. Тимошенко відмовиться від далекоглядних планів, що зовсім малоймовірно, то вона залишиться в прем’єрському кріслі. В іншому випадку відставка її уряду — це лише питання часу. Причому для опонентів теперішнього прем’єра вигідніше зробити це нинішньою весною, аніж восени, коли в Україні вже практично розпочнеться президентська кампанія.

Михайло ВЕРИГІН, економічний оглядач:

— Сьогодні взагалі складно дати однозначну оцінку тому, що відбувається на «газовому» ринку. На мій погляд, найімовірніше, зараз відбувається процес перетягування каната. Те, що борги є — це зрозуміло, а ось як вони будуть сплачуватись? З цього приводу точиться суперечка — хто буде ініціатором погашення, і яким воно буде — тобто це станеться на жорстку вимогу «Газпрому», українці зможуть для себе «вигадати» якісь умови для погашення кредиту та укладання контракту. Чому я говорю українці? Тому, що не відомо, від кого буде виходити ініціатива, чи зможе Президент, грубо кажучи, «нагнути» Кабмін та «Нафтогаз», примусити їх діяти за своїми правилами, або ж Тимошенко та «Нафтогаз» зможуть перехопити ініціативу в цьому питанні. Зараз відбувається саме така боротьба — хто стане «рятівником» в «газовій» кризі з Росією.

Крім того, не можна відкидати й шкурний інтерес — адже всім відомо, що газова та нафтогазова галузь — це дуже прибутковий бізнес, і люди, які займаються ним, вельми впливові. Не варто забувати і про те, що Тимошенко свого часу заробила на цьому бізнесі свій капітал, тож природно, зараз вона намагається повернути собі командні висоти в цій галузі.

Постраждають від такого перетягування каната, як завжди, «стрілочники» — споживачі, тому що саме їх позбавляють або можуть позбавити тих об’ємів газу, які необхідні для нормального функціонування системи. Також важливим є те, що якщо це питання дійсно не буде оперативно вирішене, може постраждати ще й Європа. І ось тут дуже важливою є реакція Європи — кого вона вважатиме винуватцем цих подій — Росію чи Україну.

Загалом, говорити про «газову» війну поки не доводиться — її, мабуть, ще немає. Вона стане можливою, якщо відбудеться конкретна відмова однієї зі сторін: тобто якщо Україна відмовиться платити по боргах, або ж Росія відмовиться взагалі надалі постачати газ в нашу країну.

А що стосується відставки Тимошенко... Якщо міркувати логічно, то, звичайно, так, ця ситуація може привести до її відставки: Кабмін, який не може розв’язати загалом просту ситуацію, стосовно якої протягом усіх років незалежності ведуться переговори (а отже є напрацювання, переговорна база, є учасники переговорів), має бути відправлений у відставку. Але, з іншого боку, і Президент, і опозиція зараз чудово розуміють, що відставка Тимошенко буде їй тільки на користь в перспективі президентських виборів. Тут все залежить від того, на що вони зважаться — чи отримати моментальний ефект, чи стратегічно вирішити це питання.

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:

— Дуже хотілося би, щоб на нашому газовому ринку йшла боротьба за національні інтереси, а не спостерігався черговий перерозподіл газової «труби» між конкуруючими олігархічними структурами. Але, враховуючи непрозорість українського газового ринку, можна очікувати чого завгодно. І тому слід тільки заохочувати будь- які спроби зробити цей процес прозорим. Окрім того, з ціною на газ тісно пов’язана проблема протекціонізму в українській економіці. Під приводом захисту вітчизняного товаровиробника, зокрема, металургійних комбінатів, суспільство надзвичайно багато втрачає. Втрати, які воно несе від такого протекціонізму, значно перевищують вигоди та прибутки, що їх мають підприємства — споживачі так званого дешевого газу. Протекція відбувається, як правило, під прикриттям гасел, що ці галузі годують державу. Але якщо перед нами справжні «годувальники», то за чий рахунок вони нас збираються «годувати»? Тому що протекція є фактично перерозподілом коштів з наших кишень у їхні кишені. І виникає логічне запитання: коли в бідній державі цілі галузі під приводом захисту вимагають для себе особливої протекції, зокрема, низької ціни на газ, то чи не є це безглуздям? Бо за чий рахунок вони збираються виживати? І ніколи не варто забувати, що Росія завжди буде використовувати газ як засіб політичного тиску, зокрема, для впливу на «переформатування» політичних союзів в українському парламенті.

А «газова війна» — це перманентний процес у відносинах між Україною і Росією. Вона йде постійно. А найприкрiше, що в цій війні бракує єдності українського політикуму. В результаті складається враження, що ми маємо в країні «п’яту колону», яка під приводом захисту українських національних інтересів реально захищає потуги Росії. Проте останнім часом її представники про наші інтереси вже майже не говорять. Думаю, що це якраз той випадок, коли можна говорити про слабку діяльність органів безпеки України. І можна тільки побажати стійкості українському уряду і українському національно заангажованому політикуму, а також здатності тримати удар.

Газовий конфлікт запросто може привести до відставки уряду Юлії Тимошенко. Особливо, якщо українська сторона в зовнішній політиці демонструватиме відсутність єдності. І це тільки підсилюватиме усіх недоброзичливців України й українців. На жаль, я не до кінця впевнений, чи виборює нинішній прем’єр-міністр дійсно національні інтереси, чи прагне контролювати «трубу» для зиску наближених до неї бізнесових груп.

Роман ДІДУСЬ, голова постійної комісії з питань паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної ради:

— Моє бачення газової проблеми не є таким панічним, і я б не вів мову про початок газової війни. Звичайно, непорозуміння, проблемність, напруга в цьому питанні будуть перманентно присутнiми в стосунках між Україною і Росією. І припиниться така ситуація тільки тоді, коли ми перейдемо у розрахунках за газ на європейські ціни. Хоча, знову ж таки, термін «європейські ціни» не є наразі константою. З одного боку, кожна країна домовляється, торгується, з другого — існує відповідна формула щодо визначення ціни на газ, бо кожна країна має свої об’єктивні умови постачання. І тому сьогодні Болгарія платить одну суму, а Німеччина чи Польща — іншу.

При тому всьому треба зазначити, що ще багато десятиліть Росія, на жаль, не змириться з тим, що Україна є окремою і незалежною державою, і питання газу ставатиме актуальним при кожному випадку вирішення геополітичної проблеми, або, точніше сказати, буде підніматися на рівень геополітики. Страхати ж нас тим, що Росія торгуватиме газом в обхід України, теж наразі непотрібно. Поки вони побудують нафтопровід, поки домовляться з країнами, територією яких хочуть будувати газові комунікації, пройде не один рік, і до того часу у самої Росії може виникнути дефіцит в паливно-енергетичному комплексі. Тому ми не такі вже й безпорадні, оскільки по нашій території проходять газові труби, без яких наразі Росія не зможе торгувати з Європою. І цим потрібно користатися у взаєминах, бо ціна за транзит газу так само не є європейською.

На щастя, настала весна, потеплішало, споживання газу в Україні зменшилося. Тому ситуація, повторюю, не є критичною. І на мою думку, протягом найближчого часу знайдеться компромісна схема для обох сторін. До того ж, як спеціаліст я розумію, що Росія довго не зможе зберігати стан такого «пониженого тиску». Адже це створює технічні проблеми для газотранспортної системи самої Росії. Тобто якщо навіть переговори і затягнуться, це не означатиме, що в нас не буде газу. Питання в іншому: нам самим потрібно розібратися в своєму домі, визначити єдиний погляд на ціну та споживання газу. А цього не буде, допоки Рада національної безпеки України, СБУ, Генпрокуратура не дадуть свою оцінку того, що відбувається.

Якщо ж все це призведе до відставки уряду, можна буде говорити про крах демократичної команди, про надзвичайну зневіру суспільства взагалі в демократії як такій. Але не буває так погано, щоб на добре не вийшло. І тоді, можливо, нарешті прийдуть до влади в обох таборах не популісти, як є зараз, а здорові націоналістичні сили, люди прагматичні й налаштовані патріотично не на словах, а на ділі.

КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

«Газпром» зняв введене з понеділка-вівторка 50% обмеження постачання газу Україні, заявив офіційний представник російського холдингу Сергій Купріянов. «Транзит газу через територію України для європейських споживачів здійснюється в повному об’ємі. Обмеження з постачання газу для споживачів України зняті», — заявив Купріянов. Він повідомив, що в середу голова правління «Газпрому» Олексій Міллер і голова українського «Нафтогазу» Олег Дубина провели телефонні переговори, в ході яких домовилися про вирішення кризової ситуації, що склалася з поставками газу в Україну.

Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День»
Газета: 
Рубрика: