Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Кiлькiсть ресурсiв, задiяних у пошуках Гонгадзе, безпрецедентна

Вважає голова тимчасової слiдчої комiсiї ВР Олександр ЛАВРИНОВИЧ
30 вересня, 2000 - 00:00

Журналісти «Дня» у п’ятницю зустрілися в редакції
з головою парламентської комісії із справи Гонгадзе Олександром ЛАВРИНОВИЧЕМ,
щоб з перших рук отримати інформацію про те, як проводиться офіційне розслідування.

— Oлександрe, чи з’явилися зараз, через два тижні після
зникнення Гонгадзе якісь нові повідомлення, якесь розуміння того, що сталося?

— Якби було розуміння, то тоді б, я думаю, дуже скоро була
б і відповідь. Розуміння зараз немає. Той, хто вивчав юриспруденцію в частині
кримінального права, знає, що коли подія, обставини мають ознаки злочину
або можуть мати ознаки злочину, найперше питання — кому це вигідно? На
жаль, поки що існують різні варіанти відповідей на перше питання — а, значить,
і на всі інші.

Наступного тижня в плані роботи комісії є день, який комісія
вирішила зробити днем спілкування з народними депутатами України, які в
той чи інший спосіб висловилися по справі Гонгадзе. Можливо, інформація,
яку ми таким чином отримаємо, допоможе нам не тільки контролювати ведення
справи, але й допоможе тим, хто безпосередньо розслідує, в плані розуміння
обставин, які могли призвести до зникнення вашого колеги.

— А чи будете ви зустрічатися з тими депутатами, які
не робили ніяких заяв, але, якщо навіть виходити тільки з уже озвучених
політичних версій, інформація з вуст яких могла б зацікавити слідчу комісію?
Врешті-решт, усі знають, наприклад, тих, хто веде «інформаційні війни»
проти того ж Олександра Михайловича...

— Ні. Ми можемо зустрічатися тільки з тими, хто сам захоче
прийти і з власної ініціативи щось розказати комісії. Або ми просимо прийти
тих, хто вже перед цим зробив відповідні публічні заяви, з тим, щоб вони
взяли участь в бесіді і допомогли контролю за цією справою.

— А як ви вважаєте, чи будуть зустрічатися з таким широким
колом політикiв, депутатiв, бізнесменiв правоохоронні органи?

— Якби я був на місці тих, хто це розслідує, то, безумовно,
це один з напрямків, який має бути дослідженим. І, можливо, на цьому шляху
вдасться отримати інформацію, яка буде корисною.

— Чому, як ви вже казали, в тому числі і в «Епіцентрі»
на «1+1», у слідчої депутатської комісії дуже невеликі можливості контролю
за справою?

— Для контролю у нас маленькі можливості, а для участі
у веденні справи — їх взагалі немає. Тому що ми маємо лише загальну декларативну
конституційну норму щодо парламентського контролю, ми маємо конституційну
норму щодо можливості Верховної Ради створювати тимчасові слідчі комісії,
ми маємо «Закон про статус народного депутата України», де передбачені
певні права щодо отримання інформації народними депутатами, і ми маємо
внутрішній парламентський документ — регламент Верховної Ради, який стосується
роботи офіціальних тимчасових слідчих комісій. Іншої правової бази немає.
Немає закону про депутатські слідчі комісії. І немає жодного іншого нормативного
акту, який би врегулював це питання. Натомість є рішення Конституційного
Суду про жорстку заборону втручання народних депутатів України в роботу
прокуратури, МВС, СБУ.

— Яке було прийняте не досить давно, здається?

— Так, ще року немає.

— І саме це рішення є основною перепоною ефективної
діяльності слідчої комісії?

— Ні. Основною перепоною є те, що відсутній закон, який
би регламентував діяльність депутатських слідчих комісій.

— Парламент створював десятки слідчих комісій в різний
час, але ефективність їх ми всі знаємо. Навіщо знову депутати наступили
на ті самі граблі?

— Я ніколи не входив до складу жодної з цих комісій — не
тільки тому, що це не моє покликання, але й тому, що я розумію реальні
можливості слідчих комісій і співвідношення результату і затрачених зусиль.
Що ж стосується нинішньої ситуації, то, звичайно, це публічне дійство було
покликане засвідчити ставлення парламентарів і парламенту, як вищого представницького
органу країни, до проблеми захисту журналістів взагалі і, звичайно, до
персоніфікації цієї проблеми стосовно Георгія Гонгадзе. Окрім того, я думаю,
що велику роль відіграла резонансна реакція журналістів на зникнення Гонгадзе.
Було б просто безглуздо конфронтувати першій владі — з четвертою. Для багатьох
публічних політиків дуже важливе прихильне ставлення з боку журналістів,
які забезпечують тією чи іншою мірою їхнє політичне життя, їхній рейтинг.

— Тобто всі зіграли в певну гру?

— Зрештою, з того, що я розповів, здається, так. Хоча я
не думаю, що хтось спеціально, «планово» все це грав. Просто є рівень підсвідомості.
І є рівень професійних можливостей, функціональних можливостей. У межах
усіх цих рівнів, очевидно, все і відбулося.

— Які, на ваш погляд, головні причини існуючого стану
речей — м’яко кажучи, сумного — і з захищеністю журналістів, і зі станом
свободи преси в країні?

— Найголовніше — це загальний стан українського суспільства.
Така відповідь здається дуже загальною, але це — найперша й найголовніша
причина. Загальний стан суспільства і незабезпеченість конституційного
захисту для кожного, хто займається публічною діяльністю, чи просто для
пересічного громадянина. Ми можемо сьогодні навести, мабуть, сотні тисяч
прикладів грубих, очевидних порушень закону і посягань на життя. Це стосується
народних депутатів України (щодо яких подібна консолідація солідарності,
до речі, ні разу не відбувалася), інших політиків, скажімо, позапарламентських,
підприємців, які в різних куточках України займаються підприємницькою діяльністю.

Подібне може відбуватися в країні, де немає стабільності
— стабільності традицій, стабільності функціонування структур влади, стабільності
стосунків громадянина зі службовцями, державними структурами, парламентськими
структурами. До того ж, в Україні відсутнє «звичаєве» право, яке багато
що регулює в інших країнах. Багато з цих причин має коріння в попередньому
ладі — вже на генетичному рівні в наших громадян сформувалося патерналістське
ставлення до держави, що держава має про всіх піклуватися, всіх захищати
і... все вирішувати за тебе. Але ж відсутність відповідальності в людей
— це теж той грунт, на якому можуть виростати і зловживання щодо них. Потім
ще є інший бік справи — загальний стан життєвого рівня, і рівня життя тих,
хто має захищати людей, — правоохоронних органів. Він є достатньо низьким,
і час від часу може виникнути спокуса виправити це не за десятки років
чи за роки, а за кілька хвилин.

— А як ви вважаєте, стан нашого суспільства, атмосфера
в нашій політичній еліті, взаємовідносини владних структур і олігархів,
і таке інше — вони дозволяють хоча б сподіватися на те, що справа Георгія
Гонгадзе може бути розкрита в принципі? До кінця — якщо, звісно, вести
мову про політичну версію.

— Так, я вважаю, що справа може бути розкрита. Принаймні,
по тій інформації, яку я отримую від МВС, Прокуратури України, я можу сказати
впевнено і відповідально: така ретельність роботи, рівень професіоналізму
і кількість можливих ресурсів, яка задіяна для цієї справи, є безпрецедентною.

— З чим, до речі, ви це пов’язуєте?

— В першу чергу, з тим, що ця справа набула величезного
суспільного резонансу в Україні і стала предметом реакції з боку міжнародних
організацій.

— Але чи є особисто у вас впевненість у тому, що шукають
саме для того, щоб знайти?

— Ви знаєте, я думаю, що ви також можете усвідомити: якщо
задіюються десятки кращих фахівців, які займаються аналізом інформації,
координацією дій, задіяні десятки тисяч людей, які працюють по справі,
— вони не можуть всі працювати для того, щоб забезпечувати просто якусь
схему. Тут вже дуже висока ймовірність, що якщо б навіть хтось дуже хотів,
щоб було саме так, не знаю, чи було б це можливо. Тоді треба було б, щоб
всі були посвячені...

— Чи немає, як ви вважаєте, для наших правоохоронних
органів якихось табу — щодо конкретних особистостей, наприклад?

— Не знаю, можливо є, можливо — немає. У даному випадку
працюють три автономні структури (СБУ, МВС і прокуратура), причому третя
контролює діяльність двох перших. У кожній з них можуть бути свої табу,
але настільки велике перехрестя у веденні справи, мені здається, має виключити
вплив цих окремих табу на розгляд справи вцілому. Можливо, я тут наївний,
але мені здається, що зараз реально забезпечується все функціонально необхідне
для ведення справи.

— Але є ще один нюанс. Ми знаємо, що саме вищі посадові
особи країни багато у чому визначають не зовсім здорову ситуацію зі свободою
преси в Україні. Ситуацію, на тлі якої можуть відбуватися і зовсім драматичні
події.

— Я думаю, що ми були б абсолютно не щирими, якщо б сказали,
що в нас немає цієї проблеми, немає впливу державної влади на ЗМІ — він
є. Сподіваюся, з часом його буде менше. Хоча я тут не роблю трагічною ситуацію,
тому що поруч з цим існує достатньо велике розмаїття ЗМІ, які державі не
належать, і на які не просто впливати чисто адміністративними методами,
оскільки вони належать достатньо вагомим людям, і великим угрупуванням,
які, в свою чергу, впливають на прийняття рішень в державі… З одного боку,
це може бути негативним чинником для України, для українського суспільства,
але що стосується мас-медіа, можливо, в більшій мірі позитивним, тому що
тут є природна конкуренція, такий своєрідний контроль і якраз серйозні
перешкоди для адміністративного впливу.

— Але ви ж знаєте, що насправді для впливу іноді зовсім
не потрібні якісь адміністративні важелі...

— Я б сказав так: ті, хто в Україні мають порівняно солідний
капітал, адміністративні можливості й інформаційні через належні їм ЗМІ,
вони, в переважній своїй більшості, є людьми, які поділяють точку зору,
підходи Президента і лояльно налаштовані до тих кроків, які він робить.

— А хіба може бути інакше?

— Я не думаю, що хтось в даному випадку може мати стовідсоткову
рацію і знати реальний стан речей.

— І тодi останнє запитання. У слідчу комісію увійшли
представники абсолютно всіх фракцій. Ви відчуваєте бажання їх усіх дійсно
працювати заради істини?

— Є проблема, біда всіх цих комісій, не тільки слідчих,
а взагалі спеціальних комісій, які утворюються Верховною Радою, щодо забезпечення
їх роботи. Ми зібралися в п’ятницю — 8 із 15, причому тяжко було забезпечити
навіть 8. Але розбіжностей щодо підходів до роботи, зацікавлення в тому,
щоб був результат — у нас немає. Я можу ще раз підтвердити: дійсно в країні
відбулася консолідація і політиків, і журналістів у намаганні знайти і
Георгiя, й істину.

— Ну що ж, хочеться вірити...

Наталя ЛІГАЧОВА, Михайло МАЗУРІН, «День»  Журналісти «Дня» у п’ятницю зустрілися в редакції з головою парламентської комісії із справи Гонгадзе Олександром ЛАВРИНОВИЧЕМ, щоб з перших рук отримати інформацію про те, як проводиться офіцій
Газета: 
Рубрика: