Коаліційна реорганізація
Будь-який керівник середньої ланки знає надійний спосіб позбутися небажаних для нього працівників так, що ніякий трудовий кодекс тим працівникам не допоможе. Для цього слід організацію ліквідувати, а на її місці створити нову з тими ж функціями й тим самим керівником, який вже не зобов’язаний брати на роботу колишніх співробітників, звільнених у зв’язку з ліквідацією «контори». Чи то згаданий спосіб настільки універсальний, чи то наші керівники не мають іншого досвіду, але незаперечним є те, що реорганізація — улюблене заняття наших державних мужів. Що таке політична реформа, як не один із способів реорганізації державного управління із відстороненням від влади небажаних для організаторів реформи сил та окремих осіб?
До політичної реформи ще є час, а поки що про чергову свою реорганізацію заявила вустами свого координатора Степана Гавриша парламентська більшість. За словами Гавриша, йдеться про підписання нової політичної угоди між урядом і парламентською більшістю, яке може відбутися найближчим часом. Виникає запитання, а чим була погана стара політична угода, яка діє вже майже рік? Де написано, що за рік слід конче підписувати нову угоду, а не продовжити дію чинної або просто користатися нею, як кажуть програмісти, «по умолчанію»?
Аргументи, наведені координатором більшості, вражають своєю вагомістю. Мовляв, тепер у нас буде не просто парламентська більшість, а парламентська коаліція, яка почне виробляти власну ідеологію, що дозволить ефективніше формувати коаліційний уряд. «Це означає ефективніше узгодження спільних позицій як для суто законодавчої, так і для політичної роботи, — заявив пан Гавриш. — Без сумніву, йдеться про пошук політичних принципів певних ідеологічних стандартів, які повинні об’єднати коаліцію, яка провадитиме свій політичний план наступного року». Чи означає це, що досі в парламентської більшості не було жодної ідеології? Якщо так, то не слід поспішати. Прийняття нової ідеології може стати приводом для ще однієї реорганізації більшості, яка може знадобитися вже досить скоро. А щодо спроби зробити уряд Віктора Януковича ще коаліційнішим, ніж він був досі... Кожному політично грамотному громадянину добре відомо, що таке коаліційний уряд. Він формується за результатами виборів фракціями партій, які здобули більшість у парламенті. У коаліційному уряді чітко визначені квоти кожної партії та відповідальність за діяльність довірених партіям міністерств. Якщо доручили такій-то партії, наприклад, зовнішню політику, то ця партія й займається названим напрямком аж до наступних виборів. Коли ж це не влаштовує парламентську більшість, уряд відправляють у відставку, призначають нового прем’єра й формують уряд ще раз. Коли це не вдається через неузгодженість позицій у більшості, парламент розпускають і призначають нові вибори.
Отак діють у нормальному коаліційному уряді, утвореному парламентською коаліцією. У нас же маємо звичайнісіньку реорганізацію, метою якої є зняття з посад кількох міністрів, що ними наразі можна пожертвувати. Нова угода між урядом і більшістю потрібна лише для того, щоб максимально легімітизувати це «жертвопринесення»?
А називатися парламентська більшість може як завгодно: хоч коаліцією, хоч орденом мандатоносців, — нічого від цього принципово не зміниться. Механізм формування коаліційного уряду має бути чітко виписаний у законодавстві, а не виглядати витвором спільної фантазії кожного нового прем’єра та кожної нової більшості. Є великий сумнів, що про це не «забудуть» у разі здійснення політичної реформи. Треба ж зберегти можливість у потрібний момент провести «реорганізацію». Без цього механізму наші керівники працювати не вміють. На всіх рівнях — від жеку до Кабміну.
