Денис ЖАРКИХ, телеканал «Інтер»
ПІСЛЯ БІЙКИ
ІМІДЖМЕЙКЕРАМИ НЕ РОЗМАХУЮТЬ
Передвиборна боротьба-98 залишила
більше запитань, ніж відповідей.
Результати голосування нікого
особливо здивувати не могли, якби
не один факт. Незважаючи на
колосальні засоби пропаганди,
які перебувають у руках аж ніяк
не представників комуністів,
незважаючи на вельми скромні
фінанси останніх, крайні ліві
святкують перемогу. І це за
цілковитої відсутності в них
фахівців із зав’язування
краваток, телеведучих, котрі
плюються, настирливої реклами, а
також за наявності великого
запасу недорікуватості й вельми
пошарпаного набору гасел. Багато
доморослих та імпортних
іміджмейкерів, що брали участь у
виборах, інтерпретують цей факт
як те, що ЗМІ й ТБ (яке давно вже не
є комуністичним) не вдалося
вирвати з ланцюгів червоної
пропаганди довірливих дідусів та
бабусь. Якщо сучасний
іміджмейкер не може зачарувати
звичайну вітчизняну стареньку,
то про що це говорить — про розум
старенької чи глупоту
іміджмейкера? А може, про те й про
інше?
ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ
ЗМІ, і насамперед телебачення,
відіграють в Україні значно
більшу роль, ніж на Заході.
Український телеефір не
розпещений ні якістю, ні
кількістю телеканалів. Багато що
з того, що демонструється, «підкидають»
або західні колеги, або «рука
Москви». Насамперед — це
розважальні програми. Що ж до
інформаційно-аналітичних, то тут
«вітер зі сходу перемагає вітер
із заходу». Вже одна ця обставина
може служити поясненням того, що
український інформаційний
простір продовжує наступати на
російські граблі. Найцікавіше, що
росіяни не роблять спеціальних
телепередач для України, тому
можливість поширення «російського
вірусу» (а там, як відомо,
ситуація в Думі вельми схожа)
походить не стільки від злого
наміру, скільки від власного
невміння обійти горезвісний
городній інвентар.
Другою особливістю є те, що
українська демократія, маючи
фактичну монополію на пропаганду,
поводиться як пропащий
монополіст — занижує якість і
завищує ціну. За гігантської
кількості політичної реклами —
надзвичайне убозтво
інформаційного впливу.
ЗМІСТ ЧИ ІМІДЖ?
Арсенал передвиборної рекламної
компанії не перевищував
джентльменський набір АТ МММ. Ось
його основні типи.
Тип 1 — «Ось який я!» (нас
знають усі). Політик(и)
з’являється з туману (на тлі
туману, поля, театру, шахівниці
тощо) й дивиться на вас (повз вас,
у себе). Очевидно, частота
пред’явлень повинна викликати у
глядача ефект портрета Ілліча (Леоніда
Ілліча?).
Тип 2 — «Впізнаю брата
Колю» (Льоню Голубкова).
Екскаватор (шкільний клас,
гримерна), розповідь про нелегке
життя й пропозиція проголосувати
— ну, наприклад, за номер...
Тип 3 — «Фокус-покус» (при
всьому багатстві вибору іншої
альтернативи — немає)
мультиплікаційна метаморфоза з
багатозначними натяками. Усе б
добре, але наш зіпсований народ
такі дає тлумачення...
Вибори показали, що
найефективнішою була реклама в «зелених».
Її можна визначити як телеверсію
вікон РОСТА (Усі дурні, а ми
хлопці що треба, хоча й не
політики). Загалом політична
реклама працювала на
підсвідомість. А що в нас у
підсвідомості? Правильно, 70 років
комуністичної ідеології. Чи
варто було викидати стільки
грошей, щоб розбудити в народі
цього «звіра»?
ЩО НЕ РОБИТЬСЯ — НА КРАЩЕ.
ЩОПРАВДА, НЕ ДЛЯ ВСІХ
Усе сказане вище мало лише одну
мету: показати, що, коли
передвиборна боротьба
демократичних сил пішла шляхом
натяків, вона отримала лише
натяки на перемогу. Сучасне ТБ, на
жаль, працює не на результат.
Передвиборна боротьба відверто «плавала»
в питаннях психології й
економіки. Спитайте в будь-якого
психолога, й він скаже, що, крім
підсвідомості (на що було
спрямовано основний удар
політичної реклами), існує ще й
свідомість і надсвідомість. Та
для роботи в їхній царині треба
зовсім не телешоу, а
телеаналітика. Будь-який
економіст розповість, що коли
товар не вдосконалюватиметься
разом із рекламою, то ефект
останньої буде приблизно один
відсоток. Якщо збережеться
існуюча якість і політичної
реклами, і рівень розвитку
політичної думки на ТБ, то до
остаточної перемоги багатьом
партіям залишилося небагато —
років сто.
У підсумку ми маємо те, на що ніяк
не очікували. Утім, йдеться не про
всіх. Дехто якраз і чекав.
Пригадаймо президентську
кампанію Єльцина. Комуністи
давлять усіх претендентів, і
залишаються два — «чорний демон»
в особі Зюганова й «білий янгол»
в особі президента. Кому вигідний
такий розклад, і хто не проти бути
українськими Зюгановими та
Єльциними, залишимо без
коментарів.
Щоправда, такого розвитку «російського
сценарію» можна й уникнути, якщо
спрямувати президентську гонку в
інше, більш професійне русло.
