Команда, без якої їм не жити

Передвиборні пристрасті навколо кандидатів розпалюються, в телевізійних шоу досі стримані політики з обох боків кидають спраглим телеглядачам, м’яко кажучи, непідтверджену фактами інформацію і мало не криком затикають рота не менш поважним опонентам. Канцлер Коль набирає очки, а його прихильники розсилають по газетах останній жарт у стилі ХДС: «Вибори канцлера — це тоді, коли кандидатів багато, а переможець увесь час один».

Чи зможе вирвати перемогу Шрьодер? Чи він стане черговою жертвою «залізного канцлера»? І хто він такий, Герхард Шрьодер, котрий наважився кинути рукавичку мастодонту європейської й світової політики?

Герхард Шрьодер народився 1944 року і вже 19-річним юнаком вступив до СДПН. Вивчав право в Гьоттінгені, адвокатську практику відкрив 1978 року в Ганновері. 1980 року його обирали членом бундестагу, 1986 року очолив парламентську опозицію в своїй землі Нижня Саксонія. Тут йому вдалося перемогти на виборах 1990 року й стати прем’єр-міністром. З тих пір керує землею. На федеральному з’їзді партії його обирали кандидатом у канцлери від СДПН.

В особистому житті Шрьодер навряд чи може служити взірцем для добропорядного німецького бюргера. Кілька років тому він шокував громадську думку тим, що вирішив розлучитися зі своєю «бойовою партійною подругою» й побратися з молоденькою мюнхенською журналісткою з «Фокуса», яку присилали брати в прем’єр-міністра інтерв’ю. Дивним чином (тоді багатьом здавалося — дивним; як відомо, після оприлюднення подробиць стосунків Клінтон — Левінскі популярність президента в народі зросла!) після чергового одруження Шрьодер з блиском виграв вибори і став більш-менш відомим публіці за межами своєї землі. Фотографії його з колишньою дружиною і з дружиною нинішньою в бульварній пресі підтвердили старе рекламне правило: «Добре чи погане, аби лиш не мовчали». Саме цим Шрьодер переконує делегатів з’їзду СДПН, що він — найбільш підходяща кандидатура для боротьби з Колем. На користь Шрьодера було й те, що інші потенційні кандидати — Лафонтен і Шарпінг — вибори Колю вже програвали, а на биту карту народ ставить, як відомо, неохоче.

Ще кілька місяців тому в Шрьодера не було ні чіткого профілю, ні цікавих ідей. І лише після того як іміджем і програмними установками зайнялися професіонали, Шрьодер почав помітно відриватися від свого партійного оточення в популярності, причому він швидко обійшов і «канцлера об’єднання» Коля. Чим ближче до виборів, тим міцнішою стає партійна дисципліна, тим менше дозволяє собі хтось з другого чи третього партійного ряду висловлювати свої власні думки. Все підкорено одному — виграти вибори, а не показати, хто тут у партії розумніший. Саме Шрьодер поклав край розбрату між Лафонтеном, Шарпінгом і своєю командою. І якщо раніше преса обсмоктувала подробиці внутріпартійних бійок, то тепер, принаймні назовні, — одностайність у всіх питаннях. Може, лише так і можна вигравати?

У принципових питаннях Шрьодер іде в ногу з Колем. Це стосується запровадження «євро», стосунків з НАТО, зовнішньої політики в цілому. У внутрішній політиці партія говорить про створення робочих місць, підйом життєвого рівня населення, зниження злочинності, не дуже охоче розкриваючи, яким чином усе це буде зроблено. А зв’язок усіх макроекономічних чинників міцний: кілька місяців тому в Німеччині було піднято на один відсоток податок на додану вартість, аби фінансувати пенсії. Тому знижувати податки і одночасно розширювати видатки для створення робочих місць може видатися непідйомним завданням для нового уряду — якщо до цього дійде. Але ж, як відомо, передвиборна кампанія існує зовсім не для того, щоб розробляти тактику і стратегію. Передвиборна кампанія — щоб ловити в свої тенета голоси нестійких виборців...

Стратеги соціал-демократів розробили політику, яку Шрьодер висловив однією ключовою фразою: «Дякуємо, Гельмуте, але вже досить». Соціал-демократи переконують виборців у необхідності змін. Саме зміни як такі (які мають настати, як невідворотно настають день і ніч) з приходом до влади Шрьодера замість Коля повинні принести і підйом виробництва, і дух підприємництва, і нові робочі місця. Ніхто не суперечить — психологія штука сильна. Але чи зможе Шрьодер лише поглядом добрих очей підняти економіку?

Соціал-демократи в Німеччині, як і соціал-демократи в багатьох інших країнах Заходу, вже давно перестали бути виразниками інтересів лише найманих робітників. І хоча усі соціал-демократичні політики грішать соціалістичною термінологією та звертаються один до одного (на людях) «на ти», жодного робітника і жодної домогосподарки в тіньовому кабінеті Шрьодера нема. Натомість він зібрав туди лише професійних політиків, але й вдатного бізнесмена Йоста Штольманна, на роль міністра праці претендує загартований у тарифних боях профспілковий діяч Вальтер Рістер, міністром внутрішніх справ стане колишній адвокат терористів з «РАФ» Отто Шилі. Всі вони — і решта кабінету — мішені для нападок політичних противників. Шрьодеру можна було б — аби явно не нариватися на скандал — обійтися й іншим міністром. Він не захотів: по-перше, Шилі особистість відома, а по-друге — може, саме в адвоката терористів з’явиться в голові ідея ефективнішої боротьби з організованою злочинністю.

Те ж саме — Штольманн. Один із тисячі молодих бізнесменів, які вміють робити гроші. Міністерський пост йому ні до чого — його доходи не йдуть в жодне порівняння з міністерською зарплатою (а хабарі він брати не буде). Що ж він хоче від політики? Нового мислення. Це не так вже й мало...

На всіх виступах у «нових землях» Шрьодер возить за собою міністра з соціальних питань землі Бранденбург Регіну Хільдебрандт. Вона говорить зрозуміло для всіх, вміло трактує програмні цілі СДПН. Борючись з лівого флангу проти Партії демократичного соціалізму (ПДС), хитромудра команда Шрьодера запропонувала ПДСівській газеті «Нойєс Дойчланд» надрукувати рекламу СДПН такого змісту: «Хільдербрандт закликає прихильників ПДС віддати голоси СДПН». Газета побоялася — така сила впливу в соціал-демократичного міністра. Я слухав на мітингах обох, спостерігав реакцію народу і думав, чому партія не висунула кандидатом Регіну... Зрозуміло, в партії свої резони. У Шрьодера ж репутація людини радше не слова, а діла. І в нього є команда.

Саме команді вдалося довести виборцям, що вона краще зможе вирішувати проблеми безробіття, справедливих податків і цін, пенсій, вестиме зваженішу зовнішню політику. При цьому соратники Шрьодера з усіх сил намагаються триматися в тіні, спрямовуючи світло юпітерів на партійного кандидата в канцлери. Це теж політична мужність, політики, як відомо, істоти соціальні і без блиску фотокамер, як нормальні люди без повітря, неодмінно гинуть.

Вирватися з опозиції в правлячу партію СДПН сьогодні важко. Ще нічого не зроблено, ще немає результатів, тому політичні противники говорять про прожектерство. Як можна довести, що те, що ти обіцяєш, буде виконано?

Але поки що більшість громадян Німеччини переконана, що переможе СДПН разом із партією «зелених». Так це чи ні, крапки над «і» розставить прийдешня неділя. Мені здається, що якщо переможе Коль, — а така перспектива далеко не виключена, — то це буде його особиста перемога в таємній і відкритій боротьбі зі своїм найближчим оточенням, котре в останні хвилини засумнівалося й захиталося або ж з самого початку і від природи було нерозумне. Якщо переможе Шрьодер, то це буде великою мірою перемога його команди, його вміння вибирати і розставляти сили, вміння тримати оборону і наступати — не самому, а цілим фронтом, на всіх напрямках одразу.

Час одиночок минає, настає час команд.

Лейпциг

№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»