Контролери ефіру

Віктора Лешика до Нацради готували вже давно. Не з парламентського, так з президентського боку, він автоматично потрапляв до числа контролерів українського ефіру. У Верховній Раді його представили як генерального директора «Студії «Терези», однак більше в політичних i телевізійних колах він відомий як батько-фундатор улюбленої телекомпанії Олександра Волкова «Гравіс», постраждалої багато років тому за передвиборну рекламу Леоніда Кучми. Після цього доля не раз закидала його на держслужбу — то в Держтелерадіо, то до Національної телекомпанії, якою він встиг покерувати протягом 2 років.

Кар’єра Микити Потураєва не така блискуча, хоч також не позбавлена крутизни. Потрапивши до Києва з Дніпропетровська до команди молодих і не обтяжених нормами журналістської етики телевізійників, він швидко став зіркою «Вуличного телебачення», влаштувавши зустріч у прямому ефірі двох головних претендентів на президентство — Леоніда Кучми й Петра Симоненка. Його подальший «підйом» припав на кампанію підтримки референдуму, яку було відпрацьовано «Вуличним телебаченням» за повною програмою і у своїх найкращих традиціях.

Юрій Покальчук відомий як президент Асоціації українських письменників. Оцінки його творчості неоднозначні так само, як і інформація про його належність до СДПУ(о).

Всі ці особи для Нацради нові. Винятком є лише Микола Княжицький. Він уже рік поспіль ходить до Нацради на роботу, оскільки ще в 99-му був туди призначений парламентом разом з Володимиром Цендровським, Сергієм Аксененком та Миколою Червінчуком. Проте невдало. Момент був не найбільш слушний, та й обставини не ті. Навіть можливості домінування опозиції на такій важливій ділянці, як телевізійна, перед виборами бути не могло. Кілька фракцій, зокрема СДПУ(о), заявили, що голосування було незаконним, пройшло з грубим порушенням закону про Нацраду та регламенту (рішення щодо всієї четвірки приймалося пакетом і без обговорення), і опротестували це рішення парламенту в Генпрокуратурі. Президент заявив, що не призначатиме своєї четвірки, поки прокуратура не розбереться, що до чого, і порядок не буде відновлено. Прокуратура розгляд затягнула, і Нацрада залишилась у неповному складі. Цим неповним складом вона не могла ухвалювати легітимних рішень, а могла лише пасивно спостерігати за тим, що відбувається, що в принципі на той момент від неї й вимагалося. А потім президентські вибори закінчилися, і всіх перестало цікавити, працює там Нацрада чи не працює. Хвилювалися лише телевізійники та радійники, яким треба було вирішувати свої питання, зокрема пов’язані з ліцензуванням частот. Вирішувати їх було ні з ким — ефір залишився без нагляду. Хоч і вседозволеності за цей рік у ньому не спостерігалося.

З формуванням твердої пропрезидентської більшості і призначенням лідера фракції СДПУ(о) Олександра Зінченка головою комітету з питань свободи слова стало очевидним, що Нацраду найближчим часом буде приведено до ладу. Щоправда, перша спроба відмінити постанову про призначення старої четвірки зазнала невдачі. Проблеми носили суто процедурний характер, і незабаром, після невеликої роз’яснювальної роботи у фракціях четвірку було успішно відкликано.

Новий склад парламентської частини Нацради було визначено практично відразу. У більшості домовилися про квоти для кожної фракції на висунення кандидатур як до Нацради з телерадіо, так і до Ради Нацбанку та Вищої ради юстиції. Причому найвпливовіші фракції висловили бажання взяти участь у формуванні саме першої. Кожна з них має власні серйозні медіа-інтереси, які потребують захисту й опіки. Терміни ліцензій у телеканалів мають властивість закінчуватися не лише в Росії, і від перерозподілу частот нікого не застраховано. Свої плани щодо Нацради, природно, були і у лівих, однак їм, так само природно, нічого не дали. Місця поділили між собою СДПУ(о), «Відродження регіонів», «Трудова Україна» і Рух. Однак якщо перші три зі своїми кандидатурами визначилися відразу, то з останнім виникли проблеми. Цей останній, по ідеї, мав би бути молодим і перспективним телевізійником, що зарекомендував себе як незалежний журналіст. Теоретично, Микола Княжицький, з огляду на його революційну діяльність на посадi президента Національної телерадіокомпанії і недостатню політичну благонадійність, до нової Нацради не мав би потрапити. Коли постало питання про висунення, з’ясувалося, що «Реформи-Конгрес», які традиційно його підтримували, вимушені цього разу відмовити — вони пов’язані договором з Рухом Удовенка, який уже зробив ставку на Олександра Ткаченка, керівника «Нового каналу», що представляє в Україні інтереси московського «Альфа-банку». Фундатора телекомпанії «Нова мова» i за сумiсництвом радника прем’єр-мiнiстра В. Ющенка підтримували також і костенківці. Однак НРУ висунув Княжицького. А УНР «здав» Ткаченка в обмін на підтримку удовенківцями кандидатури Валерія Альошина до Ради НБУ. Рейтингове голосування на засіданні профільного комітету у вівторок показало однаковий результат в обох претендентів. А вже на Координаційній раді більшості ухвалено рішення зупинитися на Княжицькому.

Очевидно, рішення це далося не легко. Княжицького важко назвати великим другом олігархів. Чи навіть приятелем. Стосунки з лідерами СДПУ(о) та «Відродження регіонів» у нього не склалися ще з тих часів, коли він керував телеканалом СТБ, який періодично пощипував то Волкова, то Суркіса. Ще більше ці відносини ускладнилися після того, як партнер Княжицького Володимир Сивкович став радником Президента, а його самого призначили президентом НТКУ. Війна з Долгановим і Куликом закінчилася для них повною поразкою і поверненням на СТБ. Потім почався конфлікт з Українським кредитним банком і адвокатською конторою Бі-Ай-Ем, що призвів до серйозніших наслідків, аж до порушення низки кримiнальних справ. Нарешті, не дуже вдала спроба перед виборами ужитися з Президентом, конфлікт з головним інвестором СТБ — російською компанією «Лукойл» і відхід з телебачення до Наглядової ради фонду «Відродження».

Дещо несподіваною в цьому контексті можна вважати появу чуток про те, що Володимир Сивкович намагається отримати контроль над телеканалом ICTV разом із Ігорем Бакаєм, що впав на ту пору в неласку. Несподіваною, оскільки Бакай відомий своїми давніми партнерськими відносинами з лідерами фракції «Відродження регіонів». Щоправда, в результаті на частоти цього каналу щільно сіло «Вуличне телебачення». Втім, спостерігачі дiйшли висновку, що Сивкович з Княжицьким наполегливо шукають спільної мови з діючими олігархами. Ще один козир на користь Княжицького — підтримка лівих. Він — чи не єдиний представник нової Нацради, що має нормальні стосунки з провідними фахівцями з питань ЗМІ з-поміж комуністів та соціалістів: Віктором Понеділком, Сергієм Аксененком та Іваном Чижем. Однак більшою мірою шальки терезів на користь Княжицкого, певно, переважив інший чинник — російський. Принаймні в кулуарах парламенту поширилася версія про те, що свою роль у вирішенні його долі зіграли впливові зв’язки Сивковича в Москві. Оскільки пропозиція представника УНР Павла Мовчана додати до президентської і парламентської частини Нацради по одній людині не отримала схвалення депутатів, вибір довелося робити між Княжицьким і Ткаченком. Першого, принаймні на нинішньому етапі, можна розглядати як такого, що «оступився», але «усвідомив» і «перекувався». Обставини диктують його лояльність. Другий же, хоч і мав свого часу великий досвід вдалої співпраці з владою, нині вважається більшою мірою людиною прем’єра, аніж Президента. Можливо, саме ця обставина і вирішила остаточно питання на користь Княжицького. Хоча ми цiлком можемо побачити Олександра Ткаченка у президентськiй четвiрцi Нацради.

В усякому разі медіамагнати можуть бути спокійними за свої ЗМІ. З приходом нової Нацради кардинального перерозподілу телерадіоринку очікувати не доводиться. Інтереси різних груп впливу в ньому представлено досить рівномірно. Щоправда, поки що невідомо, чи не порушить цю картину президентська четвірка. Незапотребованим залишається могутній телевізійний потенціал Зиновія Кулика, певні надії щодо себе має екс-голова Нацради Віктор Петренко, «провислим» залишається Олександр Савенко. Чекати, вочевидь, залишилося недовго. Процедури при призначенні парламентської четвірки цього разу дотримано повністю, і підстав зволікати зі своїми призначеннями у Президента немає. Скоро Нацрада отримає чинність і приступить до виконання до своїх обов’язків з розподілу та ліцензування радіочастотного ресурсу, а також контролю над українським ефіром. Останнє в неї має виходити дуже добре. У високому професіоналізмі її нового складу сумніватися не доводитися.