Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

А кредитори ХТО?

6 квітня, 2000 - 00:00

— Мужик без генерала? Не може бути — на цих чорноземах і здохне!

Точно здохне, як же можна так жорстоко безсердечно! Тут без управління, зокрема й «старими інструментами», не обійтися. Та й заборгували вони сильно, і державі винні, і комерсантам якимось. І, що цікаво: до комерсантів влада ставиться чисто по-споживацьки, байдуже, а тут любов виявляється, пристрасть… «Комерсанти бідні, вони селян рятували — ПММ, запчастини, добрива у борг відпускали, і чи то прорахувалися, чи то душа у них широка, але вклепалися вони. І мужик хитрий — на віддачу повільний. Образити рятівника-комерсанта ніяк не можна: тендітний він і беззахисний!»

— Людоньки добрі! Ну, дайте ж поглянути на добродійника! Що ж вони так, «бідолаги» — мільярд гривень колгоспникам безсовісним позичили, а вони ж, відомо — не віддають!!!

— Гюльчата-а-ай! Відкрий личко!

— Мати Божа!!! Абдулла- співзасновник! А капітали які! Стільки грошей їм не повернули (понад сім мільярдів гривень — п’ята частина зведеного бюджету України 1999 року), а вони знову посередниками стають, беруться забезпечувати село матеріально- технічними ресурсами. А з’ясуйте питання: дровенята звідки? Невже кровні, чесно зароблені розумом і талантом, так би мовити (не руками ж)?

Товариш Ткаченко О.М., за його словами, добре вивчав марксизм. Так от, там визначено, що «компрадорська буржуазія — частина буржуазії економічно відсталих країн, яка здійснює торгове посередництво з іноземними компаніями на внутрішньому та зовнішньому ринках і тісно пов’язана з колонізаторами. Часто виступає посередником між селянами і ремісниками своєї країни та іноземними монополіями… Характерна риса компрадорської буржуазії — відмова від участі в буржуазно-націоналістичному антиколоніальному русі, …антинаціональна проімперіалістична позиція» (БСЭ, том 12, стор. 594). Як же тут не пригадати вояжі екс-спікера, його цілування на вірність метрополії. Думаю, можна сміливо привітати тепер уже нашого екс-спікера зі званням лідера української аграрно- компрадорської буржуазно-чиновницької партії (УАКБУП). Цей висновок, як не крути, виходить із любого серцю Олександра Миколайовича вчення — марксизму-ленінізму, тож нічого нарікати на дзеркало, якщо… Відповідаючи на запитання про «дрова», дозволю собі зробити очевидне припущення, що капітали наших «кредиторів» — це наслідок і плоди розорення селянських господарств і «прихватизації» держпідтримки села. Справа ця минула, вже вирішена, і «зворотної тяги» немає, оскільки організована шляхом створення так званих «чорних дірок» у законодавстві.

Інтерес викликають новації — новий етап в умовах зношеного до краю машинно-тракторного парку, але не до кінця виснаженої землі. Родючість землі — ось той ресурс, те національне багатство, на яке націлилася вся ткаченківска рать!

Спроба проаналізувати шлях реформування, запропонований владою, дає нам таку картину:

— такий собі «ТОВ», пайовики-селяни (вони ж наймити- кріпаки), директор-менеджер (темна конячка), співзасновники-комерсанти (вони ж фактичні власники); або:

— агрофірма з орендодавцями-селянами (вони ж наймити- кріпаки), орендарем-власником (темна конячка) і співзасновниками-комерсантами.

Тут тобі і примітивізм, і сюрреалізм, і ще бозна що.

Не втямлю: чому селяни повинні сприймати поля «ТОВ» або приватної фірми як свій власний город? Ну та Бог з ним. Напевно, ефективна і якісна праця селян — це не мета нововведень, то яка ж вона, ця мета?!

Якщо говорити про наслідки, то їх можна прогнозувати з великим ступенем імовірності:

— відбудеться концентрація земельних угідь у руках великих власників-латифундистів (фактично або юридично);

— сама по собі велика земельна власність не ефективна, а в поєднанні з компрадорським походженням капіталів визначить подальше посилення кризи у сільському господарстві, а основним джерелом прибутків стане ще не виснажений земельний ресурс — її родючість;

— надприбутки хижацький характер агробізнесу вже зумовили і зумовлюватимуть організовану злочинність у с/г секторі. Чинник вельми негативний, оскільки сприятиме консервації відсталих економічних відносин.

На сьогодні має місце такий позитивний чинник: внаслідок перевищення попиту над пропозицією продукції с/г неможливо встановлювати демпінгові ціни. Та це — до нового урожаю. Сам по собі чинник необхідний, але недостатній.

Так, трохи було не забув поділитися з приводу МТС-ів. Це з якої опери? Чуються мені сусанінські мотиви, болотом віддає, кріпацтвом. Економічні відносини в «дусі часу» — витрати громадські, а привласнення приватне.

У 1991—1993 роках Україна прогавила дуже сприятливі моменти для реформування сільського господарства — це і кредит довіри з боку головних учасників перетворень — селян, і не розорена матеріально-технічна база. Однак лівацька політика уряду і законодавців сприяла стагнації і занепаду с/г. І особливо важливо зрозуміти, що ж саме привело до того, «що ми маємо».

Цілковито переконаний, що якби всі ті величезні ресурси, які спрямовуються на підтримку АПК через чиновницький апарат, були спрямовані на підтримку цін с/г продукції на рівні, достатньому для рентабельного виробництва, то ми б мали зовсім іншу картину. Замість цього — політика демпінгу і як наслідок — задушення фермерства у корені. Ну не може ніяке виробництво розвиватися, якщо на його продукцію встановлено демпінгові ціни! Не може!

Глибина кризи на селі, політична обстановка визначають необхідність і можливість здійснення реформ. Однак те, що робиться, викликає здивування — це боязко-обережна, недалекоглядна політика: «аби чого не сталося». Невже настільки сильний вплив до абсурду жадібних кріпосників?

Так, справжня земельна реформа вимагає значних зусиль, політичної мужності, необхідна злагоджена команда грамотних економістів, політологів і соціологів, юристів, яка виробить комплекс необхідних заходів у всіх сферах, вкрай важливих для її здійснення: законодавчій, урядово-управлінській, просвітницько-освітній, кредитно-фінансовій, суспільно-політичний.

Коли йшлося про збереження крісла президента, такі зусилля були затрачені, така енергія, що подив бере. І гроші знайшлися, і фахівці. Може, настала пора застосувати таланти і на користь вітчизни?

Поки що ж складається враження, що, рухаючись із Києва до Європи, ми чомусь вирішили заглянути в Улан-Батор.

Хочеться сподіватися, що ситуація зміниться, і останні кроки уряду, щоправда, в інших галузях дають підстави для деякого оптимізму.

КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ

У виданій приблизно півроку тому книзі про сільське господарство України, написаній німецькими економістами, є такі слова: «З аналізу інтересів основних груп (учасників сільгоспвиробництва. — Ред.) випливає, що поради економістів, які можуть привести до поліпшення економічного становища, практично не мають шансів для втілення у життя. Тому тим, хто дає поради, потрібно подумати, кому адресувати свої поради, щоб вони були реалізовані, а також над тим, як можна максимально зменшити опір тих, кого це безпосередньо стосується».

Дуже легко помітити, що побоювання німецьких економістів повністю виправдалися, про що свідчить матеріал «з глибинки». На жаль, уряд приймає рішення, більше схожі на економічне консультування, а не на «політичну позицію». Адже ті, кому реформи адресовані, нічого не можуть зрозуміти в тому, що відбувається (див. статтю), а ті, кого вони дійсно потурбують, роблять усе можливе, щоб знову-таки ніхто нічого не розумів і все залишилося так, як є.

Віктор КОРОТЧЕНКО, економіст, закінчив 1992 року Київський наргосп, іти у чиновники не захотів, займаюся бджільництвом і тому знаходжуся в тому середовищі, про яке насмілююся писати.
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ