Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Люди починають сприймати незручності як особисту образу

6 квітня, 2000 - 00:00

Людмила Іванівна вважає, що український уряд хоче її уморити.

Вона показує з кухонного вікна на сусідню 16-поверхівку. Будівля занурена в темряву. Ліфт не працює. Електроплитки та обігрівачі не працюють. Гарячої води немає. Єдине, що виказує наявність життя, — люди зі свічками та ліхтариками в руках.

«Уряду наплювати, звичайно, — каже вона. — Для них би краще було, якби ми всі померли».

Її гіркота викликана повсюдним відключенням електрики, тим, що немає гарячої води, та іншими проблемами, пов’язаними з інфраструктурою, які вразили цієї зими велику частину України. У Харкові, другому за величиною українському місті, розташованому за 40 км від російського кордону, електрики в деяких районах не буває по 8 годин на день, особливо в ранкові та вечірні години пік, незалежно від того, чи заплатили мешканці за електроенергію. Гарячу воду, яка звичайно постачається централізовано, повністю відключено в околичних районах, а в деяких будинках і холодну воду подають усього декілька годин на день.

Особливо страждають жителі околиць, чиї будинки часто обладнані електричними плитками і духовками. Ліфти, обігрівачі, якими вони заповнюють нестачу тепла від слабкого центрального опалювання, та інші прилади не можуть працювати в критичні години сніданку і вечері. У цей час навіть світлофори не працюють. А в селі, де телевізор — єдине доступне джерело розваги, відключення електрики не поліпшує суспільної моралі.

Така ситуація викликає гнів та обурення.

«Я вважаю, що з боку нашого уряду безвідповідально так чинити, — каже Алла Табак, власниця «Оптики». — Дві мої дочки вимушені виконувати свої домашні завдання при світлі свічки або не лягати спати допізна, щоб їх закінчити, а потім вони засинають на уроках, тому що в них дуже мало вільного часу в ті години, коли є електрика».

Алла Табак скаржиться, що страждає не тільки навчання її дочок, але і її бізнес. «У нас у магазині електрику відключають із 8-ї до 10-ї ранку, з 12-ї до 2-ї і з 5-ї до 7-ї. Наш лікар не може користуватися своїми медичними інструментами, а оптик не може готувати окуляри. Усі мої знайомі обурюються».

«Лише тут подібне можливе», — такий був єдиний коментар таксиста, який чекав у своїй черзі, щоб проїхати через перехрестя, де відсутність світлофорів спричиняла повний хаос.

На запитання, хто винен у відключенні, спільної відповіді немає. Одні звинувачують росіян, кажучи, що Україну карають за борги, які вона не може виплатити, інші вважають, що причина в тому, що електричні компанії очолює мафія, котра витягує прибуток із простих людей. Треті кажуть, що електричні генератори застаріли, що головними винуватцями є нечисленні працюючі підприємства, які не оплачують рахунків за енергію, а деякі твердять, що Київ просто економить гроші, відключаючи електрику в менших містах.

Сем Сміт, британець, який викладає англійську мову в Харкові, пропонує грунтовніше розроблену теорію. Він порівнює цю ситуацію із хвилею, яка поширюється по всій країні, і також порівнює наростання незручностей у Харкові з погіршенням умов життя в Криму. «Минулого року тут усе було в порядку, — каже він. — Цього року все ще не такою мірою погано, але якщо дійде до подібного, як у Криму, де по 10 годин люди сидять без електрики, воду одержують по 2 години на день, а опалювання і гарячої води взагалі немає, то це буде жахливо».

Але якщо відключення спрямоване на економію, то як пов’язати це з тією обставиною, що протягом робочого дня втрачаються гроші? Іноді цілі заводи залишаються без електрики. Поки обладнання не функціонує, робітники просто сидять і чекають, нічого не роблячи. Без факсів і комп’ютерів комерційні організації стоять паралізовані.

Повідомляється, що воду відключають тому, що весняна повінь вимагає дуже багато енергії та хімікатів для очищення води.

У Харкові спричиняє роздратування те, що кияни, очевидно, не страждають від подібних незручностей. «Київ неначе інша країна, — сказав один харків’янин. — Скоро нам віза буде потрібна, щоб туди поїхати».

Людмила Іванівна посилається на країни колишньої Югославії. «Там була війна, але все-таки в них є вода та електрика, — каже вона. — У нас війни не було, але нам не дають жити, як нормальним людям».

Незважаючи на те, що відбулося декілька мітингів протесту на центральних майданах міста, в них брали участь переважно люди похилого віку, які ностальгують за минулим. Молодь не вважає ці мітинги досить ефективним засобом, щоб змінити їхнє життя, і навіть такі пенсіонери, як Людмила Іванівна, впевнені, що уряд не стане до них прислухатися.

Сьогодні в більшості будинків у центрі міста електрику не відключають, хоч перед Різдвом таке бувало. Більшість жителів центру вважає, що причина того, що їм щастить, — мафіозний бос, який мешкає неподалік, податкова інспекція, що розташована за рогом, близькість до трамвайних ліній, сусідство з лікарнею або сауною, де електрику звичайно не відключають.

Однак навіть ці щасливчики стурбовані. «Я весь час боюся, що завтра це станеться і з нами», — сказала одна жінка.

Люди починають сприймати незручності як особисту образу.

Інша викладачка англійської мови, Тоні Слоан, розповідала, як одного разу вранці вона встала, кілька годин нагрівала воду на плиті, нарешті почала мити голову над ванною, і тут раптово вимкнули світло. «Досить!» — подумала вона. Тоні Слоан має намір поїхати з України в травні.

Один із її учнів, який тепер має намір емігрувати, прийняв остаточне рішення, коли одного разу його дружина прокинулася і виявила, що в них немає ні води, ні електрики, і сказала: «Забери мене звідси». Вони сподіваються, що нинішня зима — то їхня остання зима в Україні.

Не у всіх є таке сподівання.

Дженіфер АНДЕРСОН Харків
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ