Як в нації вождя нема, тоді вожді її — поети
Євген Маланюк, український письменник, поет

Микола СIРИЙ: «Iз правової й політичної точок зору закон про амністію — неприйнятний»

4 лютого, 2014 - 11:56
ФОТО РЕЙТЕР

Про юридичний аспект ухваленого Верховною Радою закону про амністію, можливого розпуску парламенту, повернення в дію Конституції 2004 року, шляхи виходу з політичної кризи говоримо з кандидатом юридичних наук, старшим науковим співробітником Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Миколою Сірим.

— Пане Миколо, ваша оцінка ухваленого Верховною Радою закону про амністію?

— Закон про амністію заслуговує на вкрай критичну оцінку з цілого ряду причин. З одного боку, цим законом руйнуються основи правової системи, а з іншого — в конструкцію розв’язання політичних конфліктів вводяться неприпустимі механізми, простіше кажучи, механізми використання заручників для досягнення політичних цілей. Тобто і з правової, і з політичної точок зору цей закон є неприйнятним.

Перший заступник голови АП Андрій Портнов заявив, що на виконання закону сторони мають 15 днів, потім він втрачає чинність. Як це прокоментуєте?

— Після набрання чинності виставляється конкретний термін, протягом якого протестувальники повинні повністю згорнути протести й відмовитися від протестного руху. Якщо це відбудеться у конкретний строк і буде констатовано системою прокуратури, тоді влада бере на себе зобов’язання розпочати процес звільнення осіб, які сьогодні переслідуються.

Однак протестувальники вже заявили, що не мають наміру звільняти приміщення адмінбудівель, виходить, закон не буде виконуватися.

— Це закон-«пустишка» через те, що він не є належним засобом вирішення того соціально-політичного конфлікту, який існує на сьогодні. Конструкція захоплення заручників є суспільно небезпечною та карається кримінально, влада її не може застосовувати в розв’язанні правового конфлікту.

Окрім того, цим законом визначено, що звільнять певних громадян, яких сьогодні переслідують, за умови, що інші громадяни звільнять вулиці, будівлі й згорнуть протест. В основі системи кримінальної юстиції лежить індивідуалізація відповідальності — це базовий принцип, відхилення від якого категорично не допускається. Не може в юридичний зв’язок ставитися поведінка людей, не пов’язаних між собою. Згідно з кримінальним правом, усі юридичні факти й наслідки мають зв’язок лише з конкретною особою й її поведінкою.

Руйнація правової системи відбувається і з огляду на те, що цим законом пропонується на 15 діб перетворити прокуратуру в політичний орган. Конституцією України не передбачено таку її функцію. Прокуратура одночасно здійснює представництво держави, особи, здійснює певні функції в сфері кримінальної юстиції й розглядає тисячі справ, які є в її віданні сьогодні. Щойно генпрокурор починає виконувати функції, передбачені цим законом, він має припинити свої повноваження відповідно до Конституції, яка прямо вказує, що прокурор не може виконувати політичні функції.

Запропоновані владою засоби є неналежними і з точки зору розуміння соціального процесу. Недаремно європейські й американські фахівці та чиновники однозначно заявляють, що не може бути жодних переговорів щодо звільнення переслідуваних за реалізації конституційних прав осіб. Люди мають право на протести, вони не вчиняли кримінальних злочинів, діяли лише задля досягнення соціально корисних цілей: захист суспільства, демократичні цінності, безпека громадян (зараз держава не виконує цю функцію). Усі цілі є позитивними, закон же карає тільки за реалізацію та досягнення суспільно-небезпечних цілей. Отже, людей мають звільнити й не переслідувати.

Деякі експерти якраз апелюють до того, що закон дозволяє мирні протести. 

— Безперечно ні. Не потрібно законом дозволяти проведення мирних акції протесту — вони передбачені Конституцією. Люди мають право збиратися, вільно висловлюватися свою позицію, відкрито здійснювати публічну й політичну діяльність. Нині ж цілі регіони перебувають під шаленим пресом правоохоронної системи та бойовиків, яких називають «тітушками» й які фізично б’ють людей за їхні політичні погляди.       

Чи могли сприяти вирішенню ситуації інші законопроекти про амністію, які були зареєстровані в Раді?

— Сама конструкція вирішення ситуації була обрана невірно. Підготовка законопроектів велася під однією мотивацією — готували проект, за який проголосували б і регіонали. Сторони, які беруть участь у розв’язанні питання на парламентському рівні, мали підготувати кожен свою визначену правову позицію і пояснити за допомогою інструментів конституційного та кримінального права, який шлях виходу із ситуації вони бачать, які дії є правомірними. Влада свою позицію визначила, її ж опоненти належним чином не сформулювали свою позицію. Підготовлені ними останні закони надмірно лаконічні. В них просто констатується, що всі учасники протестів мають бути звільнені. Але юридична система ставить закономірне питання: чому вони мають бути звільнені, чому неприпустиме їх переслідування? Відповіді на ці питання у законопроектах не було.

За словами різних депутатів, Президент на зустрічі зі своєю фракцією погрожував парламентарям розпуском парламенту. Чи є сьогодні підстави для здійснення цього кроку? 

— Жодних підстав для цього немає, і депутати про це знають. В Конституції редакції 2004 р. було більше підстав для розпуску парламенту, тому що при парламентсько-президентській конструкції більше інструментів та політичних конфліктів. Конституція ж 1996 р. містить дуже стислий перелік: Президент може розпустити парламент лише у разі, якщо депутати не проводили засідання під час поточної сесії більше 30 днів.

Наразі дуже актуальним є питання повернення Конституції 2004 р. Які механізми для цього існують? 

— Зважаючи на те, що скасування Конституції в 2010 р. не було юридично правильним й не було сприйнято одностайно ані українським суспільством, ані світовою спільнотою, абсолютно закономірним було б повернутися до Конституції 2004 року.

Можна виділити два способи, в які це могло б відбутися:  рішення самого Конституційного Суду — визначення неправомірності попереднього рішення, або політичний шлях — Верховна Рада може ухвалити правовий акт про засудження відміни Конституції та заявити, що легітимною слід вважати Конституцію 2004 р. й ухвалювати подальші закони відповідно до цієї редакції. Такий шлях можливий, але його мав би підтримати Президент, інакше ВР вступить у конфлікт із  Президентом і він не підпише відповідні акти.

Якби на політичному рівні була згода щодо повернення до цієї Конституції 2004 р., то одним пунктом політичних домовленостей можна було б вийти на процедури послаблення конфлікту формування уряду, коли основну частину обирає парламент, а кількох міністрів призначає Президент. Наприклад, передбачити законом, що Президент призначає не самостійно, а узгоджено із парламентом. За доброї волі можливо було б ввести м’які перехідні норми, а пізніше вносити зміни до самої Конституції.

На рівні громадськості, експертів уже створена комісія, яка розслідуватиме злочини проти протестувальників, починаючи з 30 листопада минулого року. Заговорили про це й українські політики, і навіть міжнародні організації. Яким чином можлива координація дій і робота комісії?

Логіка цього процесу така: факти грубого порушення прав людини не можуть бути залишені без уваги, й усі особи,  причетні до насилля, катувань, викрадення людей, вбивств, нападів на журналістів та медпрацівників, мають бути покарані. Для того, щоб механізм покарання спрацював краще, потрібні зусилля громадськості. Величезна кількість правозахисних організації, захисників, юристів працюють на цій ниві, й доволі ефективно. Посилити загальний захист можливо завдяки створенню громадської комісії. Надалі — необхідно створити паритетну комісію, до якої увійшли б представники влади та опозиції, але за загальним, керівним представництвом з боку міжнародних експертів, зокрема з боку ООН або європейських структур. Проте, якщо таку комісію з тих чи інших причин створено не буде, на цьому етапі достатньо й різних форм громадського правозахисту, який створить основу для подальшого розгляду цих питань у майбутньому, якщо не виконають своєї місії національні механізми притягнення до кримінальної відповідальності.

Виходячи з нинішньої ситуації, які можуть бути юридичні кроки, поступки, які б дозволили вийти з кризи?

— Складна ситуація, в якій ми опинилися, передбачає надзвичайно важливий фактор — комунікацію з суспільством. Будь-які сили, що не перебувають у комунікації з суспільством, не будуть мати успіху у розв’язанні чинного конфлікту. Дії опозиції щодо врегулювання процесів мають чинитися публічно й отримувати підтримку людей, ставати легітимними, тоді вони матимуть перспективу. Владі потрібно чітко артикулювати свої позиції та інструменти виходу з кризи й шукати прихильників у суспільстві. Такі механізми можуть бути результативними. З обох боків бажано зменшувати устремління до застосування критичних форм розв’язання конфлікту, застосування сили. Якщо йти таким шляхом, можна поступово вийти у збалансований режим життя суспільства й перейти на політичні механізми усунення наявної кризи.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 
Рубрика: