Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Нічия. Програють усі

17 липня, 2008 - 00:00
ІНОЗЕМНІ ДИПЛОМАТИ НЕ МОГЛИ ПРИХОВАТИ ЗДИВУВАННЯ, КОЛИ ПРЕДСТАВНИКИ КОАЛІЦІЇ НЕ ДАЛИ МОЖЛИВОСТІ ПРЕЗИДЕНТУ ВИСТУПИТИ ЗІ ЗВЕРНЕННЯМ ДО ПАРЛАМЕНТУ. ПОДІБНІ ДЕМАРШІ ПРИМУШУЮТЬ ЗАСУМНІВАТИСЯ В ТОМУ, ЩО МИ МОЖЕМО ПІДКРІПИТИ СПРАВАМИ АМБІЦІЇ, ПРО ЯКІ ЗАЯВЛЯЄМО ВСЬОМУ СВІТУ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«День» продовжує підводити підсумки політичного сезону, що закінчується. Хто більше зробив помилок навесні — влітку 2008 року? Чи збережеться нинішній політичний пат до президентських виборів? Чи робитимуться ще спроби відправити уряд у відставку? Які вихідні позиції політичних гравців перед майбутньою сутичкою восени?

Міркують регіональні експерти «Дня»:

Роман МАРТИНЮК, доцент кафедри державно правових дисциплінНаціонального університету «Острозька академія»:

— Діяльність нинішнього парламенту, а точніше, коаліційної більшості, що уособлює Верховну Раду, важко назвати успішною, як, втім, і діяльність коаліційної більшості у Верховній Раді попереднього скликання. В обох випадках коаліційна більшість була надто ситуативною, внутрішньо неконсолідованою, неспроможною до узгоджених, системних і ефективних дій.

Діяльність так званої антикризової коаліції у Верховній Раді V скликання була позначена прийняттям неконституційного Закону «Про Кабінет Міністрів України» від 21. 12. 2006 р., найбільш поверхневий аналіз якого засвідчує спрямованість цього акту на обмеження конституційного статусу глави держави, порушення конституційно передбаченої системи стримувань і противаг та створення загрози конституційному ладу країни. Закінчила свою авантюрну діяльність антикризова коаліція тим, що в указі Президента від 2 квітня 2007 р. було цілком адекватно названо «реальною передумовою узурпації влади в Україні». Парламент, який у державно-правовій теорії розглядається як основна інституційна гарантія демократії, став головною загрозою демократії в країні.

Зміна формату партійних сил у парламенті VI скликання припинила згадані авторитарні тенденції, однак результат діяльності нової коаліційної більшості, утвореної блоками політичних сил НУ НС та БЮТ, теж нерішення проблеми — і це об’єктивно. Коаліційна більшість має мінімальну перевагу в голосах над своїми політичними опонентами і страждає від жорстких внутрішніх конфліктів. Кажучи дуже узагальнено, більшість неефективна, і єдине, що дозволяє зберігати коаліцію — це постійна загроза її легального відсторонення від влади. Досвід опозиційної діяльності для двох головних суб’єктів, що утворюють теперішню коаліційну більшість допоки виявляється достатньою спонукальною причиною, аби взаємодіяти мінімально конструктивно й узгоджено. Між тим, загроза розвалу коаліційної більшості й відставки утвореного нею уряду, що стали особливо відчутними впродовж останніх місяців — красномовна ілюстрація тих реальних проблем, які переживає і з якими доведеться мати справу у перспективі парламентській більшості. У контексті останніх подій, якими була позначена діяльність коаліційної більшості й утвореного нею уряду перспективи збереження існуючого формату партійно-політичних сил у Верховній Раді виглядають дуже непевними. Можна, однак, констатувати, що навіть у разі утворення в парламенті іншої коаліційної більшості, а відповідно й іншого уряду, діяльність нового блоку в механізмі влади (який утворює в нинішній системі стримувань і противаг парламентська більшість і похідний від неї уряд), демонструватиме проблеми, цілком схожі до тих, які ми фіксуємо сьогодні.

Постійна загроза парламентської нестабільності та урядової кризи — найбільша «хвороба» запровадженої конституційними поправками конструкції влади. Однак головний фактор періодичного посилення згаданої «хвороби», — не стільки в концептуальних дефектах конституційних норм, скільки в особливостях сучасної партійної системи України та рівні культури її політичної еліти.

Стосовно Президента важливо відмітити, що за існуючої системи стримувань і противаг він може грати вирішальну роль в ухваленні важливих державних рішень лише за умови, якщо коаліція більшості у представницькому органі та утворений нею уряд будуть у партійному відношенні «одноколірними» із главою держави або принаймні будуть його політичними союзниками. В іншому випадку, тобто у випадку протистояння, можливості Президента впливати на зміст таких рішень об’єктивно виявлятимуться суттєво обмеженими, що, власне, особливо виразно простежувалося в період легіслатури Парламенту V скликання.

Очевидно, що більша стабільність та ефективність функціонування гілок влади може бути досягнута за умови перегляду існуючого формату системи стримувань і противаг. Прийняття нової редакції Конституції є малоймовірним, оскільки вимагає елементарної політичної стабільності та здатності більшості партійних сил у парламенті до узгодження їхніх позицій щодо змісту такого перегляду. Більш вірогідним сценарієм конституційної реформи тут виглядає прийняття нового Основного Закону із застосуванням референдуму. Попри те, що констатація цього факту є цілком неприємною, необхідно відмітити, що партійні сили, а точніше політики, які у відповідний момент конституційного реформування перебуватимуть біля керма влади, і чия політика буде достатньо легітимною в очах суспільства, зможуть «підкоригувати» конституційний текст під свої власні інтереси.

Володимир ПРИТУЛА, голова громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Головним підсумком політичного сезону, який щойно завершився, є остаточний розкол колишньої «помаранчевої» команди і повна невизначеність майбутнього. Політичне життя в Україні зараз зайшло в глухий кут. Вихід з нього — тільки через переобрання, краще б дострокове, всіх без винятку політичних фігур — і Президента, і прем’єр-міністра, і Верховної Ради. Однак через наявність ще й конституційної кризи, а також той факт, що ці політичні фігури не готові до переобрання та не усвідомлюють його необхідність, такий вихід зараз реально неможливий.

Разом з тим, у суспільстві вже визріває усвідомлення того, що українська державність стоїть перед серйозною загрозою і від цього залежить майбутнє як держави, так і народу, всіх політичних сил. Але лише на осінь всі лідери суспільної думки і політичні гравці усвідомлять це остаточно. Вони наочно побачать, що реально в нашій хаті сьогодні вже вирує пожежа і треба гасити її, не шкодуючи навіть самого свого життя. І той, хто цього не побачить або не докладе зусиль для того, щоб відвернути цю загрозу від держави, — потрапить на смітник української історії.

Руслан ДЖАВАДОВ, політолог, м. Миколаїв:

— Я повністю згодний із тими, хто вважає, що минулий політичний сезон ні на крок не просунув Україну вперед. Разом із тим для різних політичних сил результати не такі однозначні. Можна сміливо сказати, що істотно впав рейтинг президентської «Нашої України». Нестійкі позиції Партії регіонів (це вкотре підтвердило голосування в парламенті щодо питання про відставку уряду). Позиції БЮТ після провального для Партії регіонів голосування щодо питання про відставку уряду навпаки дещо зміцнилися. Фактичний вотум довіри уряду Тимошенко дозволить йому «протриматися» ще, мінімум, два місяці, а якщо цей уряд врахує свої прорахунки й помилки, то у вересні його відправити у відставку буде дуже складно.

Голосуванням щодо питання про відставку уряду і КПУ, і блок Литвина створили собі немало проблем. Очевидно, що тепер недруги цих політичних сил докорятимуть їх у саботажі, заграванні з БЮТ та інших гріхах.

На жаль, становище в парламенті, яке було під час другої сесії, свідчить про глибоку кризу українського парламентаризму. Тому праві ті, хто каже, що з мінусом закінчили півріччя як Президент і його команда, так і Верховна Рада. Щодо уряду, то голосування з питання його відставки додало очок Юлії Володимирівні і, очевидно, стане для неї хорошим стимулом. Ті, хто пророкував їй швидку відставку, як бачимо, помилилися.

Яким я бачу новий політичний сезон? Гадаю, Партія регіонів продовжить спроби домогтися відставки уряду Тимошенко. Але це буде зробити нелегко, оскільки навряд чи Юлія Володимирівна упустить шанс за два місяці посилити свої позиції. Карту під назвою «Єдиний центр» спробує розіграти команда двох Вікторів: Ющенко й Балога. Ця політична сила, судячи з усього, набиратиме все більше й більше прихильників. Причому не лише за рахунок залучення адмінресурсу. У Миколаївській області в ЄЦ уже перейшли заступник губернатора Володимир Луста (колишній нашоукраїнець), екс- голова Новобузької райдержадміністрації Олександр Бондар, його однопартієць і людина, пов’язана з бізнес-колами, Олександр Явоненко (з Партії промисловців і підприємців), Олександр Мезник (колишній перший секретар Братського райкому Соцпартії) і багато інших авторитетних і досить впливових осіб. Усі вони розуміють, що створена політична сила має перспективи, принаймні в найближчі півтора-два роки, що залишилися до президентських виборів.

Восени потрібно чекати продовження агонії «Нашої України», лави якої залишать ще кілька видних політиків. Такі сили, як КПУ, блок Литвина, ПСПУ, СПУ намагатимуться заручитися підтримкою електорату, але в них навряд чи це вийде, оскільки вже дуже «гнучка» позиція КПУ і блоку Литвина навряд чи сподобається виборцям, а ПСПУ і СПУ потихеньку дрейфують у напрямі кладовища історії.

Складною осінь 2008 року буде й для Верховної Ради. Її неефективна робота протягом перших двох сесій помітна всім. Швидше за все, певні політичні сили старатимуться домогтися її розпуску. Але навряд чи це трапиться восени 2008 року.

На жаль, розбрати на політичному Олімпі не сприяють і не сприятимуть ефективній роботі місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування. Тому потрібно чекати, що й соціально-економічний розвиток регіонів не буде таким, яким прогнозує уряд Тимошенко. Інфляцію навряд чи вдасться втримати в межах 20%. А це означає, що про стабільний розвиток економіки не може йтися.

Микола КОЗЛОВЕЦЬ, докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Якщо говорити про результати політичного сезону, що пройшов, то вони мінімальні. І в плані перспектив розвитку України, і у вирішенні тих завдань і проблем, які стоять перед країною, і стосовно викликів зовнішнього і внутрішнього характеру. Надзвичайно багато питань залишаються нерозв’язаними. Причому у такому стані вони перебувають впродовж усіх років нашої незалежності. Це і енергозабезпечення, енергозбереження, реформи пенсійного забезпечення, заробітної плати, державного управління, судової системи і, відповідно, зміцнення правової системи. Більше того, немає концептуального бачення шляхів їхнього розв’язання. Це дуже небезпечно, тому що світ стрімко розвивається, стає більш конкурентним і більш жорстким у стосунках. А наші політики займаються внутрішніми розборками, ведуть перманентну боротьбу за владу.

Щодо основних політичних сил, то я не вважаю, що вони мають якісь надбання — у всіх утрати. Хіба що є позитив у Блоку Юлії Тимошенко в плані позицій її лідера. Втрата довіри народу спостерігається щодо Президента і щодо «Нашої України», і щодо Партії регіонів. Не думаю, що в загальноукраїнському масштабі щось виграв позицією стороннього споглядача блок Литвина.

Якщо говорити про гілки влади, то фактично за роки незалежності Україна тупцює на місці, обростає рисами олігархічної республіки — а саме корупцією, бюрократією, суперцентралізацією і заорганізованістю всього суспільного життя. Ми спостерігаємо дуже небезпечну диспропорцію — одна форма влади, державна, невпинно посилюється і все більше заважає розвиткові інших форм народовладдя населення, насамперед місцевого самоврядування та інших форм безпосереднього виявлення влади народу. А треба викорінювати традиції радянського державотворення, коли місцева влада розглядається як другорядна.

У президентської гілки влади немає особливих досягнень навіть у зовнішньополітичному аспекті — не хочу бути поганим пророком, але вважаю, що у грудні не отримаємо від Організації Північноатлантичного договору (НАТО) згоди на приєднання України до Плану дій щодо членства в ній (ПДЧ). Бо в нас присутня політична нестабільність, внутрішня боротьба між гілками влади замість консолідації політичної еліти, яка б визначилася з концепцією національною безпеки, а не намагалася перекласти це питання на референдум, тобто фактично на відкуп народу. Ми знову на роздоріжжі і не враховуємо надзвичайно сильний вплив російського чинника, не можемо консолідуватися і вибудувати принципово іншу систему стосунків із Росією. Щодо внутрішніх аспектів, то Президенту слід не стільки боротися з урядом, з коаліцією, говорити про можливість створення якихось нових широких коаліцій, а продемонструвати єдність дій, більше зустрічатися з прем’єр- міністром, членами уряду, депутатами як від коаліції, так і від опозиції, обговорювати їхні думки, а не займатися півторагодинними лекціями, як це часто має місце з його боку. Уряду потрібна більш виважена і спокійна робота, тісніша співпраця з парламентом, у тому числі з опозицією. А опозиція теж повинна відповідати за стан справ у державі. Щодо парламенту — оцінку його роботі на закритті сесії, що закінчилась, дав його голова Арсеній Яценюк, який висловився стосовно цього досить скептично та іронічно. Бо коефіцієнт корисної дії законодавчого органу дійсно надзвичайно низький, майже нульовий. Це при тому, що багато сфер зовнішнього і внутрішнього життя не врегульовані законами, це веде до правового хаосу і нігілізму.

Якщо говорити про Кабмін, то слід зазначити, що з одного боку було прийнято ряд невиважених рішень, особливо стосовно виконання передвиборних обіцянок, зокрема, з виплати знецінених заощаджень за два роки (треба було це робити через систему заходів впродовж п’яти років, щоб люди бачили перспективу). Інші гілки влади не стільки допомагали уряду, скільки перешкоджали. Парадокс полягає в тому, що ці структури виявилися не зацікавленими в успіху Кабінету Міністрів. Дивно, що, незважаючи на це, уряд ще функціонує і має певні досягнення, зокрема у боротьбі з інфляцією і економічному зростанні, що спостерігається в Україні.

Що може обіцяти новий політичний сезон? Є сподівання, що під час відпустки депутати і в цілому політики трохи охолонуть, зрозуміють серйозність ситуації, в якій перебуває Україна, і продемонструють більшу злагодженість і більшу консолідацію. Не говоритимуть про якісь переформатування коаліції або ставитимуть на кін позачергові вибори до Верховної Ради, тому що це знову відкине країну ще далі від цивілізованого шляху розвитку і розв’язання назрілих проблем. Вважаю, що, образно висловлюючись, Партія регіонів «надувала щоки», домагаючись вотуму недовіри уряду. Можливо, для неї це стане холодним душем, який змусить опозицію працювати більш відповідально, не радіти невдачам країни, не поводитися так агресивно. Особливо коли доведеться розв’язувати дуже складні проблеми енергозабезпечення восени і взимку, в тому числі через укладення відповідних угод (бажано довгострокових) з Росією. Хоча це більше побажання, ніж надії.

Загалом більше слід говорити про упущення всіх гілок влади, ніж досягнення за минулий політичний сезон.

Підготували Вадим РИЖКОВ, Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»; Тетяна МЕТИК, Львів; Микита КАСЬЯНЕНКО, Сiмферополь; Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, Віталій ШЛЯПНИКОВ, Миколаїв
Газета: 
Рубрика: