Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Поразка на виборах — не гріх. Гріх — нечесна боротьба за владу

14 жовтня, 1999 - 00:00

Шановний Володимире Павловичу!

Спостерігаючи за Вами як за дійовою особою на найвищій політичній арені України, дійшов висновку, що в оточенні Президента Ви чи не єдина людина, яка раціонально сприймає дійсність. Так чи інакше, Ви маєте державні повноваження саме у визначальній сфері суспільного буття — безпеці, тому звертаюся до Вас із тривогою про безпеку Вітчизни.

Україна — все ще на перехідному етапі: від чого до чого? Логіка історичної правди-справедливості однозначна: від тоталітаризму, компартійного самодержавства до демократії, народовладдя; від імперії, колоніальної провінції Росії до суверенної країни; від національно-політичного та культурного рабства до української свободи.

В умовах радикальних історичних трансформацій такі події, як парламентські та президентські вибори, особливо президентські, потрясають свідомість суспільства, більшою чи меншою мірою структуризуючи його політично та психологічно, і цим самим творять імпульс подальшого розвитку подій.

Теперішня виборча кампанія за Президента Л.Кучму, головне з його вини, закладає в історичний процес дуже небезпечні для майбутнього України зразки політичної поведінки, посилює руйнівні стихії суспільного життя.

Державні та підконтрольні чи залякані владою засоби масової інформації не знайомлять громадян із реальним ходом передвиборних змагань, грубо й вульгарно агітують проти опонентів Л.Кучми, блокують інформацію про них чи навіть спотворюють їхню позицію. Сам Президент, зайвий раз демонструючи свій культурний рівень, називає своїх супротивників «так званими кандидатами», звинувачує їх у тому, що вони борються проти нього і прагнуть влади (!?). Аксіоми політичної боротьби в демократичному суспільстві — критика опонентів, у тому числі й чинного Президента, змагання за владу — тлумачаться як підступ. При цьому чільний представник президентської команди, голова уряду В.Пустовойтенко, на всю країну, з екрана телевізора, заявляє: «Ми владу нікому не збираємося віддавати».

Канівська угода (буде вона реалізована чи ні), крім тактичної доцільності, принципово важлива тим, що в історії незалежної України це перша поважна спроба політичної консолідації в ім’я Вітчизни. Президент називає її учасників «гекачепістами», а його адепт, керівник телерадіокомпанії Вадим Долганов, не зупинившись перед святотатством, таврує подію як шоу «на кістках» Тараса Шевченка.

Серед людей, що взялися керувати країною (і претендують зберегти свою владу!), чи думає хтось, що все це означає? На несформовану демократичну самосвідомість суспільства і незміцнілу психологію народу сипляться ідеї, оцінки та форми політичної поведінки, які не мають нічого спільного ні з демократією, ні з мораллю. Підривається віра в державу, поглиблюється відчуженість між владою та громадськістю, наростає розпачливість і психологічна втома людей. Усе це створює сприятливий грунт для суспільно загрозливого розвитку подій. Небезпека доходить до рівня принципових владних ініціатив, які неодмінно кинуть країну в іще більший політичний та моральний хаос. Маю на увазі недавню, явно розраховану на жовтневі вибори, угоду (!?) Президента з носіями регіональної влади, його ідею двопалатного парламенту і намір провести відповідний референдум. По суті, оживлюється ідея регіоналізації (федералізації) України, закладається чергова міна в підмурок консолідації суспільства, порозуміння між Заходом та Сходом України. І все це — на тлі і в контексті постійного, з перших кроків його державної діяльності, неослабного «натхнення» Президента — цькування Верховної Ради, що означає фактично заперечення парламентаризму, а генетично — інерцію тоталітаристського компартійного мислення. Така позиція першої особи держави підживлює і зміцнює в народу антидемократичні уявлення комуністичної епохи, серйозно шкодить становленню громадянського суспільства.

Ситуація в Україні нині така — повторюю, з вини Президента Л. Кучми, — що можна погодитися з тими політиками, які говорять про загрозу диктатури криміналізованих владних середовищ і про елемент державного перевороту в політичній поведінці президентської влади.

Шановний Володимире Павловичу! Сьогодні кожний чесний і свідомий громадянин, патріот Батьківщини мусить думати, як можна вийти з кризи, уникнувши катастрофи і хто здатний переламати небезпечній розвиток подій, очолити процес швидких позитивних змін. Я, наприклад, вважаю, що в Україні на цю велику історичну роль підходить лише один політик — Євген Марчук. Тільки він здатний справитися з обставинами. Хтось думає інакше. Останнє слово скаже історія, практика нового державного керівництва. Але нині життєво важливо — не нагромаджувати нових перешкод на шляху України до пристойного людського життя. Серйозні перешкоди, крім імперсько-реваншистських сил (комуністи та їхні союзники), накопичує і Президент Л. Кучма зі своїм середовищем. На ситуацію, мені здається, ще можна вплинути. Гадаю, це може вдатися Вам.

Поразка на виборах — не гріх. Гріх — нечесна боротьба за владу. Виборами життя не закінчується. Тож варто подумати про честь імені. Не тільки Президентові.

З повагою до Вашої посади
Юрій БАДЗЬО,
багаторічний радянський політв’язень,
перший голова Демократичної партії України
Газета: 
Рубрика: