На початку 1997 року в рамках дослідницької теми, (саме
суто наукової, а не замовленої), що була присвячена проблемі нашої української
владної еліти, а конкретніше — того образу цієї еліти, що складається в
населення, нами було проведено всеукраїнське соціологічне опитування (1200
громадян із різних регіонів України). Продивляючись його результати тепер,
я подумала, що ті тенденції, що ми їх тоді виявили, навряд чи змінилися.
Вони були досить красномовними, і в час, коли еліта знову згадала про існування
народу напередодні нових виборів, про них варто було б нагадати.
Під час того опитування ми цікавилися, чого, на думку респондентів,
більше за все не вистачає нашій правлячій еліті. Було поставлене таке запитання:
«Якщо ви вважаєте, що рішення, які приймаються нашою правлячою елітою є
не завжди правильними, то що можна вважати основною причиною цього?» Серед
респондентів майже не знайшлося тих, хто б вважав рішення в основному вірними,
а 29% вказали на непорядність як основну причину, 22% — на брак бажання
(що теж може вважатися близьким до непорядності, оскільки мова йде про
виконання взятого на себе обов'язку), а 27% вважали основною причиною некомпетентність.
При цьому переважна більшість респондентів вважає, що ті, хто потрапив
до правлячої еліти, в основному піклуються про своє благополуччя, а не
про долю держави чи народу. Повну згоду із цим твердженням висловили 67%
респондентів, «скоріше згоден» відповіли 24%.
Побічним підтвердженням того, що підозра в непорядності
та некомпетентності є основною складовою загального ставлення людей до
вищих посадових осіб, є та висока зацікавленість населення питанням причетності
представників правлячої еліти до кримінальних справ.
Нами було запропоновано вказати, наскільки цікавим є для
респондента той чи інший бік життя представників правлячих кіл. Виявилося,
що причетність до кримінальних справ викликає найбільшу зацікавленість
— її виявили 70% респондентів, хотіли б мати інформацію про рівень доходів
нашої правлячої еліти 53% опитаних. Наявність досвіду цікавить 58% респондентів,
рівень інтелекту та ерудиції — 54%, рівень освіти — 48%. Очевидно, існуюча
в західних країнах традиція публікації податкових декларацій та відомостей
про тест на коефіцієнт інтелекту представників правлячої еліти могла б
бути, з огляду на результати нашого опитування, схвально зустрінута й нашими
виборцями. Про необхідність оприлюднити відомості про свої прибутки говорилося
вже не раз. Дуже цікаво було б подивитися, скільки голосів набрала б у
парламенті пропозиція публікації відомостей про інтелектуальний рівень
наших обранців. А ще було б цікавіше, коли б це голосування було поіменним.
До третьої групи показників нашого опитування входять такі
характеристики, що їх прийнято відносити до приватного життя — здоров'я,
сім'я, коло друзів. Вважається, що це зазвичай викликає підвищений інтерес
у пересічного громадянина. Але, як виявилося, Україна — далеко не Сполучені
Штати. Так, про здоров'я хотіли б знати 34% респондентів, про соціальне
походження — 28%, ще менше цікавить наших людей коло друзів представників
правлячої еліти (23%) та їхній сімейний стан — 22%. Як бачимо, у фокусі
уваги «мас» є саме ті моменти, що вважаються основною причиною неправильних
управлінських рішень — непорядність та некомпетентність. Якщо ще врахувати
те, що 38% респондентів вважає, що їхнє життя «дуже залежить» від того,
хто входить до складу правлячої еліти, а 37% сказали, що «достатньою мірою
залежить», то згадану увагу слід вважати дуже небайдужою й у дечому навіть
небезпечною для тих, хто готується до нових виборів.
Такою була на час нашого опитування, так би мовити, «елітна
топологія» масової свідомості. Думаю, всі останні події, що пов'язані з
гучними справами навколо еліти, сприяли лише загостренню деяких із зазначених
моментів. Як же люди будуть у такій ситуації обирати першу особу держави,
як переконаються у його моральних якостях та інтелектуальній придатності
до такої непростої діяльності? «До кого ви будете прислухатись, намагаючись
зрозуміти, де правда, де неправда в нашому суспільстві?» — запитували ми
своїх респондентів. 18% відсотків сказали, що до журналістів, 10% — до
друзів, 8% — до вчених, а переважна більшість — 48% буде довіряти лише
собі. Знати б, що останнє означає насправді.







