Про безпеку «прохідного двору»

Коли серед білого дня у столиці України викрадають опозиціонера сусідньої країни, а наші спецслужби ніяк на це не реагують, напрошується не дуже хороше, зате показове висловлювання, пов’язане з «прохідним двором». Звичайно, ми не заслуговуємо на такі асоціації, але, на жаль, нездатність українських властей навіть у ситуації, що склалася, виразно її прокоментувати, лише підсилює дане порівняння.

Викрадання члена ради російської ліворадикальної організації «Левый фронт», помічника депутата Держдуми Іллі Пономарьова Леоніда Развозжаєва сталося 19 жовтня в Києві, відразу після того, як він подав заяву на політичний притулок. Лише після того, як в українських і російських засобах масової інформації почали про це активно писати, так би мовити, зчинили «шум», лише після того, як в ООН погрозили Україні санкціями через російського опозиціонера, з’явилася перша неохоча реакція відповідних українських правоохоронних органів. Сталося це лише 22 жовтня.

У Генпрокуратурі України повідомили, що до них не надходило офіційних звернень від російських правоохоронних органів з приводу розшуку або затримання Леоніда Развозжаєва. У МВС України також заявили, що українська міліція не має в своєму розпорядженні інформації про затримання на території України російського опозиціонера. Ну, і в Службі безпеки України заявили, що не отримували ні від кого прохань про затримання Развозжаєва. Але «краще» за всіх відреагували в українському МЗСі. Там на заяву ООН сказали, що «ми це питання зараз уважно вивчаємо, і коли у нас буде позиція, — ми обов’язково дамо коментарі з цього приводу». А що має статися ще, щоб ця позиція з’явилася?

Як бачимо, відповіді українських властей виглядають навіть гірше, ніж якби вони визнали, що брали участь або, в усякому разі, знали про дану спецоперацію. Оскільки якщо вас ніхто не проінформував, тобто по суті ніхто не рахується, то це підводить до драматичних, навіть безпрецедентних висновків: так хто може гарантувати нам національну безпеку? Тут якраз потрібно скликати екстрене засідання РНБО. Але коли ми звернулися до прес-служби Ради, то дізналися, що Андрій Клюєв перебуває у відпустці, а ніхто більше коментувати цю ситуацію не компетентний.

А як відреагувала українська опозиція на викрадання і арешт свого російського колеги? Мабуть, зажадала створення парламентської комісії, щоб розслідувати цей, повторюємо, безпрецедентний випадок? Та де там...

Нагадаємо, що активіста «Левого фронта» Развожаєва Слідчий комітет Росії оголосив у розшук 19 жовтня. Він разом з координатором «Левого фронта» Сергієм Удальцовим і опозиціонером Костянтином Лебедєвим є фігурантом кримінальної справи за статтею «підготовка до організації масових заворушень», яка була порушена після перевірки фактів, викладених у фільмі «Анатомія протесту-2». Автори фільму, який вийшов на НТВ, стверджують, що опозиція готувала силове захоплення влади на кошти з-за кордону. За словами авторів картини, останній має досвід підготовки «кольорових революцій» в Грузії, Україні і масових заворушень у Білорусі.

Хоча українська опозиція і заявляє про вибудовування в Україні диктатури Януковича, відомо, що їхні російські колеги перебувають у набагато складнішій ситуації. Проте, реакція опозиціонерів в Україні була млявою. Вона, власне кажучи, не випередила реакцію їхніх опонентів у владі. Колишній глава СБУ, а нині член партії «УДАР» Валентин Наливайченко відреагував лише після поставленого запитання на одному із заходів у понеділок: «Мають бути відповіді на запитання: хто заїжджав до України, хто викрадав, де ця людина зараз і, зрештою, хто профінансував на нашій території з нашою юрисдикцією діяльність іноземної спецслужби? Це системна помилка правоохоронних органів».

Об’єднана опозиція ж прокинулася лише вчора — за чотири дні. Вона зажадала негайної реакції МЗС і СБУ на викрадення російського опозиціонера. «Що сталося в Україні з російським опозиціонером, хто викрав людину, яка йшла до офісу ООН з метою отримання притулку? Чому досі немає чіткої позиції ні Міністерства закордонних справ, ні СБУ? Чи діяли іноземні спеціальні служби на території України? Якщо це так, то це буде предметом розслідування спеціальної парламентської комісії вже в новій ВР», — сказав один із лідерів Об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк.

Ситуація довкола викрадення російського опозиціонера, звичайно, матиме своє продовження. Можливо, нам нарешті наважаться дати більше інформації і належним чином прокоментувати те, що сталося. Але на сьогодні точно ясно одне — з національною безпекою у нас проблеми. Прикладів багато. Ситуація з Развожаєвим — чергова з них. Вона показує, що після аналогічного випадку, коли 2011 року в Україні викрали палестинця Дірара Абусісі (викрадення пов’язували з ізраїльським «Мосадом»), не зроблено жодних висновків. Це стосується всієї правоохоронної системи. У міліції, як показує випадок із вбивством трьох охоронців у ТЦ «Караван», ситуація не краща.

КОМЕНТАРІ

«ЯКЩО ЦЕ СТАЛОСЯ БЕЗ ВІДОМА СПЕЦСЛУЖБ УКРАЇНИ, ТОДІ ЦЕ ПРОСТО ГАНЬБА»

Олександр ШАРКОВ, ветеран зовнішньої розвідки СБУ:

— СБУ має стежити за такими речами. На жаль, це вже не перший випадок, коли в Україні відбуваються подібні явища. Всі ми пам’ятаємо, наприклад, історію з «Мосадом». У випадку зі зникненням російського громадянина, виникає два питання.

Перше. Українська сторона сприяла російській стороні на її прохання, але мовчить про це, або говорить, що це політичний момент — вибори, не хочеться псувати стосунки з росіянами, тим більше, напередодні візиту Президента до Москви хочеться зробити якесь «присідання» у бік нашого сусіди. Навіть якщо це так, то тоді потрібно це робити з якоюсь хоча б дипломатичною делікатністю, коментувати ситуацію, що сталася. Але чомусь це не робиться, отже, виникає питання, що тут не все так чисто, значить, є якась незрозуміла домовленість або нерозторопність.

Друге. Якщо це сталося без відома спецслужб України, тоді це просто ганьба. Це взагалі неприпустимо. Як це так узяти людину, вивезти закордон, а у нас ніхто нічого не знає?

Можу лише одне сказати: не повинно бути і не так, і не так.

Опосередковано можу прокоментувати ще таким чином. Всі ми сьогодні бачимо, що відбувається з добором кадрів до наших спецслужб. Якщо раніше потрапити до Центрального апарату до Києва, вважалося за честь (навіть часто брали зі зниженням у посаді), то зараз ніхто їхати не хоче. Людина міркує приблизно так: я тут у себе на місці, всіх знаю, всі питання вирішив, родину влаштовано, все добре з житлом, а що я робитиму в Києві? Я там нікого не знаю, нічого не маю, помешкання не дають, платня копійчана, на яку навіть зняти житло неможливо. Якщо раніше добирали найкращих зі всієї України, то зараз, де їх узяти? Якось я розмовляв із одним працівником спецслужби. Він каже мені: ну, у мене так, 50% у моєму підпорядкуванні — це люди, з якими ще можна працювати, а 50% — це цілковитий баласт.

Така ситуація не лише в СБУ, аналогічний стан і в інших структурах — у прикордонників, у міліції. В останньому випадкові особливо показовою є ситуація з «караванським стрільцем», який застрелив трьох людей, вибіг на вулицю і його досі ніхто знайти не може.

«ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ УКРАЇНИ ЯВИЩЕ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— Справа навіть не у взаєминах українських і російських спецслужб чи дипломатичних каналів, справа в іміджі України як країни, яка не захищає політичних втікачів, що прагнуть отримати у них цей захист. Це небезпечне для України явище. Коли сюди залучаються мафіозні, терористичні структури — боротьба з ними зрозуміла, але коли в Україну намагаються тікати люди від авторитарних режимів або від свавілля інших властей, то, виявляється, Україна є невдячним і ризикованим місцем.

Я не думаю, що це була спільна операція. Наші спецслужби просто не до кінця поінформували про те, що станеться з цією людиною. Звісно, це свідчить про проблеми в нашій спецслужбі. І той факт, що невдовзі ця людина постане перед судом і стане одним із ключових гравців у великомасштабному процесі з розгрому російської опозиції, робить Україну співучасником великої геополітичної гри.

Щодо реакції української опозиції. Я думаю, це взаємне. Якщо, скажімо, послухати Навального, то він демократ до тих пір, поки йдеться про існування української держави, української культури... він тут же перестає бути демократом, інтернаціоналістом... Так само наші. Стосунки між українськими і російськими опозиціонерами носять спорадичний характер і не є ідеологічно сумісними. Вони розуміють, що якщо приїдуть до Москви, то з ними поведуться так само. А найголовніше те, що зараз вибори, тому до цього нікому немає діла, тому це не стало порядком денним.