Про дивацтва президентської дружби
Валерій ЗАЙЦЕВ, "День"
Заявивши минулої п'ятниці про свій намір підтримати на майбутніх президентських виборах в Україні нинішнього керівника Леоніда Кучму, Президент Росії Борис Єльцин вчинив, м'яко кажучи, дивно. Справа не тільки в нехтуванні загальновизнаними нормами міжнародного права (йдеться про грубе втручання у внутрішні справи суверенної України).
Дивне інше: по-перше, коли Борис Миколайович насправді вирішив знехтувати нашим суверенітетом і втрутитися в український виборчий процес, то чи варто йому було оголошувати про це майже за два роки до виборів, до того ж публічно? По-друге, неясно наскільки щиро Єльцин збирається підтримати кандидатуру саме Леоніда Даниловича? Відповідь на перше запитання очевидна: ні, не варто. У світовій практиці, на жаль, ще трапляються спроби "великих держав" (або просто надто активних держав) впливати на формування влади в інших країнах, але робиться це зовсім іншими, не публічними методами.
Для того, щоб відповісти на друге запитання, необхідно згадати історію російсько-українських відносин за останні роки. Розвивалися вони нерівно. Досить характерно, що після того, як перші віце-прем'єри Євген Марчук і Олег Сосковець ще в лютому 1995 року парафували українсько-російський Договір про дружбу, співробітництво й партнерство, офіційний візит Б. Єльцина на Україну для підписання цього Договору переносився 8 разів.
Коли вже Леонід Данилович сам нагадав про те, що 1996 р. він підтримував Єльцина, який боровся за переобрання на пост Президента РФ, зупинимося на цьому делікатному аспекті (втручанні Л. Кучми у внутрішньополітичні справи Росії). Як реально (заяви не беремо до уваги) український Президент міг допомогти своєму колезі? Тільки єдиним чином - дати йому можливість з'явитися перед російськими виборцями з остаточно підписаними угодами по Чорноморського Флоту і, передусім, - Севастополя. Зазначимо, що зацікавленість Б. Єльцина в такій угоді напередодні виборів була настільки велика, що його умови могли бути для України відносно м'якими, принаймні набагато прийнятнішими, ніж ті, які було підписано роком пізніше. Проте до виборів угоду не уклали і додаткових "севастопольських" голосів Єльцин не отримав.
"Внесок" нашого Президента у виборчу скарбничку "друга Бориса" цим не обмежився. На зустрічі лідерів держав Центральної Європи в польському замку Ланьцут, що відбулася за десять днів до російських виборів, Леонід Данилович із чудовою безпосередністю розповів колегам-президентам анекдот про майбутню перемогу Єльцина (у Зюганова - 52%, але в Бориса Миколайовича - 65%). Жарт мав великий резонанс у Росії і поставив під загрозу ключову у виборчій кампанії Єльцина програму "Голосуй або програєш", оскільки легімітизувала "на вищому рівні" можливість тотальної фальсифікації результатів виборів. Чи було це з боку Л. Кучми просто незграбною нетактовністю або жорстким політичним розрахунком, сказати важко. У будь-якому випадку, очевидно, що ніяких підстав для вдячності в Бориса Єльцина немає. Він її і не виявляв. Українські журналісти доволі іронічно описували багаторазові перенесення візиту в Україну "царя Бориса", але реально в ролі господаря, "з помитою шиєю", який чекає на вередливого гостя, весь час виявлявся Кучма, і Єльцина аж ніяк не турбували болючі удари по репутації і самолюбству українського Президента.
Якщо розглядати заяву Президента РФ про підтримку Л. Кучми, абстрагуючись від елементів сенсаційності й порушення дипломатичної етики, то виявляється, що ключовий момент - призначення ціни цієї підтримки. Аргументація Єльцина: "якщо буде інший президент в Україні... знову будуть складності з Чорноморським флотом, з налагодженням двосторонніх економічних відносин". Що малося на увазі? Угоди по ЧФ, підписані в травні минулого року, - дуже жорсткі документи. Проте поки вони не ратифіковані, їх юридичний статус сумнівний. Юридично подальше від Президента України не залежить, але йому пропонується підійти до питання неформально, зняти можливі "складності" й добитися ратифікації. Слід вважати, під особисту відповідальність.
Про "налагодження двосторонніх економічних відносин" пояснив Л. Кучма: йдеться про можливість для російського капіталу брати участь у великій українській приватизації. Причому, очевидно, йдеться про придбання за борги контрольних пакетів акцій найбільш перспективних підприємств (неконтрольні пакети, зокрема, Лисичанського НПЗ, - уряд України давно був готовий віддати, але російська сторона не погоджувалася). Об'єкти, в яких зацікавлені російські підприємці, давно відомі - газові сховища й продуктопроводи, нафтопереробні й глиноземні заводи тощо. Одне погано - цей список, загалом досить маленький і незрозуміло, що робити після того, як під російську юрисдикцію перейдуть останні цінності. Із "надбання республіки" в нас залишиться тільки Президент Леонід Кучма, якщо, звичайно, йому допоможе підтримка Єльцина і якщо Єльцин захоче цю підтримку надати після того, як "мавр зробить свою справу".
Заяву російського Президента коментують українські політики та експерти
Володимир Горбулін, секретар Ради національної безпеки і оборони України:
Я не думаю, що заява Бориса Миколайовича зроблена з почуття вдячності. Гадаю, що президент Росії бачить у Леоніді Кучмі колегу, партнера не тільки у ситуації, що складається, але й у перспективі". Для всіх, хто працює з президентом, така підтримка Л. Кучми російським президентом - "приємний факт".
Євген Марчук, народний депутат України:
Заява суперечить міжнародним правовим нормам. Президентські вибори є внутрішньополітичною справою, питанням внутрішнього суверенітету держави. Незрозуміло, яким чином Б. Єльцин збирається підтримувати того чи іншого політичного лідера. Не можу пригадати, щоб, скажімо, канцлер ФРН Гельмут Коль заявляв про підтримку президента Франції Франсуа Міттерана, - це викликало б надзвичайний резонанс. Тепер буде цілком логічним заявити Геннадієві Зюганову (лідер КПРФ), що він підтримуватиме на президентських виборах Петра Симоненка, а Геннадєві Селезньову (спікер Держдуми РФ) - Олександра Мороза. Цією заявою російський президент по суті за 2 роки до виборів дав старт своїм структурам почати реалізовувати те, що він сказав, адже президенти не кажуть просто так.
Володимир Філенко, лідер Народно-демократичної партії:
Можна тільки вітати, що між Борисом Єльциним і Леонідом Кучмою встановилися нормальні ділові стосунки, а також те, що президент Росії бачить і в перспективі співпрацю з президентом України. В Україні така заява може бути сприйнята неоднозначно. Ніхто не знає, допоможе вона чи зашкодить. Якщо президент Росії хоче допомогти, у нього є багато способів це зробити, наприклад, налагодженням нормальних стосунків передусім у сфері економічної співпраці, щоб не повторювалася ситуація з ПДВ.
В'ячеслав Чорновіл, лідер Руху:
Існує етика міждержавних стосунків, яка не дозволяє президентові однієї держави говорити про підтримку на виборах президента іншої держави. Це може бути розтлумачено як тиск однієї держави на іншу. Якби Єльцин сказав, що підтримає, наприклад, або Марчука, або Лазаренка, або Чорновола, то я сказав би те ж саме, - що це недобре.
За інформацією Інтерфакс-Україна
Микола Томенко, завідувач кафедри політології університету "Києво-Могилянська академія", директор Інституту посткомуністичного суспільства:
- Заява Бориса Єльцина засвідчила, що команда Президента України працюватиме за повною програмою, домагаючись перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах. На його переконання, на майбутніх президентських виборах на Л.Кучму активно працюватимуть російські експерти та аналітики. Саме ті люди, які сприяли обранню на повторний термін Б.Єльцина, тепер робитимуть передвиборну кампанію Л.Кучми.
Володимир Стретович, голова Комітету ВР із питань правової політики та судово-правової реформи:
- Якщо заява Б.Єльцина є не моральною, а фінансовою або організаційною підтримкою, то це є втручанням у внутрішні справи України. Народ та політичні сили мають самі визначитися в питанні щодо президентства. Заява президента РФ дає привід замислитись, яким шляхом надалі рухатиметься Україна - європейським ачи пострадянським.
За інформацією агентства УНІАН
