Про особистість у політиці

Днями громадський діяч, політик та радянський дисидент Левко Лук’яненко фактично оголосив про завершення політичної кар’єри. Йдеться про заяву Лук’яненка щодо складення повноважень голови Української республіканської партії (УРП), яку він очолює з 1990 року. Причиною такого рішення легендарний політик назвав свій 84-річний вік. ЗМІ Левко Лук’яненко заявив: «Я вже не в тому віці, щоб очолювати партію й продовжувати розбудовувати її». За його словами, він залишається в статусі почесного голови УРП.

Свого часу колишній політв’язень Лук’яненко був чи не найбільш знаним учасником процесів становлення державного суверенітету. Він став одним із авторів «Акта проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. У грудні того ж року як кандидат на посаду глави держави брав участь у перших президентських виборах України. У ході голосування набрав понад 4 % голосів виборців.

Левко Григорович також був депутатом I, ІІ, ІV та V скликань Верховної Ради України, а 1992 року став першим в історії незалежної держави Надзвичайним і Повноважним Послом України в Канаді.

Про роль Левка Лук’яненка в політичному житті країни говоримо з доктором філологічних наук, професором, народним депутатом 1990—1994 рр. Володимиром ПАНЧЕНКОМ:

— Треба сказати, що Левко Лук’яненко — легендарна постать в українській історії ХХ, а вже тепер і ХХІ століть. Легендарна, тому що він був послідовним борцем за українську незалежність тоді, коли в державі таких людей практично не існувало. Тим паче, що розплачувався він за це своєю безпосередньою свободою. Нагадаю, він мав безпрецедентно великий строк ув’язнення: чверть століття провів на зоні, в камері смертників. Тому вже ці факти свідчать про характер цієї людини, про її життєву місію. До речі, останній він залишився вірним протягом усього життя.

Окрім того, варто згадати не тільки цю частину його індивідуальної історії, коли він був засланцем, борцем, а й новітню історію. Я маю на увазі кінець 80-х — початок 90-х років і всі наступні роки, коли він був одним із найактивніших парламентаріїв в історії українського парламентаризму, історії проголошення української державної незалежності. Я тоді був депутатом Верховної Ради І скликання й маю безпосередні враження від Левка Григоровича, його образу, від спілкування з ним.

Коли я тільки побачив плеяду наших політиків, які пройшли через табори, зони, тюрми, мене вразило, що вони не були озлоблені. У них, очевидно, була якась внутрішня гармонія. Вона, по-перше, мала бути їм дарована точним знанням своєї життєвої місії, а по-друге, ці люди переважно були віруючими, й, очевидно, це релігійне почуття спілкування з Богом допомагало їм утримувати рівновагу.

Варто зазначити, що якраз тоді, на початку 90-х років, Левко Григорович був просто незамінним персонажем у нашій історії. З його іменем пов’язаний сам факт проголошення незалежності, авторство «Акта про незалежність України». Я також пам’ятаю, що він балотувався на перших вільних виборах в президенти України.

Життя таких особистостей варто спопуляризувати, про них мають знати. Адже для кожної нації дуже важливо мати пантеон національних героїв, і в цьому пантеоні повинне бути ім’я Левка Лук’яненка. Дай йому Боже здоров’я та довгих літ життя.

А щодо того, чи є сьогодні політики, здатні прийти на заміну панові Левку, то з вождями в Україні завжди була проблема. Євген Маланюк колись із цього приводу написав: «Коли в нації нема вождів, тоді вожді її поети». Тобто складається так, що на роль вождів, із доброї чи не доброї волі, приходять гуманітарії, поети. У принципі, в цьому нічого поганого немає, але я хотів би нагадати, що політика — це професія, харизма, відчуття великої відповідальності й вірності єдиній ідеї, ставлення до держави як до великої цінності, самодостатньої цінності. Таких політиків у нас дуже й дуже бракує.

На превеликий жаль, наш політикум дуже зав’язаний на особистих, фінансових та грошових інтересах. Саме тому зараз ми маємо дуже мало політиків-державників, які б керувалися у своїй професійній та людській поведінці принципами загальнонаціонального інтересу й принципами загальнолюдської моралі. А Лук’яненко є саме такою людиною.