Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Про взаємність

Анатолій МАТВІЄНКО: Я поважаю Президента як символ держави, але хотів би, щоб і Президент поважав націю
21 квітня, 2010 - 00:00

Потужна колись політична сила «Наша Україна — Народна самооборона» переживає не найкращі часи. За даними соціологів, сьогодні її підтримують лише 2,5% наших громадян. Народний депутат від НУ-НС Анатолій Матвієнко вбачає причину в тому, що при створенні блок «Наша Україна — Народна самооборона» нічим не відрізнявся від інших політичних холдингів, тому в його ряди «побігло» багато непатріотично налаштованих людей. Сьогодні фракція НУ-НС у парламенті, скоріш за все, нагадує персонажів відомої байки Крилова «Лебідь, рак і щука». Після президентських виборів хтось вирішив домовлятися про коаліцію з Партією регіонів, хтось пішов в опозицію, а хтось все ж таки залишився вірним самостійному шляху. Про тенденції у фракції НУ-НС, про діяльність опозиції, стан гуманітарної політики, перші кроки влади на міжнародній арені говоримо з депутатом від НУ-НС Анатолієм МАТВІЄНКОМ.

— Анатолію Сергійовичу, владна вертикаль у країні вибудована: створена коаліція, сформований уряд, пройшов ряд інших призначень. З іншого боку — проголошено про існування декількох опозицій. До кого ви себе відносите?

— Я відношу себе до опозиції. А те, що їх існує декілька, не бачу нічого поганого. От коаліція має бути тільки одна — парламентська, здатна об’єднувати не менше 226-ти депутатів. Кожна фракція в парламенті має право визначати своє ставлення до влади: бути в коаліції чи опозиції, де головними критеріями повинні виступати ідеологічні засади. Будь-яка партія, яка не знаходиться при владі, має демонструвати бажання отримати цю владу, опонуючи і пропонуючи альтернативний підхід.

На жаль, сьогодні регламент Верховної Ради не відповідає здоровому глузду, але це не означає, що нічого не треба змінювати. Саме цим і обумовлена наша спільна з Миколою Мартиненком ініціатива: кожна парламентська фракція має право на опозиційність. Уявімо, наприклад: ми з комуністами опинилися не в коаліції, а в опозиції — ми можемо сформувати спільну опозицію? Це абсурд. Інша справа, скільки має бути парламентських опозиційних урядів? Очевидно, один. Але позапарламентська опозиція теж має право формувати свій опозиційний уряд. Я вважаю, що сьогоднішня узурпація влади є не менш небезпечною, ніж узурпація права на опозицію, яку хоче зробити Юлія Тимошенко.

— Ваш колега по фракції Юрій Єхануров днями заявив, що більшість депутатів від НУНС схиляються до входження у правлячу коаліцію за умови виключення з неї фракції комуністів. Що вам відомо про це, і хто ця більшість депутатів НУНС?

— Думаю, що це провокація. Я не знаю, як Юрій Єхануров, при всій моїй повазі до нього, може знати, до чого схиляється фракція, якщо він жодного разу не був на засіданні фракції, більше того, ніколи не говорив з її членами, включаючи мене. Очевидно, даремна мрія отримати якісь певні портфелі штовхають людей, в даному випадку Єханурова, до таких висловлювань. Він ніколи не приховував, що «регіони» йому милі й близькі. Але Юрій Іванович — хоча і є членом партії «Наша Україна», однак не є народним депутатом, членом фракції НУНС, і тому особисто я не вважаю, що Юрію Івановичу коректно давати такі коментарі. Утім, заперечувати йому не буду — можливо, якісь спроби в цьому напрямку і робляться...

— Тобто...

— Коли президентом став Віктор Янукович, до НУНС надійшла пропозиція увійти в коаліцію з Партією регіонів. Але це було можливо лише за певних умов, які ми чітко сформулювали: повинен бути наш прем’єр-міністр і мінімум 50% міністрів від НУНС. Адже лише це могло стримувати всю цю «проросійськість», яку ми спостерігаємо сьогодні. Ми не збиралися обслуговувати «регіони», там зовсім інша ідеологія. Звичайно, ми розуміли, що це неадекватна вимога для нашої менш чисельної фракції, але ми спиралися не на власні амбіції, а на те, як утримати Україну в фарватері європейських цінностей. Наші вимоги для них були неприйнятними, тому вони й пішли антиконституційним шляхом, включаючи не зовсім мені зрозуміле рішення Конституційного Суду. Тепер яке з них виконувати — 2008-го чи 2010-го? Оце і є рівень нашого судочинства. Після цього в нас не залишалося іншого вибору, як йти в опозицію.

— Виходячи з рішення КС, багато ще людей поповнять лави коаліції?

— Я думаю, що чимало, не менше десятка — точно; але цей процес не буде довготривалим, зрештою перебіжчики прийдуть назад, тому що владна бочка тільки зверху залита медом, а нижче дьоготь. От коли вони доберуться до цього дьогтю і почнуть тікати звідти...

— Назад приймете?

— Ми не можемо їх не прийняти. Якщо людина вийшла з коаліції, то, очевидно, вона має право на опозиційну діяльність. Жаль тільки, що з такими людьми дуже важко будувати Україну. Це люди, які не мають відповідальності перед виборцями, які влаштовують тільки власну кон’юнктурну долю. Але я з розумінням ставлюся до них. Шкода, що виборча система дозволяє подібні кульбіти в рамках вищого законодавчого органу.

— Зараз у парламенті дві опозиції, хоча регламент ВР передбачає тільки одну. Як в такому випадку будуть ділитися комітети?

— Я вважаю, що комітети мають розподілятися у відповідності до квот, які прописані в регламенті. Більше комітетів, ніж це передбачає закон, в жодній фракції не має бути. Тому ніяких проблем із розподілом, незалежно від опозиції, теж не має бути. Перелік пріоритетних комітетів для опозиції в регламенті наданий. Якщо сьогодні наша фракція має певну кількість комітетів, але ми хочемо як опозиція претендувати на інші, ми маємо скласти свої повноваження в цих комітетах, а потім претендувати на інші. Те саме має зробити і БЮТ. Не можна тримати за собою ті комітети, які належали їм, коли вони були при владі, а тепер ще й вимагати додаткові. Хоча, знову ж таки, регламент не дає відповіді на питання, як мають розподілятися комітети і за якою технологією в разі переходу коаліції в опозицію і навпаки. Тому, цей закон треба доопрацювати.

— Якщо ваші пропозиції будуть відхилені?

— Буде діяти право першого пріоритету. Тобто, фракція БЮТ має отримати стільки комітетів, скільки за квотою їй належить, а не скільки вона захоче.

Є проблеми, наприклад, і в нашій фракції, у нас Олександр Омельченко перейшов в коаліцію. Тому, за логікою, комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, який він очолював, мав би залишитися нашій фракції, але... Знову ж таки, ця норма не прописана в регламенті.

— Минулого тижня соціологи Фонду «Демократичні ініціативи» оприлюднили результати опитування, за якими виявилося, що кожен третій українець не підтримує ті політичні сили, які представлені сьогодні в парламенті. Ваш блок має підтримку на рівні 2,5% — це навіть не прохідний бар’єр. Яка перспектива у «Нашої України — Народної самооборони»?

— Якщо говорити про УРП «Собор», яку я представляю, то я виступаю за те, щоб націонал-демократи об’єдналися якомога швидше — саме сьогодні, коли вони перебувають у кризі. Ми маємо привести в політику нових людей, нову якість, щоб пропагувати ті цінності, які будуть підтримані більшістю суспільства. Перевіркою якраз стануть місцеві вибори, де ми повинні показати, що це не просто загравання з виборцями, а це наша сутність. Філософія української демократії повинна змінитися, адже блок «Наша Україна — Народна самооборона» не дуже відрізнявся від інших політичних холдингів. Він створювався після перемоги Віктора Ющенка, коли до переможців, як правило, біжить вся кон’юнктура, і, як правило, непатріотична. Саме тому сьогодні ми маємо той рейтинг, який ви називаєте.

Тому, ми повинні щиросердно розповісти людям про свої помилки, покаятися, зробити висновки і діяти далі. Націонал-патріоти, якщо подивитися на їхню ідеологічну нішу, мають на сьогоднішній день в межах 20% підтримки, але цей відсоток може бути подвоєний.

— Узагалі, якщо говорити про моральний стан, в якому сьогодні опинилися люди, що свого часу підтримували помаранчеві сили, зокрема, «Нашу Україну»...

— Мене мало хвилює мій стан, який є частиною морального стану тих людей, про яких ви говорите. Я також сьогодні перебуваю в атмосфері певної апатії та роздратованості, але мова йде не про те, кому мені треба нашкодити, щоб я бачив, як і він мучиться, — мова йде про Україну. Якщо сьогодні є інша філософія, ніж побудова національно-демократичної європейської держави, скажіть мені — яка? Можливо, це північноамериканський тип, коли на континент прийшли колонізатори, вирізали всіх аборигенів і створили космополітичну демократію? Але він нам не підходить, ми маємо рухатися за європейським принципом.

На жаль, зараз йде серйозний наступ на цей принцип. Якщо поляки будують Польщу, французи — Францію, німці — Німеччину, то в нас соромно говорити, що українці мають будувати Україну. Нам кажуть, що треба дотримуватися якихось розмитих, загальноцивілізаційних цінностей, тобто національне має бути викоренено, приміром, із освітніх програм. Головним втілювачем цих змін є міністр освіти та науки Дмитро Табачник. Тому, на сьогодні мене хвилює питання — де я як українець буду мати гарантії збереження своєї материнської колиски — на Кубані, в Сибіру, Канаді, Аргентині? Росіянин має свою колиску — Росію, єврей — Ізраїль, поляк — Польщу, а ми кажемо: нам не треба материнської колиски. Це дуже небезпечно. Кожен українець, а їх 70%, ображений такою політикою, тому якраз об’єднані демократичні сили й повинні дати відповідь на цей ідіотський виклик.

— Про об’єднання націонал-патріотичних сил говорять постійно, але далі слів, на жаль, справа не йде.

— Я постійно ходжу, кричу, волаю, прошу, говорю, що готовий покласти заради цієї ідеї всі свої сили, але масового відгуку поки що немає. Проте це не означає, що не треба говорити. Якщо ти думаєш про Україну — зрадницьки мовчати не можна. Критична маса все одно колись визріє, і ми цей крок зробимо — сподіваюся, в близькому майбутньому.

— Міжнародна організація «Репортери без кордонів» занепокоєна погіршенням ситуації зі свободою слова в Україні після приходу до влади президента Віктора Януковича. Мова йде про те, що в останні три місяці відбулось повернення до старих методів — залякування та фізичних нападів на журналістів, а також перевищення повноважень щодо мас-медіа. Ви як представник опозиції відчуваєте це? Що збираєтесь робити?

— Ми маємо не мовчати, а гуртуватися — преса в тому числі. Давайте всі працювати на об’єднання патріотів для утворення якоїсь консолідованої сили. Хай через рух, блок, партію — це вже питання технології. У цей процес кожен має вкласти свої інвестиції, а не приходити заради того, щоб отримати якусь платню і винагороду. Адже розмова, як правило, закінчується на тому, що люди кажуть: «я ж фахівець, професійна людина, тому і маю заробляти на цьому». Можливо, на цьому і можна заробити на кусок хліба, але ж вони хочуть на хліб з ікрою.

Є така байка. Кожен день стадо баранів різали наполовину, і кожен день ті з них, які залишалися, тішилася тим, що їх не зарізали. Але ж рано чи пізно зарізали їх всіх, і чим менше їх залишалося, тим меншим міг бути опір. Ми зараз подібні до цих баранів.

— Як би ви в цілому, окрім гуманітарної сфери, оцінили перші кроки влади?

— На сьогоднішній день складається дуже тривожна ситуація — ситуація фальшу і самообману більшості громадян України. Так, ми повинні визнати, що всі ці п’ять років ми жили в умовах дезорганізації і розбалансування влади, в умовах якогось ідіотичного і амбітного протистояння, в результаті якого вертикаль державної влади була зруйнована майже до тла. Тому, коли сьогодні йде хоча б якийсь процес відновлення державної машини, суспільство, роздратоване вчорашнім протистоянням, вважає це наведенням порядку, успіхом. Але це ілюзія, народ не розуміє, що це підготовка ешафоту для повішання. Я теж хочу порядку, але я хочу себе і всіх запитати — ми хоч розуміємо, в яке стійло в результаті нас можуть загнати?

— Вам як члену комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування щось відомо про наміри влади проводити реформи в цьому напрямку?

— Ми не маємо права допустити створити монопольну вертикаль влади однієї людини. Сьогодні немає уряду коаліції, а є уряд Януковича, навіть більше — коаліція Януковича, не говорячи вже про Адміністрацію Януковича. Тому, якщо ми не децентралізуємо владу, у нас скоро буде і місцеве самоврядування Януковича. Думаю, до цього вони готуються в 2011 році. Якщо їм це вдасться, це означатиме дуже серйозний відкат назад, і цей відкат, з точки зору часу, може бути трагічним. Звичайно, ми все одно будемо багатою європейською країною, але хотілося б, щоб це було якомога швидше.

Для реформи місцевого самоврядування нам необхідно, в першу чергу, змінити Конституцію: створити серйозні противаги інституціям президента, парламенту, уряду; сформувати потужний механізм громадського контролю. Я зареєстрував відповідний законопроект, згідно з яким тільки Конституційна асамблея може приймати нову Конституцію, членами якої, в свою чергу, можуть бути тільки фахові юристи, досвідчені політики, а не просто чиновники. Але, на жаль, все це ми не можемо довірити нинішньому парламенту.

— У свій час Партія регіонів просувала ідею про федералізацію країни. Які сьогодні можуть бути загрози, виходячи з того, що влада практично повністю знаходиться в їхніх руках?

— Ослабити Україну — це завдання всіх тих, хто хоче користуватися її благами. Чесно кажучи, я до них не маю ніяких претензій, менш того, якщо б я був представником іншої держави, робив би те саме. А чому б мені не хотіти, щоб в кожному селі Росії була українська церква? Або 70% російського медіапростору належало Україні? Я чудово розумію логіку Путіна, який каже, що Росія закінчується там, де закінчується російська мова. Але я б його трохи перефразував: Росія закінчується там, де немає ніякої іншої мови, окрім російської. Принаймні, сьогоднішня боротьба з українською мовою, яка підігрівається Росією, говорить про те, що в цьому і є сутнісне завдання. Я не маю ніякої агресії до Путіна чи Росії, просто я не розумію — чого ми, українці, такі бездумні? Я не проти російської мови, але українську треба знати хоча б для того, щоб розуміти громадян своєї держави.

Усі ці дивні речі, і також ідея федералізації, безперечно, викликають серйозну підозру. Можливо, ми колись, у довгостроковій перспективі, і прийдемо до регіоналізації політики, тобто віддамо певні державні повноваження окремим територіям, але цими територіями можуть бути, наприклад, Донбас, Слобожанщина, Поділля, Галичина, Волинь, Крим та ін., але ніяк, наприклад, не Чернівецька область, яка має трохи більше 900 тис. населення. За таких умов територіального устрою не може бути федералізації, можуть бути лише сепаратистські настрої та розвал України. Спочатку необхідно будувати українську політичну націю.

— На фоні зовнішньої красивої картинки відбудови сильної вертикалі влади (яка, до речі, офіційно заявила про позаблоковий статус України) перед нашою державою сьогодні відкривається дуже багато небезпек.

— Я поважаю Президента як символ держави, але хотів би, щоб і Президент поважав націю. Це має бути взаємна відповідальність, бо ігнорування інтересів нації в ім’я кон’юнктурних інтересів є зрадою з боку президента. Мені, наприклад, дуже соромно за свою державу, коли Віктор Янукович іде в Росію і говорить щось на догоду росіянам. Коли ми при своїй жалюгідній бідності заявляємо про можливість самостійно забезпечити собі безпеку, значить, ми в цьому нічого взагалі не розуміємо. Позаблоковість — це така розкіш, яку можуть собі дозволити навіть не всі багаті країни. Входити в систему колективної безпеки — це значно безпечніше. Як Віктор Янукович може казати, що з НАТО він буде співпрацювати лише на тому рівні, на якому буде співпрацювати Росія. Що це взагалі за орієнтир? Такі заяви нашого Президента лише підігрівають шовіністичні настрої багатьох політичних сил в Росії.

Нам треба пам’ятати, з якого колоніального минулого ми вийшли, а виходячи з цього — куди нам треба йти. Коли мені президент і прем’єр-міністр сусідньої держави каже, що в нього є цікаві пропозиції від України стосовно ціни на газ, виникає питання — чому ми з вами цих цікавих пропозицій не знаємо? Чому Європа не говорить жодними устами про те, що в них є цікаві пропозиції від України? Однобокість нинішньої влади в зовнішній політиці та експлуатація ностальгії громадян по минулому — це велика помилка.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ