Регіональні «ізгої»

Організаційно-парламентська сутність демократії зводиться до того, що народна більшість визначає, яка сила буде політичною більшістю в найвищому законодавчому органі держави. З огляду на це створюється демократичний парадокс: ідеологія, що апелює до свідомого вибору, відштовхується від волі більшості, яка формується, як правило, інертно і стихійно, тобто не зовсім осмислено. У свою чергу, той, хто вирішує залишитися в суспільній меншості, зазвичай виявляє як мінімум моральну непохитність, а як максимум високий рівень свідомості. Але, безумовно, ці якості самі по собі нічого не означають — головне, на які цінності вони зорієнтовані.

Приміряючи сказане вище до українських реалій, хотілося б звернутися до теми політичного вибору тих мешканців Західної і Східної України, які голосують не за «своїх». Таких, звичайно, небагато, але їм теж треба приділяти увагу, а не систематично залишати в тіні панівних регіональних настроїв. Спробуймо простежити соціальні характеристики і мотивації електоральних «відступників» Заходу і Сходу країни на прикладі вотчини регіоналів і двох областей Галичини.

ПОЛІТМЕНШІСТЬ ДОНБАСУ

За два роки президентства Віктора Януковича в краю териконів значно зросла кількість тих, хто розчарувався у чинній владі, що автоматично зумовило цього року сприятливі передвиборні умови для опозиції. Як вона ними скористалася? Дуже слабко. Хоча, слід зазначити, «Батьківщина» цього разу набрала в Донецькій області трохи менше, ніж комуністи 2007 року. У принципі, це можна вважати прогресом, але результати могли виявитися набагато вищими, якби українські «сили опору» працювали в донецькому регіоні на совість, а не заради галочки.

А тепер погляньмо, як голосували на Донбасі за «чужі» політсили упродовж останніх семи років.

Донецька область:

2004 р. Президентські вибори. за Ющенка 4,21%

2007 р. Парламентські вибори. за БЮТ 3,92%

2010 р. Президентські вибори. за Тимошенко 6,45%

2012 р. Парламентські вибори. за «Батьківщину» 5,49% і за «УДАР» 4,71%

Луганська область:

2004 р. Президентські вибори. за Ющенка 6,21%

2007 р. Парламентські вибори. за БЮТ 5,0%

2010 р. Президентські вибори. за Тимошенко 7,72%

2012 р. Парламентські вибори. за «Батьківщину» 5,26% і за «УДАР» 4,74%

Окрім цього, слід зазначити, що на Донеччині і Луганщині націоналістична «Свобода» вже долає однопроцентний бар’єр.

Серед мешканців Донбасу, що голосують за опозицію, слід виокремити кілька груп.

По-перше, представники малого й середнього бізнесу, які виступають проти диктату великого бізнесу, як в регіоні, так і в країні. В цьому плані дровець у вогонь президентська команда підкинула торішньою історією з ухваленням нової редакції Податкового кодексу.

По-друге, представники інтелігенції, яких не влаштовує культурний рівень лідерів Партії регіонів. До речі, якщо взяти шахтарську столицю, такі громадяни здебільшого мешкають у Ворошиловському, Калінінському і Ленінському районах Донецька. На виборах ці території входили до округів, які дали по місту найнижчі явки і найвищі відсотки голосів за «Батьківщину» і «УДАР».

По-третє, регіональні носії «європейського» і «субкультурного» типів українського патріотизму. Пояснимо докладніше.

«Європейський» — це бажання стати громадянином Євросоюзу, яке виражається в прихильності до української націонал-демократії, оскільки її прийнято пов’язувати з проєвропейським курсом.

«Субкультурний» — це соціальна мода на українськість, використання власного естетико-патріотичного образу і потяг до тих політсил, через підтримку яких можна виразити громадянську складову субкультури.

ГАЛИЦЬКЕ «ДИСИДЕНТСТВО»

Узагальнювати не завжди корисно. Особливо коли одну групу людей, без врахування позиції меншості цієї групи, засуджують в тому, що на ній лежить провина за прихід до влади поганого політика. Не можна ж випускати з уваги той факт, що перевага Януковича над Юлією Тимошенко 2010 році сформувалася всіма голосами, які він отримав тією чи тією мірою у всіх областях країни, зокрема й на Західній Україні.

Як голосувала Галичина на прикладі Івано-Франківщини і Львівщини за «проросійські сили» упродовж останніх семи років?

Івано-Франківська область:

2004 р. Президентські вибори. за Януковича 2,86%

2007 р. Парламентські вибори. за Партію регіонів 2,95%

2010 р. Президентські вибори. за Януковича 7,02%

2012 р. Парламентські вибори. за Партію регіонів 5,18% і за КПУ 1,78%

Львівська область:

2004 р. Президентські вибори. за Януковича 4,72%

2007 р. Парламентські вибори. за Партію регіонів 4,19%

2010 р. Президентські вибори. за Януковича 8,6%

2012 р. Парламентські вибори. за Партію регіонів 4,7% і за КПУ 2,0%

Хто ж ці західноукраїнські «інакодумці»? Які їхні мотивації? Перше, що спадає на думку,— це зацікавлені чиновники, місцеві партійні активісти, їх сім’ї, ув’язнені і солдати строкової служби, яких можуть змусити проголосувати за ту чи ту політсилу.

«Так, такі виборці є, — каже політолог з Івано-Франківська Тарас Случик. — Це переважно пенсіонери, працівники великих успішних заводів і мешканці віддалених районів, до яких важко донести інформацію. Чим вони керуються? Потягом до сильної влади, розчаруванням у «помаранчевих». Також вони хочуть підвищення пенсії і зарплати — загалом, того, що можна помацати».

«Виборців Партії регіонів у Львівській області можна умовно розділити на дві групи, — зазначає місцевий політолог Максим Детинченко. — До першої групи входять люди, які шукають легкої наживи на виборах. Друга група заселяє центральні райони міста Львова. Ще за радянських часів влада зосередила у Львові велику кількість працівників спецслужб, у зв’язку з поширенням повстанських рухів після Другої світової війни. У Львові досі існують цілі мікрорайони, заселені колишніми кадебістами. Саме ці люди та їхні нащадки часто-густо виступають електоратом Партії регіонів. Деякі з цих нащадків асимілюються в галицьку общину і розходяться в поглядах з батьками чи дідусями з бабусями, проте рейтинг регіоналів у цих мікрорайонах залишається на високому рівні. На останніх місцевих виборах в округах, де мешкає велика кількість сімей колишніх кадебістів, траплялися випадки, коли кандидати-мажоритарники від Партії регіонів перемагали і потрапляли до місцевих рад. Також слід зазначити, що саме в цій місцевості досить велика підтримка КПУ та інших проросійських сил».

ПІСЛЯМОВА

Виявившись у меншості, є три шляхи, як поводитися далі. Перший — усе переоцінити і підкоритися думці більшості. Другий — не здавати своїх позицій, але зберігати поміркованість. Третій — радикалізуватися і перейти межу адекватності. Пам’ятаєте, за що Олег Тягнибок торік зняв з посади голову донецького відділення «Свободи»? Нагадаємо: за те, що той знайшов подібність між українськими націоналістами і німецькими націонал-соціалістами, а також заявив, що в його партії немає спільної думки щодо ставлення до Гітлера. До речі, з посади зняли, але в лавах партії залишили.