Чи встоїть влада перед спокусою мати таку зброю?
Сергій ЗГУРЕЦЬ, «День»
У Службі безпеки України, як і прогнозувалося, тривають подальші
кадрові зміни. Агенція УНІАН повідомила, що першим заступником голови СБУ
призначено генерала Юрія Землянського, який перед тим керував обласним
управлінням спецслужби у Луганську. Юрій Землянський у керівництві СБУ
змінив Олександра Скібінецького, який і надалі співпрацюватиме разом з
екс-головою СБУ Володимиром Радченком. Але, за твердженням УНІАН, вже в
Комітеті з питань розвідки при Президентові України.
Коли Володимир Радченко полишив СБУ і став першим заступником Секретаря
Ради національної безпеки та оборони, Володимир Горбулін і словом не обмовився
про те, що Радченкові довірять Комітет із розвідки. «В обов’язки першого
заступника входитиме робота з силовими структурами», — розпливчасто прокоментував
Володимир Павлович появу у себе під боком чергового заступника. Певним
чином це можна пояснити тим, що в Україні посадові особи про Комітет із
розвідки зайвий раз не згадують. Цю структуру утворили ще 1993 року, і
керівник Комітету мав бути своєрідним диригентом, що відповідає за гармонію
в діяльності розвідувальних служб країни. Це розвідка СБУ, Головне управління
розвідки Міноборони, розвідка прикордонних військ, кримінальна розвідка
Міністерства внутрішніх справ та ще декількох відомств. Аби в своїй роботі
розрізнені «бійці невидимого фронту» не переходили один одному дорогу,
Комітет якраз і займається визначенням пріоритетів у діяльності зовнішніх
розвідок різних відомств, їхньою координацією та оцінкою здобутої інформації.
На такому тлі посада голови Комітету виглядає досить впливовою і, на
перший погляд, аж ніяк не співвідноситься з тезою, що переміщення Радченка
з СБУ в Раду безпеки є своєрідним зісланням. А трапилося це, мовляв, через
те, що Радченко занадто прискіпливо оберігав СБУ від спроб втягнути спецслужбу
у внутрішньополітичні розборки. Адже спецслужба може стояти як на сторожі
демократичних завоювань, так і перетворитись в універсальну репресивну
машину. І від великого до грішного — один крок. Ота грішна перспектива
не влаштовувала Радченка, який стверджував: збирати компромати — це аморально,
і це — шлях в нікуди. Аналогічно висловлювалися, до речі, й керівники військової
розвідки, давні конкуренти розвідки СБУ, яких в політичні «розборки» начебто
й немає сенсу втягувати. Проте військові вважали за потрібне наголосити:
«Наша робота — виключно за межами нашої країни. В жодній цивілізованій
країні зовнішня розвідка не опікується внутрішніми проблемами країни».
Крім цього, військова розвідка була прихильником досить кардинального
кроку — відокремити з розгалуженого тіла СБУ розвідку в окрему структуру.
Щоправда, в самому СБУ до подібних прагнень ставились без особливого ентузіазму.
Той же Радченко казав: «Поділити можна все... Якщо зараз почнемо ділитись,
то у кожного залишиться по неповноцінному шматку, і вся структура просто
полетить в тартарари». Не виключено, що в ідеях про розподіл СБУ вбачало
підступні плани військових посилити свої позиції і вийти на перші ролі
в розвідці, а відтак і в пріоритетному інформуванні державного керівництва.
Тим більше, що в країні склалася непевна для СБУ ситуація, коли одна й
та сама особа очолювала як Головне управління розвідки Міноборони, так
і Комітет із розвідки.
Нині Володимир Радченко в кріслі керівника Комітету, напевно, згадає
про оті минулі «розклади». І може, навіть пожалкує, що структурних змін
у його колишньому відомстві так і не сталося. Бо, попри теоретичне поширення
повноважень Комітету на розвідки всіх відомств, саме розвідка СБУ вирізняється
поміж інших відомств певною автономністю та незалежністю, в тому числі
й у фінансовому сенсі. Нагадаємо: минулого року вперше за історію існування
держави парламент затвердив окремим рядком зведений бюджет розвідслужб.
Це означає, що кошти на розвідку надходять не через загальні бюджети відповідних
відомств, а через координуючий їхню діяльність орган — Комітет з питань
розвідки, який відтак значно змінив свій статус. Але мало хто звернув увагу
на принципову деталь. В цей зведений бюджет, який на початку оцінювався
на 58 мільйонів гривень, в останній момент витрати на розвідку СБУ так
і не потрапили. Як і раніше, вона фінансується через своє відомство, а
не через Комітет. Це сталося не без лобіювання інтересів СБУ і, зокрема,
її розвідки, парламентаріями в погонах з цього ж відомства.
Відтак Радченко зможе головне — впливати на розвідки, які справді можна
вважати зовнішніми. А потужна розвідка СБУ, як вважають песимістично налаштовані
аналітики, під час президентських перегонів в країні може при потребі опікуватись
не лише зовнішніми факторами. Запобіжником цій спокусі є, зокрема, ухвалення
Закону про зовнішню розвідку, про нагальну потребу якого в країні говорять
не перший рік. Закон має визначити — чітко й вголос, як це робиться в справді
демократичних країнах, правове поле дії кожної розвідструктури. Інакше
реальність вимірюватиметься знайомою тезою: «Кадри вирішують все». І якщо
генерал Юрій Землянський з Луганської області стрімко зріс до першого заступника
СБУ, то, напевно, це вимагатиме від нього певної віддачі. Особливо, якщо
саме йому, як і попереднику на цій посаді — Олександру Скібінецькому, довірять
керувати й розвідкою СБУ.
...Влада (особлива така слабка, як нинішня) завжди матиме спокусу використати
гостру зброю силових структур. Але чи можуть професіонали виконувати вказівки,
які суперечать їхнім професійним обов’язкам?
