…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ: «Влада розбещує. А відсутність влади розбещує абсолютно»

4 грудня, 2004 - 00:00

Сепаратизм, Південно-східна республіка, нові вибори... Що все це означає? Сьогодні ми публікуємо думку губернатора Одеської області Сергія Гриневецького, присутнього, доречі, на зїзді в Сєверодонецьку.

 

— Сергію Рафаїловичу, Одеська область була однією з перших, де порушили питання про можливе територіальне відділення від решти України. Сьогодні в Одесі збирають підписи за створення автономного «Новоросійського краю». Проясніть, будь ласка, вашу позицію як губернатора з цього питання.

— По-перше, минулого тижня на зборах депутатів місцевих рад усіх рівнів я сказав і зараз повторюю: я категорично проти будь-якого сепаратизму та будь-якої автономії. Але в зверненні зборів ми записали, що якщо в столиці буде здійснено антиконституційний переворот, то на території Одеської області продовжуватиме діяти Конституція та закони України. І це ми довели до відома всієї української та європейської громадськості.

По-друге, протягом останніх 13 років я щотижня отримую резолюції всіляких мітингів: прогресистів, соціалістів тощо. І майже в кожній із них є заклик до об’єднання — то з країнами колишнього Союзу, то з російським «Зубром», то з Молдовою, то з Білоруссю та Росією… Але жодних реакцій на ці мітингові резолюції до цього часу не було — ні з боку прокуратури, ні з боку владних структур. А тут зібрався черговий мітинг в Одесі, де було заявлено, що якщо в країні станеться антиконституційний переворот, то учасники мітингу вважають за необхідне створити Новоросійський край. У цей же час у місті відбувалися ще кілька мітингів. На одних пропонували поставити президентом Януковича, на других — Ющенка, на третіх — залишити президентом Кучму. Але де ви бачили офіційні рішення або документи? Це не більше ніж мітинговщина, що переходить в отаманщину. І ставитися до неї треба відповідно. Що стосується ідей обласних референдумів, то вони просто не передбачені нашим законодавством, а отже, не матимуть жодної юридичної сили.

І по-третє. Мітинговщина в регіонах, як і спроби розколу країни, були спровоковані подіями на Майдані. Проблема в тому, що реально сьогодні існує два Майдани: один на площі, а другий — на трибуні. І між ними величезна різниця та відстань. Ті, хто на землі, стоять за ідею, а ті, хто на трибуні, — за владу. Бо будь-яка влада виходить від народу і ніколи вже до нього не повертається. І отут у мене виникає запитання до оточення Віктора Андрійовича Ющенка, тих, хто в 2000 році був у парламенті. До нього самого претензій немає, він тоді очолював виконавчу владу. А ті, хто тоді приймав закони, не можуть не пам’ятати результати референдуму 2000 року: 89% жителів країни висловилися за створення другої палати регіонів. Це мало зробити регіональну політику справді сильною, балансувати економічний розрив між заходом, сходом, центром і півднем України та не дозволити сьогодні рвати країну на шматки. Зробити так, що б економічні, політичні та соціальні процеси в регіонах були підмурком національних інтересів цілісної країни. Інтересів, які б потім могли перерости в національну ідею, якою Україна так і не обзавелася. Чому тоді в 2000 році ніхто у Верховній Раді не поспішав проголосувати це волевиявлення народу? Чому потім ніхто не виступав за імплементацію результатів конституційного референдуму, які досі ніхто не скасував?

На мене багато хто образився, коли я сказав у Сєверодонецьку, що столиця прогнила. Імовірно, не зрозуміли, що я мав на увазі не людей, а гілки влади. Кожна революція — це загнивання старого режиму. І те, що влада довела країну до такого стану, свідчить про серйозну хворобу цієї влади. Питання в тому: чи виліковне це захворювання?

— Проблема сепаратизму тісно пов’язана з так званими регіональними міфами. Схід країни вважає себе єдиним годувальником, захід — охоронцем національних традицій. Розтиражовані ЗМІ міфи призводять уже не просто до розколу не лише регіонів, а й нації. Звідки, на ваш погляд, беруться ці міфи та чи можна з ними якось боротися?

— Щороку при формуванні державного бюджету тривають суперечки: хто скільки заробляє та хто скільки витрачає на душу населення. У ці суперечки втягуються депутати та політики всіх рівнів, які виносять ці суперечки на мітинги, на суд людей, які лише нещодавно дізналися, що слово бюджет пишеться через «д». Ось і з’являються міфи та розмови — «ми вас годуємо». Це ще раз підтверджує мою давню тезу про те, що повинна бути сильна регіональна політика та чіткий розподіл повноважень поміж центральною й регіональною владою. Ми в Одесі спробували вирішити цю проблему шляхом прямих договорів на рік між урядом, його міністерствами й областю. Договорами, де чітко прописані обов’язки уряду, місцевої влади тощо. Обов’язково треба чітко розмежувати повноваження між органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування.

— Ви маєте і власний рецепт виведення країни з нинішньої кризи?

— Проблема в тому, що такий рецепт можна розглядати лише в динаміці швидкозмінних подій у країні. Учора він був один, сьогодні —другий. Але можу однозначно стверджувати, що це повинен бути політико-правовий рецепт. Зрозуміло, що в суто правовому полі ми зайшли в глухий кут. Сьогодні функції політичного менеджера на себе взяла Верховна Рада. І слава Богу. Тепер, імовірно, треба прийняти конституційний договір між Президентом, Верховною Радою як тимчасовий закон, до прийняття нової Конституції. І записати в договорі, що до цього моменту Президента країни обирає Верховна Рада. Але для цього потрібна політична воля не менше 300 депутатів. А потім треба затвердити договір у Верховному Суді. На мій погляд, конституційний договір сьогодні потрібен країні, щоб не було в суспільстві тих самих сепаратистських настроїв, про які ми говорили. Щоб не було психологічної втоми населення. Бо якщо ще хоч би тиждень у країні все триватиме, як сьогодні, ми, як говорив один відомий персонаж, виявимося «напередодні грандіозного шухера», тобто напередодні дефолту. Влада розбещує. А відсутність влади розбещує абсолютно.

— Чи буде описаний вами варіант конституційного договору легітимним в очах світової громадськості?

— Якщо говорити про правове поле, то сьогодні взагалі вже нічого легітимного в країні не відбувається. Навіть рішення Верховної Ради про визнання виборів недійсними. Це не їхні повноваження. Але сама Верховна Ради ухвалила такі закони, згідно з якими суд не має права вибори відмінити. Звичайно, з цього погляду в очах Заходу ми маємо не дуже гарний вигляд. Але зрештою, виникла ситуація примусила його побачити нарешті Україну не віртуальну, а реальну. Треба нагадати Заходу, що на нашій території сьогодні зберігається півтора мільйона умовних вагонів зброї, яку звезли з усієї європейської частини колишнього СРСР, і п’ятнадцять ядерних блоків, потужніших за Чорнобильські. Що за психологічної втоми оператора та сімейного скандалу він може прийти на зміну та натиснути не ту кнопку. Треба, щоб Європа це пам’ятала і лягала спати з цією думкою. Сьогодні ж Україна стала розмінною картою між США та Росією...

— З’явилися чутки про те, що, якщо відбудуться нові вибори, ідею яких підтримує Президент, то серед можливих кандидатур може виявитися й ваша. Як ви це прокоментуєте?

— Скажіть, що я вам поганого в житті зробив? Я ніколи не прагнув до Києва. Хоча різні пропозиції надходять багато років. І можу чітко сказати, що про моє «президентство» сьогодні йтися не може. Я такого не прагну. А загалом, нові вибори з новими кандидатами та новою ЦВК могли б стати одним зі шляхів виходу з кризи. Хоча, я впевнений, що оточення Ющенка ніколи на такий вихід не погодиться. Отже, треба шукати інші шляхи, що влаштують усі сторони. Знаєте, сьогодні багато хто закликає до сильної руки. А я закликаю до розумної голови.

Олена АСТРАХОВИЧ, «День»
Газета: 
Рубрика: