Справжній спосіб помститися ворогові — не бути схожим на нього.
Марк Аврелій, римський імператор, належав до династії Антонінів, філософ-стоїк.

Соціальний капітал з українським акцентом

31 жовтня, 2006 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Настав час говорити про моральні аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції. Очевидним є факт, що деякі чиновники, урядовці й парламентарі сповідують одні моральні норми у своїх високих кабінетах, інші — під час міжнародних зустрічей. Під час яких вдаються до неналежних їм функцій коригування зовнішньополітичного курсу. Зрозуміло, що у своїх діях і висловлюваннях вони керуються інтересами власного капіталу чи олігархату, який привів до влади. Ще інше вони обіцяють на мітингах, перед електоратом.

Український народ у масі не дуже чутливий до зовнішньополітичних кроків керівників держави. Хоча прийнято вважати, що зовнішня політика є віддзеркаленням внутрішньої, іноді — недолугої. За твердженням завідувача відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки та прогнозування НАН України Ольги Балакірєвої, найвищий рівень довіри населення до НАТО — 39% було зафіксовано у червні 2002 року. А на початку 2006 року «громадська думка виказала найбільший показник недовіри — 62%».

Відсутність єднання в українському суспільстві щодо сприйняття Альянсу науковці та політики пояснюють різними причинами. Це — наслідки антинатовської пропаганди радянської доби, що залишилися у пам'яті старшого поколінні. Використання під час минулих виборів кількома партіями лівого та регіонального, соціал-демократичного спрямування піар-технологій, що базуються на протиставленні розуміння людьми на Сході і Заході значення євроатлантичного курсу для безпеки країни. Намагання провести референдум з питання вступу до НАТО в той час, як значна частина суспільства не володіє достатньо знаннями про Альянс.

У багатьох громадян було відчуття того, що після виборів до Верховної Ради суспільство розважливіше сприйматиме всі ідеї про повернення країни в Європу. Але не так сталося, як гадалося. З різних причин Верховна Рада повністю ще не стала тим законодавчим органом, який гармонійно формує ефективну демократію. Державним інститутам дуже важко відчувати партнерське плече політичної системи. А урядовці, парламентарі й чиновники апарату іноді такі далекі від національних, державних цінностей, що неспроможні їх підтримувати й захищати.

Брюссельські заяви прем'єр- міністра про те, що Київ не буде поспішати до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), також залишили неоднозначне враження як в Україні, так і за її межами. Доведеться забути про сподівання «помаранчевої» частини влади на те, що НАТО запросить Україну до ПДЧ вже поточного року. І сьогодні вже важко уявити, що буде з тими проектами, які готувалися у багатьох міністерствах і відомствах для першої майбутньої річної програми в рамках Плану дій щодо членства в НАТО.

Усвідомлюючи логіку історичного процесу, мені, як і кожному проукраїнському політикові, хотілося б прискорити, посилити співпрацю України та провідних суб'єктів безпеки на європейському континенті — НАТО, ЄС, РФ. Щодо Росії, то відомо, що вона набагато більше за Україну співпрацює з НАТО. Особливо у військово-технічній сфері: успішно просунені оборонні технології. Адже для країн-членів НАТО немає жорстких обмежень у виборі постачальників військової техніки.

Нещодавно російський військовий корабель брав участь у навчаннях Active Endeavor. На його щоглі майорів натовський прапор. Навчання відбувалися в Середземному морі під егідою НАТО. І жодна громадська організація в РФ проти цього не мітингувала. Не виступали й російські політики, учасники антинатовських мітингів улітку в Криму.

Окремі урядовці вважають ситуацію з не запрошенням до ПДЧ не зовсім безнадійною для нашої держави з огляду на тривалий досвід співпраці з Альянсом та обіцянням прем'єр-міністра створити позитивний імідж НАТО в Україні.

Завданням для патріотично налаштованих парламентарів, політиків, залишається надалі добиватися того, щоб уряд не згортав програми євроатлантичного співробітництва. Для цього потрібно посилити публічну дипломатію. Ось чому на перший план виходить моральний аспект ставлення до співпраці Україна — НАТО. Суспільству однаково важливо, як міністерства й відомства виконують плани співпраці з цією міжнародною організацією і з яким розумінням ставляться до Альянсу провідні політичні партії та громадські об'єднання.

Хорошим інтелектуальним тренінгом у цьому плані для української політичної еліти була зустріч із відомим гуру світової філософської думки Френсісом Фукуямою. Добре, що в Україні знайшлися люди, які вважали за доцільне організувати його публічну лекцію та участь у дискусіях. Але чому в українському політикумі та олігархічному середовищі не знайшлося тих, хто проспонсорував би переклад книжок шановного автора. Одну, правда, переклали в Україні тоді, як ідеї цієї праці минули пік популярності. У росіян, натомість, вийшли з друку нові твори «Сильное государство», «Наше постчеловеческое будущее», «Доверие».

Саме в Києві Ф. Фукуяма акцентував увагу на власному визначенні соціального капіталу: «Вважаю, що соціальний капітал — це норми, неформальні норми або цінності, які роблять можливими колективні дії у групах людей». На скромному досвіді існування українських громадських організацій, у тому числі й тих, що пропагують правдиві знання про Альянс, який трансформується, про виклики, які постають перед цією безпековою організацією, можна зробити висновок про те, як добровільні товариства об'єднують людей і просувають демократичні норми співжиття у суспільство. Про це й нагадав українським політикам Ф. Фукуяма, посилаючись на свого великого попередника А. де Токвіля.

Для мене особисто моральні аспекти європейської та євроатлантичної інтеграції базуються на двох постулатах, які твердо має сповідувати кожен український політик: не красти і не брехати. Але такий політик має бути твердо інтегрований в українську державу, жити і дихати українським патріотизмом. Він не повинен переступати через власну гідність, коли йому кидають обвинувачення: «Хто знайшов цю формулу для України, як вступити в НАТО і зберегти дружні стосунки з РФ?» Достойні вчинки може здійснювати тільки той, хто (послуговуючись думкою американського філософа) є потужним носієм базових цінностей.

У недавній відомій телепрограмі народний депутат України Григорій Немиря дуже чітко закликав при визначенні місця України у світі, не підміняти внутрішні проблеми протиставленням подальшого руху до НАТО або до Росії. Він справедливо зауважив: «Хіба загроза Україні надходить з боку НАТО? Ні. Хіба загроза Україні надходить з боку Росії? Ні. У тому розумінні, як це завжди традиційно сприймалося. Звідки насувається загроза Україні? Із самої України. Якщо спробувати визначити, у чому суть цієї загрози, то вона в спілці, у злитті, в альянсі великої політики, великого бізнесу і організованої злочинності, корупції».

Давно минули вибори і, здавалося, що спритники зачохлили піар-проекти про «натовський чобіт, що топче українську землю», про «братів слов'ян, яких натовський генерал пошле на світову битву». Але ж на зміну їм прийшли десятки виключно російськомовних інформаційних проектів і просто круглих столів, що їх щедро організовують і засновують скороспечені «інститути» одного директора, однієї євроазіатської ідеї. Усі чомусь мають «за щастя» «вдовбувати» українській верхівці, що «слов'яни — велика імперська нація, яка була і буде» та ще щось подібне на рівні радянської демагогії.

Як же тоді не злякатися маленькому українцеві, що його винесло у владу первісне накопичення капіталу? Як захищати інтереси власної держави від імперських посягань, адже спершу треба захистити свій бізнес, своїх родичів і кумів? А тут ще й електорат у більшості виступає проти вступу до НАТО. Синхронно тиснуть міжнародні події: Москва виселяє грузинів і погрожує країні Саакашвілі. Невизнане Придністров'я рветься до парламентів Європи, щоб ті визнали результати референдуму, бо його вже визнала Держдума РФ.

У Києві перший президент Леонід Кравчук і чільне керівництво СДПУ(о) вже готові судитися з ЦВК за не проведення референдуму щодо вступу до НАТО. Хоча прем'єр-міністр в інтерв'ю одному з численних видань РФ, що мають спільні проекти в Україні, обіцяє такий референдум не тільки серед населення, а й у парламенті.

Регіонали впевнені, що затримаються при владі. Тому прагнуть політичними уступками торгуватися за ціну на газ. А до чого тут НАТО?

На сьогодні — це переконлива складова європейської безпеки. 80% Плану дій Україна — НАТО є нагадуванням, підказкою того, як налагодити боротьбу з корупцією, як провести судову реформу, як зробити вільними та відповідальними засоби масової інформації.

Під час виступів проти спільних навчань українського війська та представників військ країн Альянсу з вуст лівих прихильників «свободного Крыма» та їх натхненників із сусідніх держав звучало доволі багато фантасмагоричних заяв щодо «танков и пушек военной организации». Майже два тижні український телерадіоефір наповнювався сюжетами про сповнених гніву жінок похилого віку, які своїми діями і висловами таврували політику держави.

З роз'яснювальними коментарями схаменулися згодом, і то, якось кволо і байдуже. Може, літо завадило владі бути активною, коли йдеться про престиж країни, може, мораль з подвійним дном стримала багатьох парламентарів, які охоче виступають національними патріотами на... своїх робочих місцях. У Верховній Раді, перед телекамерами.

Минулося. Забули. А треба б згадати один дуже важливий документ — «Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 — 2007 роки». «Державна програма...» складається з восьми розділів, що включають акценти на організаційні заходи, інформаційні заходи, вивчення і моніторинг громадської думки, медійні проекти та моніторинг засобів масової інформації, підготовку та видання друкованої продукції, заходи для викладачів навчальних закладів, заходи для студентів вищих навчальних закладів та молоді, заходи для військовослужбовців.

Дуже гарна і розумна мета у цієї «Державної програми...» — розширення і збагачення інформованості громадян про інтеграцію України до НАТО, про стан та перспективи співробітництва України із Альянсом, поглиблення уявлень і знань про НАТО як організацію, що забезпечує архітектуру європейської безпеки. Благородність втілення цього документа посилює і перспектива підвищити обізнаність молоді щодо переваг інтеграції. Текст програми спрямований на те, щоб активізувати громадян і політичних діячів до обговорення форм і напрямів співробітництва України з НАТО.

Ось тільки бюджетом на ці цілі 2007 року передбачено майже на два млн. грн. менше, ніж 2006 року. Бюджетні видатки на інформування населення також були невеликими у центральноєвропейських країнах, які недавно стали членами Альянсу. Але там коштами допомагав національний капітал. У такий спосіб представники бізнесу хотіли швидше відкрити двері для великих інвестицій.

«За волі народу курс нашої держави на членство в Європейському Союзі та НАТО буде здійснено», — так переконливо і впевнено сказав Президент України у промові з нагоди 15-річчя Незалежності України.

Однак ще треба допомагати всіма способами сформуватися цій волі народу, або й далі спостерігати за тим, як її нам розформовують активні сусіди... та кличуть в інший бік.

Михайло ПОЖИВАНОВ, народний депутат України
Газета: 
Рубрика: