FATA MORGANA
Стабілізацію проголосили. Але вона зникла
За нинішньої влади реальних змін вже не буде
Олексій ПЛОТНИКОВ, доктор економічних наук
Минулий рік так і не став роком не лише стабілізації, але навіть роком зупинки падіння. Всупереч положенням економічної теорії і практики, прийнятим у світі, економіка України продовжувала падати. У принципі, це свідчить про те, що можливості падіння вітчизняної економіки набагато більш вражаючі, ніж можна було прогнозувати. Іншими словами, було вичерпано далеко не всі резерви падіння.
Все це протікало на тлі прагнення економічного оточення Президента України побачити позитивні зміни там, де їх немає, що ілюструвалося проведенням різних напівшаманських заходів - на кшталт семінару "Економічне зростання-98" для провінційних журналістів. Фактично єдиним досягненням минулого року в економічній сфері можна назвати постійні запевнення в "незмінності курсу реформ", які не мали реального практичного наповнення. Якщо не брати до уваги стабільність курсу гривні, яка досягається за рахунок проведення жорсткої монетарної політики Національного банку України, то якихось позитивних змін в економічній сфері немає зовсім.
Підсумки минулого року знайшли відображення в різних рейтингах, що створюються міжнародними організаціями і відомими аналітичними структурами. Якщо навіть не розглядати місце України серед країн з розвиненою економікою і обмежитися тільки постсоціалістичними країнами, то результати аж ніяк не можуть викликати позитивних емоцій. Традиційний рейтинг журналу "Central European Economic Review", проведений на початку 1998 року у 26 колишніх соціалістичних країнах Європи і союзних республіках відводить Україні 19 місце. За шкалою оцінок від "0" - найнижча, до "10" - найвища, Україна має показник - 3,9, при тому, що у лідера рейтингу - Угорщини, такий показник становить - 8,0, а у країни, що посідає останнє місце - Таджикистану - 2,2. Серед європейських постсоціалістичних країн нижче за Україну знаходяться лише Югославія і Албанія. А це - фактично найбільш сприятливий для України рейтинг з тих, що створюються структурами, які заслуговують довір'я.
Щодо прогнозів на рік що настав, то політичні зміни у вирішальній мірі визначатимуть ситуацію в економіці. Передусім, йдеться про передвиборне соціально-економічне і політичне напруження. Сподіватимемось, що нинішнє керівництво держави не вдасться до крайніх заходів - на кшталт скасування парламентських виборів, введення надзвичайного стану, заборони політичних партій тощо. Крім гарантованого політичного краху для ініціаторів подібних антиконституційних дій, це найболючіше позначиться на економічній ситуації в країні. Економічна ізоляція з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій і приватних підприємницьких структур, згортання ділової активності в країні і масовий витік капіталу за кордон - наслідки чого не потребують додаткових коментарів.
Якщо 1998 рік обмежиться лише парламентськими виборами і дострокових президентських виборів не буде, то адміністрація Президента силами Кабінету Міністрів робитиме все можливе для утримання економіки країни хоч би в існуючих нині рамках до дати виборів. Враховуючи специфічний характер нинішнього Кабінету Міністрів, відсутність прийнятої Програми, постійна загроза відставки і слабка керованість економічними процесами, роблять поставлені завдання доволі проблематичними. Хоч вірогідність того, що до парламентських виборів обвалу в економіці не буде, досить висока.
Якщо 1998 року все ж відбудуться дострокові президентські вибори, то різке погіршення макроекономічної ситуації неминуче. Спроби приведення економіки країни в збуджений передвиборний стан можуть мати тільки виключно короткотерміновий позитивний ефект. Причому, такий ефект буде набагато менш відчутним, ніж це було в Росії. І є всі підстави стверджувати, що цілі, аналогічні російським, в Україні досягнуті не будуть. А вже новому керівництву країни доведеться долати негативні наслідки спроб приведення країни в передвиборний стан.
Об'єктивно, можливості для подальшого руху вниз 1998 року мають вичерпатися. Принаймні є всі підстави стверджувати, що нинішнього року, Україна почне топтатися на місці. Хоч, вітчизняне Міністерство економіки і прогнозує зростання на 0,5%, більше того зростання на рівні до 1% прогнозують уже цитований "Central European Economic Review", щорічник журналу "The Economist" і таке впливове видання з проблем економічного прогнозування як "Consensus Eorecasts". Західні джерела просто не можуть допустити, щоб все ще зберігалися можливості для руху вниз. У той же час, за прогнозами Україно-Європейського центру з питань законодавства, ВВП України 1997 року становитиме тільки 30,4% від ВВП 1990 року. Тому, знадобиться ще багато років навіть для виходу на показник початку 90-х років.
Водночас продовжують існувати можливості для надзвичайного розгортання подій - обвалу гривні, припинення співпраці з Україною міжнародних фінансово-кредитних установ тощо. Те, що відбувалося з гривнею в листопаді минулого року було аж ніяк не наслідками світової фінансової кризи, а показником достатньо хитких можливостей Національного банку України втримувати її курс в заданих межах валютного коридору. Водночас навіть спеціальні заяви Президента України про незмінність курсу жорсткої монетарної політики і неухильне виконання рекомендацій Міжнародного валютного фонду не дають гарантій, що ця структура і надалі працюватиме в Україні в колишніх масштабах.
У державі залишається безліч проблем, розв'язання яких не є очевидними. Можна навіть не згадувати проблему заборгованості з зарплати, пенсій та інших соціальних виплат. Відсутні механізми розблокування кризи неплатежів, у державі продовжує посилюватися зовнішня економічна залежність, росте сфера тіньової економіки, відверто провальним є процес приватизації. Цей перелік не складно продовжити.
Якщо брати до уваги численні спроби Президента України другої половини 1997 року розпочати "новий курс", знайти "нове обличчя" і под., а також їх явну проваленість, цілком очевидним є продовження спроб "утримувати економіку" і державу загалом, використовуючи традиційну методологію. Однак, кадрове та інтелектуальне забезпечення таких заходів навряд чи сприятиме їх успішності. Тому, все більш реалістичним є положення про те, що в рамках перебування при владі нинішнього Президента, реальних позитивних змін в країні вже не відбудеться.
Абстрагуючись від політичних реалій і оцінюючи перспективи економічного розвитку 1998 року, можна висунути два положення, що характеризують економічну ситуацію.
По-перше, вичерпання можливостей для подальшого падіння і вступ України в стан застою, передбачає зміну економічної політики для її адаптації саме до умов застою. Враховуючи те, що економічна політика в нашій країні досить хаотична і не має певної концептуальної цілісності, пристосування до умов застою буде традиційно болючим і тривалим. У цьому випадкові, скоріше за все припинення падіння і перебування економіки держави в стані застою стане черговим обтяжливим моментом виходу з кризи.
По-друге, на жаль, не можна всерйоз розглядати перспективи поліпшення життєвого рівня населення України нинішнього року. Це, природно, не пом'якшить соціального напруження в суспільстві і продовжуватиме позначатися на ставленні народу до вищого політичного керівництва держави. А це, в свою чергу вплине на результати парламентських і президентських виборів.
Таким чином, перспективи економічної стабілізації 1998 року не однозначні, як не однозначні і перспективи причин і наслідків таких змін для економічного і політичного майбутнього держави.
