Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

«Три кити» законності в Iраку

Українці допомагають творити державу
29 жовтня, 2003 - 00:00


Українські миротворці в Іраку закінчили набір до батальйону територіальної оборони у провінції Васіт. Наші військові відібрали 107 іракців, яких вони навчатимуть за спеціальною програмою. Але, крім суто військових функцій, український контингент в Іраку допомагає місцевому населенню в налагодженні роботи цивільних інститутів влади.

Радник командира 5-ї окремої механізованої бригади з юридичних питань майор юстиції Геннадій Рожков сьогодні є відповідальною особою за дотримання законності у провінції Васіт Республіки Ірак. Передавши справи юрисконсульта управління одного із армійських корпусів в Україні, він прийняв від американського колеги ціле «хазяйство» далекої ісламської країни з населенням чисельністю майже 900 тисяч мешканців. Прийняв із післявоєнними питаннями, проблемами і невизначеністю, яку саме зараз намагаються використати ті, хто раніше допомагав Саддаму Хусейну вершити «своє» правосуддя над цілим народом.

— Геннадію, чи знали ви перед відрядженням до Іраку, чим доведеться займатися конкретно?

— Думав, що займатимуся звичайною роботою юриста, яку я виконував в Україні. Це — контроль над дотриманням законності нормативних документів, що видаються, проведенням профілактичної роботи щодо запобігання скоєнню злочинів, правове виховання військовослужбовців тощо.

— У кого ви прийняли повноваження, так би мовити, шерифа провінції Васіт і як це відбувалося?

— Це сталося 28 серпня. А приймав повноваження в юриста морської піхоти США капітана Едварда Дана. Їх передання відбувалося в кабінеті головного судді апеляційного суду провінції Васіт у присутності міністра юстиції Іраку та головного юриста Коаліційних сил в Іраку генерала Коллінза.

— Чим вам належало займатися?

— До моїх обов’язків входить контроль над діяльністю семи судів у провінції Васіт, порядком проведення розслідувань скоєних злочинів, порядком утримання затриманих у поліцейській дільниці та засуджених у в’язниці за скоєні злочини, розглядом скарг від населення і ще багато іншого.

— Чи вам щось розповідав зі своєї практики роботи у провінції капітан морської піхоти США?

— З усього, що він мені розповів, один випадок особливо запам’ятався і став для мене повчальним. Одного разу капітан Едвард Дан, маючи на те законні права і повноваження, буквально у кабінеті зняв з посади суддю Мауєда Саллаха, пред’явивши йому обвинувачення — за корупційні дії. Араб тут же розлючився і спробував скористатися своїм пістолетом, але морський піхотинець виявився спритнішим. Обеззброївши Саллаха, американець демонстративно вивів колишнього суддю із примiщення суду і вигнав.

— А щось подібне з вами вже траплялося?

— Був випадок, коли з Багдада з розпорядженням від Міністерства юстиції Іраку про призначення на посаду головного судді апеляційного суду провінції Васіт прибув суддя Фаїк Хаттаб Дамад. З інформації, отриманої від місцевих суддів, адвокатів і прокурорів, я довідався, що свого часу цей суддя був другом Саддама Хусейна. Він навіть мав особисту картку диктатора, яка свідчила про їхні дружні стосунки і давала певні пільги і переваги.

Я одразу зажадав від нього документи, які засвідчують законність його призначення (раніше не планувалася заміна діючого судді Джуахара Маахуда і пiдстав для цього не було). Адже всі кадрові перестановки на чільні посади мають бути узгодженими з тимчасовим коаліційним урядом (СРI). У нього таких не знайшлося. Я одразу ж доповів про це у Багдад, у штаб коаліційних сил, і поінформував представників СРI провінції Васіт. Два дні про тому Фаїк Хаттаб Дамад залишив провінцію.

— Напевно, ви мали труднощі на початку роботи. З чим в основному вони були пов’язані?

— Ірак — мусульманська держава. Тут усе життя невід’ємно пов’язане з релігією. А тому багато що непоінформованого європейця дивує. Ви можете собі уявити, що за вбивство дружини-зрадниці чоловіка карають позбавленням волі терміном лише до 1 року! Причому призначений суддею термін може бути і 9 місяців, і 1 день. А за незаконне носіння зброї людині, у разі її затримання, «світить» 1 місяць в’язниці або грошовий штраф, еквівалент якого близько 1000 доларів США.

— Але ж тут майже кожен носить зброю?

— За нині чинними правилами, встановленими тимчасовою адміністрацією Іраку, кожній сім’ї дозволено мати вдома зброю для самооборони від грабіжників та інших кримінальних елементів. Носити ж «ствол», справді, дозволено тільки поліцейським, бійцям із загону територіальної оборони та окремим особам — на розсуд губернатора провінції та за узгодженням iз командуванням військового контингенту, який відповідає за конкретний регіон. Усі інші іракці за носіння зброї ризикують бути притягнутими до кримінальної відповідальності. І хоч про це чудово відомо, наші миротворці продовжують затримувати порушників цієї заборони.

— Наскільки відомо, з грошима у місцевого населення поки що кепсько. Отже, в’язниці не порожні?

— Уся справа в тому, що суддя своїм рішенням може «скостити» суму штрафу. Причому можлива відстрочка виплати. Мені відомий випадок, коли людині, яку «взяли» за пістолет Макарова, визначили покарання у 200 доларів. Він написав розписку, що протягом тижня він цю суму принесе, і його одразу ж випустили.

— Невже тут вірять слову, а точнiше — букві — джентльмена?

— Такі місцеві звичаї. Судді видніше. Він так вирішив.

— Тут, напевно, добре живеться суддям?

— Згідно з існуючим законом, головному судді провінції Васіт підпорядкований увесь суддівський і прокурорський апарат. Це одна з особливостей судової системи Іраку. Всі судді, прокурори підпорядковані одній особі. Для європейців — це нонсенс. В Україні, наприклад, окремо існує апарат судів і окремо апарат прокуратур. Тут усе інакше. Тому постійно доводиться вивчати систему іракського правосуддя, щоб, маючи статус, як ви сказали «шерифа провінції», не виглядати провінційною «білою вороною».

— Можливо, злиття суду і прокуратури — це і є одна з передумов виникнення корупції у судовій системі Іраку?

— Особисто я не маю права скасувати такий порядок, і тому змушений приймати і враховувати його у своїй роботі. Тимчасовий коаліційний уряд Іраку, вказуючи на необхідність демократичних перетворень, вже розробив і продовжує розробляти ряд нормативно-правових документів, які видозмінюють і вдосконалюють кримінальне законодавство цієї близькосхідної країни. Триває робота з удосконалення й упорядкування системи подачі позовних заяв у цивільних справах.

Але здебільшого працюють ті закони, які прийняли ще навіть до приходу Саддама Хусейна до влади. А взагалі тут такий «вінегрет» способів, правил і важелів засудження і покарання особи, що, на мою думку, навіть місцеві юристи не все знають. Мені пояснювали, що в Іраку існує офіційна й неофіційна системи правосуддя. Стоїть вона на трьох китах: Ісламі, Законі та традиціях. Отже, Закон розроблявся з урахуванням релігійних канонів — законів шаріату. А ось традиції — річ особлива. У різних районах країни вони мають свої відмінності. Наприклад, дружина або дочка померлого чоловіка, що залишилася самотньою, за традицією не має права на спадщину. Згідно із законом, що грунтується на релігійних правилах, — має. У житті — нещасна жінка змушена коритися традиціям роду, інакше стане ізгоєм. І тоді ця спадщина їй буде ні до чого. Простіше кажучи, свої ж заклюють і жодний закон не допоможе.

Також, за традицією, шлюби тут здійснюються з дозволу батька або глави роду, в якому зазвичай до 50 осіб. Не дозволяються шлюби між людьми різних напрямів мусульманської релігії. Наприклад, між шиїтами та сунітами. Якщо дівчина не послухається волі батька і вийде заміж без його дозволу, то її може позбавити життя будь-хто із родичів. Хоча, згідно із законом, вона може вільно вийти заміж і одруження без будь-яких умовностей буде проведено в суді.

Думаю, що таку силу традиції мають лише тому, що здебільшого народ в Іраку неграмотний, і про закони держави має лише туманне уявлення. Весь закон для них — слово місцевого імама (духовний, релігійний лідер. — Авт. ). Що він скаже з конкретної нагоди, так і буде.

Але є й правила шаріату, які не обумовлені офіційним законом, але мають дуже велику силу. Наприклад, якщо людина захоче продати украдену річ і про це дізнаються, вона вже ніколи і нікому нічого не зможе продати. Про його невірність закону шаріату одразу ж дізнаються оточуючі. Усі в одну мить дізнаються, адже мусульманинові заборонено купувати крадене. Зрозуміло, що продавцю дуже не пощастить. Усе, він стає ізгоєм. А це у мусульманському світі прирівнюється до смерті.

— Які злочини, наприклад у вашій «підшефній» провінції, найбільше поширені?

— Злочини, які фіксуються у Васіті, характерні для всього Іраку. Більшість, як і в нас — скоюють на побутовому грунті. Але якщо у слов’ян вони спровоковані вживанням алкоголю, то тут людей дурманить їхній природний запал, гарячність та бажання якнайшвидшого самосуду і розправи. Ви б бачили їхні широко розкриті очі в суді, коли вони доводять правоту. Блискавки Зевса — слаба іскра порівняно з їхніми емоційними вибухами.

Одного разу був випадок, коли мені довелося терміново викликати загін місцевої поліції прямо до суду. Я тоді був присутній на процесі розгляду однієї кримінальної справи. Раптово приїхали родичі обвинуваченого з наміром прямо в залі суду вбити потерпілого…

— Тоді вам довелося взятися за автомат й організовувати ледь не кругову оборону будівлі?

— Так, дещо резонансна історія. Тоді поліцейські встигли оточити будівлю суду і запобігти беззаконню, до якого тут багато хто привчений з дитинства. Схоже, що все ж таки релігія, звичаї та традиції тут стоять над законом. Але у той момент не було коли розмірковувати й філософствувати. Нам вдалося уникнути кровопролиття та вирішити всі питання саме законним шляхом.

— А як проходить ваш робочий день?

— Зазвичай він починається з 8.30 ранку в суді зі спілкування з простими людьми, які приходять зі своїми проблемами. Записую їхні прохання та йду прямо до головного судді апеляційного суду провінції Васіт. Потім — до суддів із розслідувань. Тут моє головне завдання — здійснювати контроль над якістю розслідувань скоєних злочинів. При цьому стежити за проведенням різних експертиз, дотриманням термінів розгляду справ. Іноді навіть доводилося виступати у ролі адвоката. Чому? Тому, що людей доставляють до поліцейської дільниці, не дуже розбираючись, за простими анонімними записками. А потрапити до місцевої в’язниці, повірте — не мед. Починаючи роботу в провінції, я одного разу навідався і до неї. Після цього зрозумів, чому так не хочуть потрапити туди люди.

По-перше, це сморід, бруд. Поняття санітарії, напевно, тут не було присутнє з часів закладення першої цеглини. По-друге, ставлення до людей — гірше не вигадаєш. При першому ж відвідуванні в’язниці мені довелося примусити начальника викликати лікаря до ув’язнених. Багато хто просто потребував негайної госпіталізації. А для місцевих охоронців правопорядку донедавна такий стан справ був нормою. Тому на лікаря у стінах в’язниці дивилися як на апостола, який сходив із небес.

— Нещодавно по місцевому телебаченню був довгий сюжет про допомогу українських миротворців апеляційному суду. Чи не ви доклали до цього руку?

— І руку, і, якщо хочете, серце. Коли я вперше побував усередині головної будівлі правосуддя цілої провінції та побачив, чим вона є, то вирішив спробувати провести тут деякі й матеріальні перетворення. Адже люди, які приходять до суду, щодня змушені тулитися, моститися в коридорах на поламаних стільцях і на підлозі. Усі вкупі — жінки з дітьми, старі. Жодного кондиціонера чи вентилятора. Туалет забитий і смердить неймовірно. Затхле повітря, спека і сумовиті погляди аж ніяк не додають оптимізму.

Завдяки існуванню спеціального фонду для надання гуманітарної допомоги у провінції, мені вдалося «викроїти» певну суму і для апеляційного суду. Потім провів тендер серед ремонтно-будівельних компаній, визначив обсяг робіт і щодня, крім основної діяльності, контролював хід ремонту. Закінчивши його, організував закупівлю партії меблів та необхідної побутової електротехніки. Нехай дрібниці порівняно з усією провінцією, але, як у нас кажуть, добрий початок — половина дiла! Незабаром планую зайнятися забезпеченням інших судів «підшефного» регіону.

— Дякую за інтерв’ю. І успіхів вам на новому близькосхідному терені!

— Дякую і вам. Тут успіх буде вельми доречний.

Андрій ЛИСЕНКО, офіцер прес-центру 5-ї омбр, Аль-Кут, Республіка Ірак. Фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ