Ірина КЛИМЕНКО, "День"
Навряд чи хтось сперечатиметься, що з наближенням парламентських і президентських виборів серед пріоритетів угруповань-суперників дедалі частіше опиняються питання, пов'язані з формуванням фінансово-промислових альянсів, спроможних не лише завоювати й утримати політичну владу, а й створити корпоративний фундамент для майбутньої економіки.
Всеукраїнська нарада з проблем підприємництва і з'їзд Асоціації українських банків (АУБ), що відбулися минулого тижня, яскраво проілюстрували цю закономірність.
Утім, ці дві події не внесли помітної новизни у стратегію виконавчої влади. Минулого тижня уряд уже в котре заявив про свою готовність вести взаємовигідний діалог з представниками великого національного бізнесу. Проте, як і слід було чекати, специфіка моменту готова внести в цей діалог свої - переважно кадрові - корективи.
Коли аналізувати сьогоднішні нюанси економічної політики уряду, то не можна не відзначити: інтереси влади помалу переміщуються в бік виведення великої частини державної власності з-під безпосереднього державного управління. Водночас бажання уряду зберегти надмірний державний контроль значно звужує простір для маневру при виборі інструментарію економічних реформ. В Україні держава з самого початку бере на себе активну роль у формуванні перспективної структури економіки, нав'язуючи решті суспільства своє бачення місця країни в системі міжнародного розподілу праці. З активної та спрямовуючої ролі держави логічно випливає і її економічна роль: уряд, як і раніше, має намір здійснювати політичне прикриття обраних схем промислового реструктурування країни.
Справді, в Україні вже з'явилися великі фінансово-промислові конгломерати, які об'єднують банки, промислові підприємства різних галузей, страхові й транспортні компанії, які активно підтримує держава. При цьому держава залишила за собою право як втручатися в питання повсякденного управління цими об'єднаннями (володіючи контрольними пакетами акцій підприємств, які входять до їх складу), так і визначати ряд перспективних параметрів їхньої діяльності - зокрема регулюючи ціни на продукцію природних монополій. Але це ще не найголовніше.
Економічними й адміністративними важелями держава, перерозподіляючи національний дохід, створює практично необмежені інвестиційні можливості для сформованих за її участі національних конгломератів, що непрямо підтвердили у Міністерстві економіки минулої середи. Підготовлений проект постанови Кабміну, за словами першого заступника міністра економіки В. Шевчука, передбачає такі пріоритети на найближчу перспективу: по-перше, відновлення ролі держави в підтримці інвестиційних процесів (для чого 1999 р. планують виділити не менш ніж 3% видаткової частини бюджету, не враховуючи кошти спеціально створених позабюджетних - галузевих і загальнодержавних - фондів); по-друге, планують спростити процедуру інвестування капіталів для українських інвесторів; і, нарешті, по-третє, уряд збирається стимулювати прямі зарубіжні інвестиції, аби якнайшвидше взагалі відмовитися від кредитів.
Щоправда, в уряді усвідомлюють: запланованого інвестиційного буму в Україні не буде, якщо банки відмовляться підтримувати нинішній режиму. А вони цілком можуть це зробити з тієї простої причини, що просто не "доживуть" до економічного підйому, що його постійно відкладають. Попри своє абсолютно підлегле місце у фінансово-промислових конгломератах, українські банки зіграли ключову роль як в економічному відновленні деяких експортних галузей і в підтриманні збалансованості національного фінансового ринку, так і в запобіганні банкрутству неефективних державних підприємств.
Протягом багатьох років через найбільші комерційні банки уряд накачував стагнуючі підприємства пільговими кредитами. Саме банки були слухняними покупцями найперших (і тому найризикованіших) державних боргових зобов'язань. Банки й тепер залишаються найлояльнішими прихильниками виконавчої влади через притаманне їм прагнення до політичної стабільності. Тому не дивно, що заяви Прем'єра Валерія Пустовойтенка про погіршення фінансового стану найбільших банків - Промінвестбанку, Агропромбанку, Укрсоцбанку, Укрексімбанку, Ощадбанку - банкіри розцінили як "удар у спину".
Важко сказати, навіщо уряд вдався до дискредитації банківської еліти, якщо вже впродовж кількох місяців форсовано створювали групу особливо уповноважених банків, куди ввійшли і згадані системні банки. Мабуть, до такого кроку Прем'єра підштовхнув порядок денний з'їзду Асоціації українських банків, яким передбачено розгляд питань про підвищення впливу банкірів на розвиток політекономічної ситуації в державі. Очевидно також, що уряд дав зрозуміти банкірам, що, незалежно від ухвалених з'їздом рішень, банки залишаться в підпорядкованому владі становищі, позаяк саме від волі чиновників залежатиме, хто й коли отримає державні гарантії за довготерміновими кредитами "під урядові пріоритети" чи братиме участь в операціях на "конкретних основах" з пакетами акцій державних акціонерних товариств, які не підлягають приватизації.
Щодо виданої на минулому тижні постанови Кабміну "Про погашення заборгованості перед комерційними банками України за кредити, надані під гарантії Міністерства фінансів, Міністерства культури й мистецтв та під заставу векселів Державної скарбниці", то, мабуть, вона істотно не вплине на фінансовий стан великих банків. Оскільки заборгованість перед "Укрсоцбанком", банком "Україна", "Промінвестбанком", "Укрексінбанком" і Ощадбанком буде лише реструктуризовано (шляхом поступового її погашення протягом 5 років), її реальне погашення може початися тільки після появи в Законі про держбюджет відповідної видаткової статті, що також залежить від волі держчиновників.
Отже, події минулого тижня продемонстрували громадськості офіційне бачення економічної перспективи країни. Державне сприяння великим - не обов'язково державним, але обов'язково пріоритетним і лояльним - промислово-фінансовим структурам оголошено новою суперметою уряду. Тепер залишається почекати економічного зростання й намагатися забути про те, що причиною світової фінансової кризи стало саме "одержавлення" національного бізнесу Індонезії, Малайзії та Південної Кореї.
