Ірина КЛИМЕНКО, "День"
Помалу наростаючи протягом останніх кількох місяців минулого тижня активізація українсько-російського діалогу досягла свого апогею. Зустріч українського й російського прем'єрів, увінчана парафіюванням 10-річної угоди про економічне співробітництво, розвідувальний десант російських бізнесменів, який завершився оприлюдненням сфери російських інтересів в Україні, й, нарешті, державний візит Президента Л.Кучми до Російської Федерації, котрий юридично оформив економічні "чекання" сторін, - усе це стало для експертів нагодою екстраполювати сьогоднішні досягнення у двосторонніх відносинах на перспективи розвитку капіталізму в Україні.
Два роки тому, у період особливої популярності західних радників і західних кредитів, майже ні в кого не було сумніву: Україна буде змушена прийняти стратегію ринкових реформ на кшталт реалізованої в країнах Східної Європи та Прибалтики. Утім тепер, здається, все змінилося. Найвірогідніше, саме на Сході вирішили шукати як моделі для входження в ринок, так і ресурси для цього. Договір про економічне співробітництво з Росією на 1998 - 2007 роки поки що залишається недосяжним для широкої спільноти, змушеної задовольнятися коментарями безпосередніх розробників або їхніх обізнаних опонентів. Тим часом приїзд до Києва представників російських ділових кіл, які озвучили зазіхання російської сторони, дає змогу скласти досить повну картину перспектив різкого потепління братерської дружби.
Відповідно до офіційної версії, зустріч українських чиновників "від бізнесу" й російських підприємців 24 лютого проходила з метою надання консультацій російським бізнесменам як потенційним інвесторам в економіку України. При цьому віце-прем'єр С. Тигипко заявив, що російські бізнесмени "працюватимуть у законодавчому полі, чинному для всіх іноземних інвесторів". Зауважимо, слова віце-прем'єра трішки відрізняються від оцінок росіян. Останні в приватних розмовах жодного разу не згадували про свою орієнтацію на українське законодавство. Навпаки, вони демонстрували святу віру, що тільки чиновницьке покровительство відкриє їм шлях до контролю над українською власністю. Правда, не виключено, що в цьому випадку сподівання обох сторін справдяться. Адже закони, які регулюють приватизацію в Україні, не лише не обмежують, а навіть заохочують найтіснішу участь чиновників у інвестиційному процесі. Чого либонь варта норма про приватизацію під інвестиційні зобов'язання, перелік і кількість яких завжди можна підігнати під запити дуже конкретного інвестора. До речі, кілька "конкретних інвесторів" минулого тижня мали змогу обговорити свій індивідуальний внесок у розробку законодавчого поля України.
Якщо вірити російським експертам, візитерам було про що поговорити зі своїми українськими партнерами. Їхнім досвідом захоплення колишньої державної власності, яка включає в себе крім промислових активів і нерухомості ще й привілеї разом із фінансовими потоками, цілком можна буде скористатися під час чергової приватизаційної кампанії в Україні. За оцінками впливового російського часопису "Эксперт", у нинішній російській економіці по суті залишилося два суперолігархи - група "Газпром" і група "Онэксим", - які поглинули торік по кілька банків, промислових гігантів, газет і чиновників і отримали мільярдні інвестиції від західних стратегічних партнерів.
Навряд чи варто дивуватися, що першим із двох лідерів російського капіталізму про свої права на національне надбання українців заявив саме "Газпром" і дружні йому банки. Відомо, що криза неплатежів у Росії зіграла на руку головному монополісту РФ, зробивши власність настільки мінливою, що жоден власник середнього й навіть досить великого підприємства не може бути переконаний, що вже завтра в підприємства не зміниться господар. Нині в аналогічній ситуації опинилася вся українська економіка. Багатомільярдні борги за газові поставки минулих років і неясні перспективи платежів за поточні контракти поставили уряд країни перед неприємною дилемою: або він погодиться співробітничати з "Газпромом" за добре відпрацьованими схемами юридично чистого віднімання власності (з наступним втягненням країни в орбіту російського олігархічного капіталізму), або він перебуватиме під постійною загрозою припинення поставок газу (а це рівнозначно дестабілізації політичної ситуації в Україні).
І хоча український уряд прямо не говорить про обрану стратегію й не називає своїх головних стратегічних партнерів у Росії, перелік проектів і персональний склад російської делегації практично не залишає місця для сумнівів із приводу зробленого вибору. Так серед пріоритетних сфер для двостороннього співробітництва прем'єр В. Пустовойтенко відзначив створення спільних підприємств за участю Лисичанського, Херсонського, Одеського і Кременчуцького нафтопереробних заводів. Потім прем'єр закликав представників російського бізнесу взяти участь у завершенні будівництва двох енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС, готовність яких становить 85 - 90%, і особливо відзначив вигідність спільних інвестицій в машинобудівну, суднобудівну й авіабудівну галузі. Само собою в усіх згаданих проектах матимуть змогу взяти участь лише представники великого російського капіталу й передусім бізнесмени, котрі завітали до Києва.
У світлі сказаного стає зрозумілим неприховане роздратування росіян (із нафтогазовою орієнтацією) з приводу нестабільного українського законодавства. Як заявив минулого вівторка в Києві на зустрічі з Президентом України голова координаційного комітету Мінтопенерго РФ Анатолій Тернавський, зміна умов приватизації та підвищення ціни пакету акцій Лисичанського нафтопереробного заводу на $130 млн. і Херсонського НПЗ на $100 млн. "ставить у безвихідну ситуацію" можливість участі російських компаній у приватизації цих підприємств. У тому ж дусі висловилися й інші російські підприємці, дивуючись, чому уряд, заявивши про готовність приймати російські інвестиції, не запрошує їх до участі в розробці відповідної юридичної документації.
Утім, перспективи українсько-російського співробітництва залежать не лише й не стільки від суб'єктивних побажань партнерів. Тут слід також враховувати, за яких національних умов формуються позиції сторін. Зокрема, зважаючи на слова пана Чубайса про те, що "ієрархічний капіталізм" для Росії означає "шлях у безвихідь", цілком можна чекати: саме в Україні в капіталізму такого штибу відкриється друге дихання.
