Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

У житті дві головні речі. Одна з них — праця

8 грудня, 1999 - 00:00

Служить бы рад,

прислуживаться тошно.

О. Грибоєдов Ми визнаємо досягнення

малого і середнього бізнесу,

говоримо про його

пріоритетність, але водночас

душимо поборами і перевірками.

С.Тигипко

У житті є дві головні речі: любов і праця. В ідеалі вони
доповнюють одна одну. Вони настільки важливі, що в якийсь період можуть
повністю замінити одна одну. Однак це лише ліричний вступ до досить складної
теми про працю в наших умовах.

Теперішню роботу я шукав довго. Заважали власна перебірливість,
певний рівень вимог та уявний рівень відповідності статусу публічного політика
і колишніх посад. Заважав і вік.

Хоча тут роботодавці у полоні чергових модних, але не бездоганних
прозахідних стандартів. Справа, звичайно, смаку. Але іноді досвідчений
працівник, як і жінка бальзаківського віку, з роками лише набуває своїх
вирішальних якостей. Інша справа, що хлопчиками легше командувати. Хлопчиків
легше і «підставити». Ну, а в цьому випадку мій вік — моя охорона і — знову
таки — «моє багатство».

Знайшов я роботу сам. Не допомогли ні біржа, на обліку
якої я ніколи не перебував, ні знайомі. Я шукав — систематично «бомбував»
телефони вакансій. І відшукав роботу, де знадобилися мої знання, попередній
досвід, посади, весь шлях. Випадком можна вважати, що і колектив підібрався
в основному солідний, не хлопчики. Хоч і в цьому є свої мінуси, та де їх
немає.

І все-таки краще бути власником. Не вистачає і заважає
чимало. Передусім, такої нісенітниці, як грошей — у резерві та достатній
кількості. Тому як іншого можливого чинника — потрібних знайомств, скажімо,
колишньої партноменклатури, у мене не вистачає: я хоч і був неслабким депутатом
облради, але, видно, більше запам'ятався тим, що «ганяв» колишню партноменклатуру.
Позбавлений я, відповідно, і можливості влаштування через мене грошей партії
(див. наприклад, І.Бунича)...

А взагалі не вистачає ой як багато. Найголовніше — немає
стабільності. Не стабільності деградації, вимирання, фіскального оббирання
всього, що ще ризикує виявляти активність і самостійність — економічну
чи політичну... Тобто впевненість у тому, що і «вгорі» люди, які всерйоз
зацікавлені в чесній, продуктивній, натхненній, якщо хочете, праці.

Що, коли необхідно, представнику однієї правлячої партії
прийде на зміну інша, і терпіти можливе самодурство «зверху» не доведеться
дуже довго...

Не вистачає чіткої, стабільної системи оподаткування заради
життя, а не заради самого оподаткування. У нас же — що не день, то новий
податок, або підзаконний акт, або роз'яснення, доповнення, зміна до них
чи просто зміна форми бухзвітності з перенесенням місця печатки або затверджувального
підпису з правого боку на лівий, а через півроку — з точністю до навпаки,
і так без кінця...

Аж крекчеш вряди-годи від незадоволення: то що ж це за
країна така, та не може ж бути, що ми спроможні лише на тупе здирництво.
Адже в усьому розважливому світі по-іншому. І багато що з того, що в нас
обкладають, там зовсім не обкладають або обкладають із пільгами і вибірково,
якщо це корисно для перспективи розвитку суспільства.

Звідси ж і рекомендації для прискорення розвитку малого
і середнього бізнесу та оцінка його перспектив. Потрібна, звичайно, кадрово-адміністративна
реформа (не кажу вже про такі радикальні речі, як люстрація, яка чудово
виявила себе в Чехії).

Потрібен податковий кодекс і весь супутній комплекс стабільного
правового поля для сприяння легітимізації всього, що може і бажає проявити
себе в бізнесі. Адже в нинішній час можуть більш-менш спокійно працювати
лише «свої люди» — під потрібним «дахом». Всі інші або животіють, або працюють
на рідкісних, ще «прозорих» острівцях ринку — в основному, вторинних послуг
і капіталів, наприклад, банківських. Або ж — переважно — «в тіні», з подвійною
бухгалтерією.

Тому, оскільки «вгорі» вважають більш важливим, де зовсім
не це, а де прийняти поздоровлення з інавгурацією, остільки найближче майбутнє
малого і середнього бізнесу в нас плачевне. Хоч і хаотично, та «в тіні»
він неминуче приречений виживати, вимушений постійно мімікрувати, ніби
ті хамелеон і незламний Змій Горинич воднораз. Та сама нова Польща «проклюнулася»
через цей вимушений етап. А були ж таки і довіра, і величезні міжнародні
кредити, багато з яких пізніше «вибачили», у наявності — єдність нації;
найбільші демократичні організації типу відродженої «Солідарності» i абсолютно
нових лівих, котрі стимулюють здорову конкуренцію.

І лише за умови чіткої, якщо хочете, жорсткої, але перспективної
політичної волі треба зосередитися на все ще великих потенційних можливостях.
Тут і проблеми землі, і фермерства, та й просто всіх неколгоспних, недержавних
виробників, які вже сьогодні набагато продуктивніше працюють і фактично
годують країну при глумливому ставленні до себе. І підприємства, що гниють
на корені, — фактичні банкрути (яких більшість), рішуча санація і, за наявності
конструктивної волі, ефективний розпродаж у дбайливі руки, здатні дати
бажаний поштовх усій економіці.

Країні потрібен саме господар, а не феєрверкер, потрібна
воля, а не просто хлоп'яча впертість. Якщо ж відбуватиметься тільки імітація
бурхливої діяльності, умови для бізнесу, ринку і життя взагалі в нас не
стануть кращими. І напруження невблаганно зростатиме, часом зовні начебто
й непомітно. А це робить можливі наслідки лише небезпечнішими.

Олександр ПРИЙМАК Харків 
Газета: 
Рубрика: