Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Валентина ДОВЖЕНКО: Ми потривожимо свiт чоловiчих привiлеїв

23 лютого, 2002 - 00:00


Всеукраїнське політичне об’єднання «Жінки за майбутнє» чимало аналітиків зараховують до розряду так званих «технологічних» партій, тобто тих, які своєю швидкою «розкруткою» завдячують вмілому застосуванню відповідних виборчих технологій та доступу до адмінресурсу. У поєднанні з артикулюванням «Жінками за майбутнє» вічних жіночих цінностей цей «мікст» здатен, за багатьма оцінками, допомогти ЖЗМ увійти в число переможців нинішніх виборів, — як це чотири роки тому зробила, використавши суто «неполітичну» ідею, Партія зелених. Однак лідер ЖЗМ, глава Держкомітету у справах сім’ї та молоді, автор проекту державної концепції щодо поліпшення становища жінок (до речі, досьогодні неприйнятої Верховною Радою навіть у першому читанні) Валентина Довженко в інтерв’ю «Дню» прагнула спростувати деякі стереотипи, що вже склалися щодо «Жінок за майбутнє».

— Окремі аналітики вважають, що так звані «жіночі» партії взагалі не потрібні: мовляв, жінки спроможні досягти успіхів у політиці лише за рахунок утвердження в суспільстві принципів паритетності. Чим ви можете їм заперечити?

— Я не хочу їм заперечувати, — я теж вважаю, що суто жіночі партії не потрібні. І Всеукраїнське політичне об’єднання «Жінки за майбутнє» є об’єднанням жінок і чоловіків. У нашому статуті зазначено, що членом нашої партії може бути кожен громадянин, незалежно від статі, віросповідання, соціального стану тощо. По-друге, ми взагалі критикуємо своїх регіональних лідерів за те, що в наших обласних організаціях мало чоловіків. На сьогодні серед 360 тисяч членів об’єднання чоловіків усього 15%. Ми вважаємо, що цього недостатньо. Ми — прихильники балансу сил. Оскільки жінки становлять 53% нашого суспільства, а чоловіки, відповідно, 47%, то й у нашій партії, на наше переконання, мусить бути таке ж співвідношення. До слова, з 210 кандидатів у народні депутати, зареєстрованих Центрвиборчкомом за списком нашого об’єднання, 26 — чоловіки.

— Можливо, чоловіки просто бояться вступати до вашого об’єднання?

— Чоловіки бояться жінок?

— Певне, не жінок, а узурпації жінками влади в партії...

— Можна уявити, як ведеться нечисленним жінкам в інших партіях, де владу узурпували чоловіки... От для того, щоб конкретними справами вплинути на баланс сил, у тому числі і в політиці, на досягнення в суспільстві паритету, на запровадження паритетної демократії, яка, безперечно, сприятиме гармонізації суспільства, ми й створили наше об’єднання. Ви знаєте, що в багатьох державах світу всіляко заохочується прагнення жінок підвищити свій статус — соціальний, політичний. Робиться це по-різному — шляхом встановлення певних квот тощо. Ми не прихильники адміністративних методів. Ми — нові українські консерватори, тобто виступаємо за еволюційне входження жінок в політику заради того, щоб політика ставала більш миротворчою, більш турботливою, більш компромісною. Ми йдемо в політику для того, щоб допомогти чоловікам розв’язувати існуючі проблеми і створювати перспективу, яка була б краща, ніж сьогодення.

— До речі, ви особисто поділяєте думку тих жінок, які вважають навколишній світ світом чоловічого шовінізму?

— Я вважаю навколишній світ світом чоловічих привілеїв.

— В Україні і раніше існували «жіночі» політичні партії, не кажучи вже про безліч жіночих громадських організацій. Чому, на вашу думку, рейтинг жодної з них не сягав таких висот, як нині рейтинг вашого об’єднання?

— По-перше, я глибоко поважаю всіх жінок, які є засновниками, лідерами і членами жіночих громадських організацій. Наше об’єднання юридично оформилося як партія лише 30 березня минулого року, однак «кістяк» його склали жінки, які впродовж попередніх десяти років надзвичайно активно працювали в громадських організаціях, насамперед у Спілці жінок України, яка сьогодні є нашим генеральним партнером. Я, Марія Андріївна Орлик, народна артистка України Людмила Приходько, Валентина Сваттєва із Запоріжжя, Інна Губенко з Черкас, Галина Пономарьова з Харкова, Марія Рожко з Рівного та багато інших. Тобто наша партія аж ніяк не на порожньому місці утворилася, як це дехто нам закидає. Між іншим, деякі західні політологи вважають, що міцнішими, потужнішими, швидко прогресуючими є ті політичні партії, які створюються на базі громадських організацій і співпрацюють з громадськими організаціями.

По-друге, наші жінки надзвичайно працьовиті. Усе літо, поки інші говорили, ми дуже активно працювали — без вихідних, навіть у відпустку ніхто не ходив.

А по-третє, нам, мабуть, все-таки вдалося сформулювати ідеї, які знаходять підтримку в суспільстві. Наприклад, ми уже впродовж року реалізуємо проект «Пишемо програму разом». Ми вирішили: щоб написати партійну програму, треба порадитись з людьми. На нашу пропозицію відгукнулося понад півтора мільйона людей, переважно жінки. Люди радили нам не брати на себе більше зобов’язань, ніж ми в змозі виконати, а в центр уваги поставити дитину і сім’ю. Ми так і зробили і дуже вдячні всім, хто підтримує нас, пише листи, в кожному з яких — долі людські. Ми, звичайно, не встигаємо одразу усім відповідати, але прагнути допомогти усім, хто потребує допомоги, будемо обов’язково.

Безперечно, мають значення і наші конкретні справи. Скажімо, ми закупили — велике спасибі усім, хто підтримує нас фінансово — два багатосерійних мультиплікаційних фільми, «Легенда про Білосніжку» та «Книга джунглів», і передали їх Національній телекомпанії. Тепер ми впевнені, що, принаймні, впродовж 104 годин на УТ-1 не буде насильства, стрілянини, вбивств і т. і. Думаємо зараз і над тим, як підтримати українських мультиплікаторів. Є у нас ще й інші програми — «Жінки за майбутнє без насилля і війн», «Жінки за майбутнє без раку молочної залози», яку ми реалізуємо разом з Одеським протираковим товариством тощо.

До речі, ми й партію створили, можна сказати, певною мірою за результатами соціологічного дослідження. Спочатку поставили людям кілька запитань: чи існують у нашому суспільстві жіночі проблеми, а якщо так, то які саме, і в якому порядку їх треба вирішувати? Чи потрібна політична сила, у якій превалюватимуть жінки, а коли потрібна, то як така партія, на вашу думку, повинна називатися? Ми опитали близько п’яти тисяч людей в усіх областях України і на основі їх відповідей вибудували свою концепцію, свою ідеологію. Зауважу, що на запитання щодо того, чи потрібна така партія, ствердно відповіли дві третини опитаних, у тому числі більше половини чоловіків. А варіантів назв було два з половиною десятки, однак чверть респондентів запропонували нам саме таку — «Жінки за майбутнє». А голубку нашу — добре відому сьогодні емблему об’єднання — намалювала дитинка. Взагалі на оголошений нами конкурс дитячого малюнка надійшло дуже багато робіт, ми їх усі зберігаємо. На одному аркушику був, пам’ятаю, намальований великий кленовий листок, по ньому вагітна мама штовхала дитячий візок, а за нею тягнулася вервечка малюків — аж по усьому периметру листка. Ми довго думали, — а куди ж подівся з того малюнка тато? Інша дитина намалювала розколоту яєчну скорлупку, з якої замість курчати виглядають дві голівки — одна з рожевим бантиком, друга — з блакитним «метеликом». Дуже симпатично, але це вже було запатентовано. Тому ми й вибрали пташку, яка пригортає до себе своїх пташенят.

— У випадку подолання 4%-го бар’єру ви створюватимете у ВР свою фракцію?

— Безперечно. Чого б ми тоді йшли до влади, якби не прагнули мати свою фракцію? Ми об’єдналися, так би мовити, не сьогодні на сьогодні, 31 березня життя не закінчується, ми дуже хочемо продовжувати реалізацію нашої програми — усіма притаманними політикам методами.

— Ваше об’єднання називають «торжеством високих технологій», «римейком російського проекту «Женщины России» та киргизької «Демократичної партії жінок», «жіночою партією, яку фінансують заможні чоловіки» тощо. Як би ви могли прокоментувати ці характеристики?

— Я дійшла висновку, що кожний член нашого об’єднання — то є технолог. Я, як інженер-хімік-технолог за освітою, заявляю про це з усією відповідальністю. Усі наші жінки — технологи-організатори, які знають життя, яким довіряють люди. Будьте певні, будь-якому зарубіжному політтехнологу було б чому у них повчитися. Взагалі, я переконана, що на українській кухні, і політичній у тому числі, український борщ краще за нашу господиню ніхто не зварить.

Що ж стосується зарубіжних аналогів, то ми, звичайно, вивчаємо і поважаємо і здобутки «Жінок Росії», і досвід просування в політику жінок Швеції, Німеччини та багатьох інших держав. Що можемо взяти для себе — з урахуванням нашої ситуації, інтересів нашої держави — те беремо.

— Скільки часу, за вашими підрахунками, знадобиться на те, щоб досягти в політиці того балансу сил, про який ви говорили — 53% жінок і 47% чоловіків?

— Ще Сократ свого часу говорив, що є три щастя: перше — коли ти людина, а не дикий звір, друге — коли ти цивілізований грек, а не варвар, і третє — коли ти чоловік, а не жінка. Якщо зважити на те, що у нас дуже багато «сократів», то перспективи, звісно, не вельми блискучі... Як у тому анекдоті: один чоловік запитує іншого: «Слухай, а ти коня на скаку зупиниш?» «Ти шо, — ні...» «А в горящую ізбу увійдеш?» «Ні, шо я — дурний?!..» «Слава Богу, шо ти не баба!» Але будемо працювати. Якщо, скажімо, в Україні серед людей з вищою освітою 65% жінок, то чи не доцільно збагатити державну політику, зокрема, процес вироблення і прийняття рішень, жіночим інтелектом? Наприклад, 20 років тому, коли в органах представницької влади Швеції було 2-3% жінок, там здебільшого розглядалися військові і політичні питання. Сьогодні, коли в шведському парламенті 44% жінок, а в уряді — 35%, влада приділяє увагу переважно соціальним проблемам. Рівень їх життя — найкрасномовніше свідоцтво на користь такої політики.

Мар’яна ОЛІЙНИК, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ