Вибори завершилися «перемогою всіх», окрім країни

Україна вчергове принижена фальсифікаціями й безвідповідальністю влади. А в політиків, натомість, усе в «шоколаді». З одного боку, за виборчими списками перемогла опозиція з рахунком 121 мандат проти 104, що не може її не тішити, оскільки проекція цієї перемоги на весь парламент дала б їй тверду більшість у 242 мандати. З іншого боку, перемогла влада, якій не потрібні ніякі «проекції», а потрібен результат. ПР, швидше за все, без особливої напруги набере, «хоч тушками, хоч опудалами», необхідних для більшості депутатів, принаймні, на початку дії нового парламенту. Переможцями можуть вважати себе навіть комуністи, які, хоч і отримали найменшу фракцію в парламенті, на п’ять депутатів меншу, ніж у «Свободи», проте все ж вибили собі ще п’ять років до політичного небуття.

Ситуація з виборами виглядала б значно кращою, якби на кожний із проблемних округів приїхало по п’ять депутатів від опозиції, які б там днювали й ночували. А написати категоричну заяву, коли під це немає ані людей, ані ідей, ані енергії, — це був би холостий постріл.

Два тижні після виборів політичний клас обговорював досить примарну ідею «обнуління» списків. Хоча ця ідея — суто риторична. Її реалізація була б занадто складною й ризикованою. Адже влада, швидше за все, винайшла б якийсь юридичний вихід із ситуації через рішення Конституційного Суду чи інакше, що дозволило б обраним від ПР і КПУ депутатам представляти всю Верховну Раду. Або Янукович і його адміністрація й уряд «тимчасово» керували б країною без ВР. Ну, порушувалась уже тисячі разів Конституція, і ще раз порушили б.

Нині перебіг політичних подій в Україні визначатимуть кілька чинників. По-перше, жадоба політичного самозбереження у влади, яка може викинути на цю мету мільярди державних і своїх коштів. По-друге, зміцнення політичного досвіду та досвіду опору українського суспільства. По-третє, глибока економічна криза.

Зовнішні ринки «усихають». Єврокомісія знизила прогноз зростання ВВП єврозони в 2013 році у 10 разів — з 1 до 0,1%. Адміністрація Обами посилює податковий тиск на багатих, намагаючись відійти від «фіскального урвища», що може статися через одночасне припинення дії податкових пільг і скорочення держвидатків у США. Економіка Китаю в ІІІ кварталі 2012 р. зросла на 7,4% в річному численні, що є найнижчим показником із часів кризи 2009 року. А між тим жодної диверсифікації української економіки немає. Навпаки, поглиблюється її сировинний характер, нищівний для нормального розвитку монополізму. Крайня залежність від експорту поєднана з втратою внутрішнього ринку на небачені 41%. І все це під трирічні розмови про «імпортозаміщення».

При цьому влада демонструє, що категорично не здатна ні на які реформи. Країна потребує швидких рішень, а не розмов про них, а замість цього отримує лобістський мотлох про «економічні реформи», який потім щотижня переписують. Нинішній глава уряду написав 17 із 21 державних бюджетів України, шість років очолював Державну податкову адміністрацію, три роки був першим віце-прем’єром і міністром фінансів, ще три роки — прем’єр-міністром. Загалом виходить — на чільних посадах 12 із 21 року незалежності України. Те ж стосується й Президента, який очолював уряд чотири роки й ще майже три був президентом. А толку все немає. Руїна, яку нібито було подолано, повстала з «покращання»: падіння промислового виробництва на 7,0% у вересні 2012 року порівняно з вереснем 2011 року, падіння ВВП на 1,3% у ІІІ кварталі.

По-четверте, усі ці проблеми накладаються на традиційне бажання керівництва Росії підірвати державність України так, щоб від неї нічого не лишилося. Українська влада їй подекуди підігрує. Так, посол України в Росії Володимир Єльченко зазначив, що перспективи входження до Митного союзу в Києва є. Посол сказав, що «відповідь буде скоріше так, ніж ні», якщо збережуться «кризові явища в ЄС» і тенденція до зростання взаємної торгівлі України з учасниками Митного союзу. І це в той же день, коли секретар РНБО Клюєв заявив про незмінність європейського курсу.

Перед опозиційними політичними силами стоїть неабияке випробування. Їм необхідно вирішити три завдання.

По-перше, довести свою інакшість порівняно з опозицією в попередньому парламенті (навіть якщо це одні й ті ж люди). Потрібно почати дуже жорстко відвойовувати повагу до закону. Почати можна з того, що, якщо треба, потрібно битися з владою за персональне голосування в парламенті, може, битися й буквально. Треба показати максимальну рішучість у відстоюванні Конституції, яка твердить, що депутати голосують особисто. Оскільки, якщо поступитися в дрібницях, то завтра так само у протизаконний спосіб на референдумі влада змінить Конституцію. Якщо опозиція проковтне ці речі, ми повернемося до ситуації, яку бачили ще кілька місяців тому, з перспективою повної анігіляції Конституції через антиконституційний і неконтрольований населенням референдум. Питання про особисте голосування треба ставити дуже жорстко. Тим більше, що така постановка питання дозволить послабити парламентську більшість, яку намагається сформувати Партія регіонів. Влада муситиме йти на широкі компроміси — і з суспільством, і з опозицією.

По-друге, опозиція повинна при цьому не дати зцементуватися ПР і КПУ, оскільки такий союз може бути лише антидержавним. Можливо, задля цього потрібен буде не глухий бойкот усім ініціативам влади, а більш зважені голосування.

По-третє, і головне, опозиції слід вийти із суто політичного дискурсу й перейти в суспільний, довести, що вони якісно інші. Ці політичні сили мають бути готовими забезпечити справді вільний бізнес-клімат у країні, щоб це відчув кожен «ларьочник». Чи до таких «дрібниць», як завжди, руки не дійдуть. Чи будуть вони готові самообмежитися, якщо прийдуть до влади? Тобто позбавити міністерства та місцеві органи виконавчої влади та самоврядування функцій, які нічого країні не дають, окрім висмоктування соків із бізнесу і створення умов для непродуктивного паразитування десятків тисяч чиновників. Чи вони просто поміняються кріслами? Чи буде опозиція готовою піти на скорочення армії чиновників, у переважній більшості — безнадійно неефективної й шкідливої? Чи залишить усе як є, щоб було на які посади розпихувати «своїх»? Чи зможе опозиція викорінити всезагальну корупцію, в тому числі в медицині й освіті, яка призвела до того, що фактично 2/3 населення усунуто від можливості здобуття вищої освіти і ще більше від нормальної медичної допомоги? Як результат, наявний кадровий потенціал великої європейської країни нині еквівалентний кадровому потенціалу карликової держави. Чи усвідомила опозиція потребу очистити правоохоронний апарат? Лише один штрих — очистити, якщо абсолютна більшість студентів юридичних спеціальностей, якщо не всі, навчаються або за гроші, або за хабарі? Чи здатна опозиція впоратися з тією вакханалією хабарництва, яка наскрізь пронизала органи місцевої влади знизу й доверху, і чи розуміє потребу цього? Досвід перебування всіх трьох опозиційних сил при владі на місцях твердить, що поки — ні. Тому є загроза, що просто хабарі потечуть «трохи в інші» кишені. Чи спроможеться опозиція хоча б реформувати Кримінальний кодекс, що має явні «комуністичні пріоритети», за якими крадіжка хорошого велосипеда й убивство караються майже однаково, а крадіжка мільярдів практично не карається ніяк?

Опозиції треба бути вкрай обережною й відповідальною. Тому що нині країна перебуває під потужним економічним, делегітимаційним внутрішнім та зовнішнім тиском. Що є потужним стресом не лише для політичної системи, а й для державності. Хоча дехто вважає, що нинішня влада сама по собі є більшим стресом для країни, її державності та економіки, ніж навіть революція. Мусимо пам’ятати: вага правильної оцінки дуже велика.

ДО РЕЧІ

Питання про вступ до Митного союзу сьогодні не стоїть на порядку денному української зовнішньої політики. Про це заявив директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин, коментуючи висловлювання українського дипломата щодо можливого приєднання України до Митного союзу, повідомляє Інтерфакс-Україна. «Питання про вступ до Митного союзу сьогодні не стоїть на порядку денному української зовнішньої політики. Говорити про те, що буде в тривалій перспективі, ми наразі не вважаємо за доцільне. Одночасно, завданням номер один для МЗС є підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, зокрема створення зони вільної торгівлі», — підкреслив представник МЗС.