Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Віртуальна ніч із кандидатами на посаду президента

2 листопада, 1999 - 00:00

Після ЦВК та Верховної Ради ще однією «гарячою точкою» вночі з 31 жовтня на 1 листопада було приміщення інформаційного агентства УНІАН, де вперше в Україні проводилася досить специфічна за суттю акція, названа організаторами «Президентська ніч у Інтернеті» (технічне забезпечення — компанії «Глобал Юкрейн» та «Україна Онлайн Новини»).

Присутні журналісти на екрані проектора могли спостерігати веб-сторінку, яку бачили відвідувачі сайту. На неї виводилися запитання користувачів Інтернету до учасника ток-шоу та його (учасника) відповідь, а також відеокартинки з зали, де проходило «живе» спілкування. Ток-шоу відсотків на 95 являло собою суміш спілкування присутніх журналістів із черговим «гостем студії» (у формі «запитання-відповідь») та зачитування запитань від користувачів Інтернету, велика частина яких, до речі, надійшла з закордону. Були й періодичні прямі включення з ЦВК та політичного шоу «Титанік», що його проводив у прямому ефірі телеканал «Інтер» (загалом три чи чотири включення).

І все ж таки хотілося б зупинитися на деяких відповідях знаних політиків та політологів, що прозвучали під час «Президентської ночі в Інтернеті». Так, директор Інституту політики Микола Томенко не без гумору заявив, що «найбільшою помилкою опонентів чинного Президента було те, що вони повели свою передвиборну кампанію за законом. В той же час оточення Л.Кучми повело її «по жизни», — це, на думку експерта, й зумовило як численні порушення чинного законодавства, так і успіх Леоніда Даниловича у першому турі виборів. Нічим особливим не вирізнилися кандидати Олександр Ржавський та Юрій Костенко, які цілком спокійно, принаймні зовні, сприйняли те, що опинилися в ар'єргарді «кандидатської раті» за кількістю відданих за них голосів (на той час стали відомі неофіційні попередні результати обробки кільканадцяти відсотків бюлетенів). Пан Костенко, щоправда, пошкодував з приводу приєднання Євгена Марчука до «представників лівих сил» («Канівська четвірка». — Авт. ) і, відповідаючи на запитання кореспондента «Дня», чи погодився б він на міністерський портфель у новому уряді в разі кінцевої перемоги Леоніда Даниловича, заявив, що його «не цікавить міністерський портфель, оскільки цікавить політика України, яка повинна вести до її (України. — Авт. ) процвітання».

Євген Марчук, який відвідав акцію в компанії Володимира Олійника, як завжди лаконічно висловився з приводу розпаду «канівської четвірки»: «Я ще півтора місяці тому говорив, що «четвірка» може перетворитися на «двійку». Ось ця «двійка» перед вами». Він також заявив, що визнати вибори недійсними практично нереально. На той час Євген Кирилович не сказав, кого сам він міг би підтримати в разі виходу в другий тур Симоненка й Кучми.

Віталій Журавський (Християнсько-демократична партія України), відповідаючи на запитання кореспондента «Дня» щодо можливості проведення всеукраїнського референдуму з питання про двопалатний парламент, з дещо неочікуваною однозначністю заявив, що подібного референдуму «бути не може», перерахувавши довгу низку дій, що необхідно було б вчинити законодавчій та виконавчій владі для його проведення. Деяке пожвавлення внесли представник штабу Леоніда Кучми поет Володимир Цибулько та неминуча Наталя Вітренко. Перший, відповідаючи на запитання «Як ви ставитеся до визнання Гарантом Конституції в ефірі програми «Епіцентр» того факту, що він порушував цю Конституцію», відповів просто-таки в кращих традиціях епохи абсолютизму — мовляв, Конституція у нас недосконала і навіть «не зовсім легітимна» (?! — Авт. ), тож порушити її в інтересах держави наче й не гріх (звідки вочевидь випливає, що інтереси держави визначає одноосібно Президент, і зовсім не випливає, що може примусити громадян дотримуватися законів, що так безкарно й відверто порушують представники найвищої влади — Авт. ). Нарешті, Наталя Михайлівна явила собою своєрідне уособлення діалектичної єдності протилежностей, спочатку войовниче (хоча цілком спокійним тоном) підтвердивши необхідність поповнити кількість робітників на уранових копальнях деякими представниками нинішньої високої влади (не зачіпаючи, щоправда, найвищих) та розібратися в судовому порядку з газетами «День», «Киевские Ведомости» та «Голос України», що, на її думку, перекручують її висловлювання й паплюжать імідж «як політика, так і просто жінки». А потім, заявивши, що в разі виникнення в Україні революційної ситуації (цілком можливої, на думку лідера прогресивних соціалістів, у разі повторного обрання чинного Президента) ПСПУ зробить все, щоб боротися з режимом виключно мирними методами, на кшталт всеукраїнських страйків і подiбне. Що ж, вже непогано...

На завершення хотілося б привітати організаторів із вдалим дебютом досить нового для нас сорту політичного шоу, який, втім, останнім часом все міцніше входить у політичне життя нашої країни, і висловити сподівання, що незабаром Інтернет стане звичним інструментом не лише передвиборних, а й просто комунікативних технологій. Втім, це вже залежить від зовсім інших чинників.

Олександр МІХЕЛЬСОН, «День»
Газета: 
Рубрика: