85 років тому у Львові зареєстровано "Товариство січових стрільців"
Тарас БАЗЮК, "День"
Хоча історики й виводять офіційне літочислення історичного феномену, що отримав назву січового стрілецтва, з 18 березня 1913 року, його справжня історія почалася трохи раніше.
Початок двадцятого століття приніс на галицькі землі вітер радикалізму, до того майже небачений на цих теренах. Розмаїті ідеологічні течії, що захопили Західну Європу, не обминули й українців. Певна річ, першими носіями цих ідей, котрі головно зводилися до проголошення гасла незалежної України та збройної боротьби за цю незалежність, стали студенти. Саме в їхньому середовищі, в нелегальних та напівлегальних гуртках, виплекалася ідея збройного вишколу галицької молоді задля подальшої боротьби за незалежність. Зрештою, ця ідея вже мала польський аналог - товариство "Стшелец" (Стрілець), яке було офіційно зареєстроване.
1912 року українська громада у Львові намагалася зареєструвати одразу два статути стрілецьких організацій, однак австрійська влада відмовила. Тоді доктор Кирило Трильовський пішов іншим шляхом - майже на сто відсотків переклав українською мовою статут того ж "Стшельца" і таким от майже кафкіанським чином 18 березня 1913 року на світ з'явилося "Товариство українських стрільців".
Слід зазначити, що практично одразу ж у стрілецькому середовищі почалися непорозуміння: академічний стрілецький гурток, що спочатку приєднався до загалу, відійшов через розбіжності щодо керівництва. Таким чином повстали Січові стрільці І. Ті ж, що залишилися, отримали, відповідно, номер ІІ, а крім того, товариство "Сокіл" також заснувало свій "Стрілецький курінь", що головним чином мав осередки в провінції в усій Галичині. Однак усі ці непорозуміння закінчилися в березні 1914 року - перед великим Січовим здвигом усі стрілецькі організації знову об'єдналися, одначе зберігаючи специфіку своєї діяльності.
Першою великою демонстрацією сили стрілецтва мав стати Січовий Здвиг, призначений на 28 червня 1914 року. І справді, того дня на вулиці Львова вийшло понад півтисячі обмундированих стрільців, половина з яких була ще й озброєна. Однак коли вони хотіли приступити до військових вправ, до Львова надійшла звістка про те, що в Сараєві вбито ерцгерцога Фердинанда та його дружину. Через місяць Австрія оголосила війну Сербії - розпочалася перша світова війна, в якій стрілецтво й виявило себе з найкращого боку.
Другого серпня усі українські сили було об'єднано в "Головну українську раду" на чолі з Костем Левицьким. Саме вона закликала молодь стати під синьо-жовті прапори українського легіону, що його дозволила створити австрійська влада. Ентузіазм населення виявився значно більшим, ніж того можна було сподіватися - тільки протягом серпня до легіону зголосилося понад 20 тисяч добровольців, а на їх утримання зібрано кількасот тисяч корон грошима, коштовностями та натуральними продуктами. Саме на ці кошти й існував легіон протягом певного часу. Місцева влада, у якій було багато поляків, всіляко гальмувала підтримку, яку обіцяли центральні власті з Відня, зокрема зброєю та грішми. Допомога ж була дуже своєрідною - стрільцям передали 1000 гвинтівок (і це на 20 тисяч добровольців) системи Верндля, які самі австрійці замінили ще двадцять років тому на новіші.
Проблеми легіону почалися після того, як росіяни впритул підійшли до Львова. Легіон змушений був евакуюватися до Стрия, де в касі вперше забракло грошей. Провідники звернулися до австрійських військових, однак ті виставили драконівські умови, зокрема, скорочення легіону до двох тисяч осіб. У результаті важких переговорів вдалося збільшити число легіонерів ще на півтисячі осіб.
Однак проблеми після того не зникли - фактично створену бойову одиницю військові урядовці ніяк не могли зареєструвати формально, що відтак створювало постійні проблеми з кадровим складом (професійного командного складу в легіоні майже не було), озброєнням, обмундируванням та амуніцією. Однак незважаючи на те, вже в перших боях із російськими військами стрільці показали себе з найкращого боку, як одна з найбільш боєздатних частин армії.
Та найважчі й найславетніші випробування випали на долю легіону 1915 року, під час наступу австро-німецьких військ у Галичині. Саме завдяки мужності стрільців союзні війська змогли захопити стратегічно важливу гору Маківку, де полягло чимало українських вояків, а після важких боїв під селом Семиківцями прусські війська у своїх зведеннях назвали корпус стрільців "найкращим відділом австро-угорської армії".
Тільки 1916 року, після втрат майже двох тисяч вояків, австрійське військове командування вирішило реорганізувати стрільців за зразком решти підрозділів австрійської армії, додавши кулеметні та мінометні підрозділи. Однак на той час таких значних бойових дій на російському фронті вже й не було, хіба окрім боїв під Лисонею, після яких поріділий полк стрільців відправили відпочивати та лікувати рани.
Наступного року полк очолив Франц Кікаль, чех за національністю, який, утім, заслужив повагу та довіру з боку українських вояків. У той час війна стала "дивною" - у Росії скинули царя й на східному фронті запанувало затишшя, яке порушив аж у червні 1917 Керенський, кинувши полки в "останній та рішучий", який, проте, йому так і не вдалося довести до переможного кінця.
Вже тоді надходив час порозуміння між розділеними частинами українського народу, який незабаром вилився в те, що значна кількість січовиків на заклик Центральної Ради подалася до Києва виборювати справжню державність.
