Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Вороги сталінізму — і сьогодні... — наші — вороги?

Дмитро Табачник оголосив війну Армії Крайовій
13 травня, 2010 - 00:00

Міністр освіти і науки професор-історик Дмитро Табачник не перестає радувати українських громадян своїми сентенціями та умовиводами. Так, заявивши в усіх усюдах про своє засудження сталінського тоталітаризму, про злочини самого Сталіна, про своє особисте неприйняття всіх різновидів тоталітаризму, Табачник водночас обрушив усі громи і блискавки на тих, хто боровся із цим тоталітаризмом і не сприймав злочинної сталінської влади. Ба більше: найгрізніші інвективи міністра заслужили саме ті, хто обстоював у цій боротьбі демократичні цінності, образно втілені у формулі: «Свободу народам! Свободу людині!»

І не лише про українських борців зі сталінізмом ідеться. На передачі «Шустер Live» від 7 травня міністр-професор безапеляційно заявив: «Третьої сторони під час Великої Вітчизняної війни, під час Другої світової війни не існувало. Була антигітлерівська коаліція і був гітлерівський блок». Із цього випливає, що будь-яка сила, котра перебувала у збройному конфлікті з однією із держав-учасниць антигітлерівської коаліції, автоматично ставала на бік гітлерівського блоку, перетворювалася на нацистських колаборантів.

Цим самим член українського уряду відніс бійців національного Опору балтійських держав (які змушені були — так само, як і УПА, — воювати і проти нацистів, і проти більшовиків) до числа гітлерівських посіпак. Цікаво, чи можна вважати таку настанову Табачника офіційною позицією уряду України?

Але не тільки про ці держави та їхні рухи Опору йдеться. Під визначення Табачника потрапила й польська Армія Крайова, яка у 1944 — 1945 роках змушена була воювати одночасно на два фронти: і проти гітлерівської армії, і проти сталінської. І яку радянські владні органи звинувачували саме у тому, у чому міністр освіти й науки України звинувачує противників сталінізму — у колаборації з нацистами, у прислужництві гітлеризму.

Звернімося, втім, до історії, аби розібратися зі суттю цих зауважень і з тим, чому у Другій світовій війні виникали казуси «третьої сили». Армія Крайова (АК, Armia Krajowa) — це збройні формування польського національного підпілля у воєнні часи, які діяли в основному в межах довоєнної території польської держави. Підпорядковувалися ці формування еміграційному уряду в Лондоні й ставили на меті організацію опору нацистським завойовникам і підготовку до повстання з метою визволення Польщі в той час, коли підійдуть війська антигітлерівської коаліції. Попередницею АК була Служба польській перемозі (Sіuїba Zwyciкstwu Polski), яка виникла у вересні 1939 року, коли регулярні польські війська ще чинили опір нацистам. Через місяць організація була перейменована у Спілку збройної боротьби (Zwi№zek Walki Zbrojnej), а 14 лютого 1942 року вона за наказом головнокомандувача збройними силами Польщі генерала Владислава Сікорського дістала назву Армію Крайової («внутрішньої», «вітчизняної» армії, бо на той час чимало польських з’єднань і частин уже діяли за межами польської території).

Детальну історію діяльності АК не викласти в одній статті, зауважу лише, що йдеться про героїчну боротьбу і великі жертви, про братовбивчі зіткнення з українськими та литовськими повстанцями і про злочинні спроби етнічних чисток на українсько-польському пограниччі. Одне слово, то була Друга світова війна, з її трагічними сюжетами. Зауважу тільки, що розвідка АК змогла здобути інформацію про дослідницький центр і ракетобудівні заводи у Пенемюнде на власне німецькій території, і ця інформація дозволила британцям здійснити масовану авіаційну атаку на ці заводи у ніч з 17 на 18 серпня 1943 року, що на кілька місяців загальмувало створення нацистської ракетної «диво-зброї». А 1944 року розвідка АК на випробувальному полігоні здобула майже неушкоджену ракету Фау-2.

У середині 1944 року чисельність АК сягнула 380 тисяч, втрати — 34 тисяч людей. Армія приготувалася до операції «Буря», тобто загальнопольського повстання проти окупантів. От тільки сталося так, що антигітлерівська коаліція була представлена на польській землі Червоною армією...

А політика сталінської влади щодо АК була цинічною, навіть як на ті не найкращі для моралі часи. Ще на початку 1943 року радянським партизанам була дана вказівка: загони АК або розпускати, або брати під свій контроль, а їхніх керівників «непомітним чином усувати». І, ясна річ, негласним способом «чистити» польські партизанські загони від «ворожих елементів».

А 14 липня 1944 року маршал Сталін і начальник генштабу генерал Антонов видали наказ, який передбачав силову ліквідацію формувань АК. У наказі, зокрема, було сказано, що «ці формування вели себе підозріло і всюди діяли проти інтересів Червоної армії. У зв’язку з цим контакти з ними забороняються. При виявленні таких формувань вони повинні негайно роззброюватися і спрямовуватися у спеціально організовані збірні пункти для розслідування». Ну, а тих, хто не бажав роззброюватися, просто знищували.

І вже за десять днів із Любліна у табір під Рязанню був відправлений перший етап інтернованих «союзників» — бійців АК. Перед відправкою їх помістили у щойно зайнятий Червоною армією нацистський табір смерті Майданек...

Ну, а далі було героїчне і безнадійне Варшавське повстання; бійці польського Опору радянським режимом були поставлені перед дилемою: загинути зі зброєю в руках у боротьбі проти нацистів чи тихо-смирно дочекатися приходу Червоної армії і добровільно відправитися у сталінські табори. АК обрала перше, сподіваючись, утім, що повстання буде підтримане радянськими військами, а відтак окупанти не зуміють зруйнувати польську столицю. Проте сталося, як відомо, інакше.

У результаті повстання й інших збройних виступів загальні втрати АК загиблими сягнули 100 тисяч, полоненими — 50 тисяч осіб.

19 січня 1945 року останній командувач АК Леопольд Окулицький видав наказ про її розпуск. Командування армії і її бійці одержали гарантії безпеки від радянських представників у разі, якщо вийдуть із підпілля та із лісів. Та ці гарантії виявилися, як і слід було чекати, фальшивими. Командування АК було наприкінці березня 1945 року заарештоване і відправлене до Москви для допитів і суду. 16 вищих офіцерів АК були звинувачені в тому, що вони «керували підривною роботою проти Червоної армії та СРСР, виконували терористичні акти проти офіцерів і солдатів Червоної армії, організовували диверсійні операції за допомогою збройного підпілля, проводили ворожу пропаганду проти СРСР і Червоної армії, а звинувачений Окулицький, крім того, проводив розвідувально-диверсійну роботу в тилу Червоної армії». Окрім командирів, які були засуджені на різні строки ув’язнення, радянські «компетентні органи» заарештували у Польщі й депортували до СРСР 7448 бійців і офіцерів АК і 25 із половиною тисяч цивільних осіб, запідозрених в «антирадянській діяльності». Понад 700 бійців та офіцерів АК і кілька тисяч цивільних поляків загинули в ЃУЛАЃу; більша частина інших повернулася до Польщі, де на них нерідко знову чекали в’язниці — тепер уже маріонеткового комуністичного режиму Берута.

Ну, а ті з бійців АК та учасників підпілля, хто залишився у ЃУЛАЃу, брали участь разом із ув’язненими вояками УПА у повстаннях 1953 —1954 років...

От такими є історичні факти, які вочевидь не лягають у концепцію наявності під час Другої світової війни тільки двох чітко окреслених таборів (до речі, саме такою концепцією й користувався сталінський режим — хто не з нами і не під нами — той ворог, той має бути негайно знищений). І хіба радянські звинувачення на адресу АК практично не тотожні звинуваченням на адресу УПА? Ба більше: лунали у ті часи щодо польських підпільників та партизанів і такі слова, що ті, мовляв, співпрацювали з німецькими окупантами. А й справді — були факти, коли підпілля спрямовувало своїх людей до поліції, щоб там ті пройшли первинний військовий вишкіл й одержали зброю. І в окупаційній адміністрації працювали підпільники, і не тільки в ній, а і в німецьких органах безпеки — інакше як би були отримані, скажімо, згадані щойно дані про таємне виробництво ракет Фау-1 та Фау-2?

Та досить. Уся ця веремія із «чорно-білим» трактуванням війни має на меті одне: ствердити у суспільній свідомості думку, що існує «правильний», «свій» тоталітаризм. А це вже намір, небезпечний не тільки для самої лише України.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments