Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Втеча від перспективи,

або Знову про «жіноче питання» в політиці
17 серпня, 2005 - 00:00
CЬОГОДНІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ ЖІНКИ — У АБСОЛЮТНІЙ МЕНШОСТІ / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

2001 року газета «День» опублікувала мою статтю про жіночі політичні партії (№186 від 13.10.2001). Чотири роки не зістарили її. Вона не втратила актуальності. Проте напередодні нових парламентських виборів я хотіла б по-новому поглянути на проблеми становлення жіночої політики.

Слід сказати, що в цьому питанні Україна зробила величезний крок уперед. Хоча назвати Юлію Тимошенко носієм жіночої політики дуже важко, однак треба віддати їй належне. Вона вже ввійшла в історію України не просто як перша жінка-прем’єр-міністр, а як жінка, чий прихід на політичний Олімп України заклав підмурівок базисним змінам у світогляді чоловіків і в їхньому ставленні до жінок-політиків у нашій країні, підтвердив неспроможність і безперспективність одностатевої, чоловічої політики.

Навесні часто говорили про те, чому Леонід Кучма, Віктор Янукович і Віктор Медведчук не зробили того чи іншого кроку, не прийняли те чи інше рішення, не реалізовували ту чи іншу програму. Не виключено, що саме тому й не зробили, що не мали альтернативного бачення того, що відбувається. Я не стверджую, що відсутність жінок — рівноправних партнерів у команді колишнього президента зумовила її поразку. Проте не можу не констатувати той факт, що в команді політиків, які пішли в опозицію, цікаві, розумні й неординарні жінки не брали участі у виробленні та прийнятті ключових рішень. Команда, що програла, не потребувала таких жінок, тому що мала у своєму розпорядженні велику армію досить розумних і освічених фахівців- професіоналів у всіх сферах життєдіяльності державної машини. Але в тому й полягає парадокс природи людських систем, що в них досягає мети не «системний аналіз» або кількість знань, а гармонія раціонального й ірраціонального. Жінка-конкурент безпомилково визначить найслабше місце в будь-якому проекті, технології, програмі. І не тільки визначить, а практично миттєво вдарить по ньому і зробить це жорстко, безкомпромісно, оголивши всю глибину провалу. А жінка-партнер покаже відразу кілька напрямів, у яких треба діяти — і стратегічних, і тактичних.

Сьогодні все частіше чути голоси про те, що жінкам треба відкрити дорогу в політику й у владу. Пропонуються різні методи та технології вирішення такого завдання. Одна з технологій — це квоти на представництво жінок у виборчих списках політичних партій. Інша технологія — це формування та просування жіночих партій.

Я, як і чотири роки тому, дуже критично ставлюся до обох цих пропозицій. По-перше, тому що дуже чітко уявляю собі, хто і як формуватиме списки жінок. Це робитимуть чоловіки, які потребують політичної «обслуги». А по- друге, я не бачу жіночої ідеології та жіночих ідей, щоб жіноча партія могла бути, з одного боку, сформована «за статевою ознакою», а з іншого — несла життєздатні ідеї всьому суспільству.

Я вважаю, що державній машині потрібні не квоти, а система циклічної ротації за статевою ознакою.

Що це таке? Це такий порядок призначення на будь- яку керівну посаду в органах державної влади, місцевого самоврядування, бюджетних організацій та інституцій на всіх рівнях і в усіх сферах управління, за якого на зміну керівникові-чоловікові міг би призначатися тільки керівник-жінка. І навпаки. При цьому я б враховувала обов’язкову періодичність зміни керівництва один раз на три-чотири роки (для чоловіків і жінок по-різному), а список заступників внесла б у цей пул.

Звісно, така система потребувала б особливого опрацювання щодо силових структур і армії — там кількість таких посад природним чином обмежена. Але вони все одно повинні бути й там.

Навіщо потрібна така ротація? На мій погляд, вона може концептуально змінити природу всієї системи державного управління й вирішити величезну кількість завдань. Наприклад:

1. Вивести посадову кар’єру зі списку соціально значущих пріоритетів. Для людини посада не має бути метою. Метою має стати ідея, програма, проект, у якому людина може реалізуватися як творча особистість. Система циклічної ротації робить будь-яку посаду апріорі тимчасовою (на термін три-чотири роки).

2. Захистити суспільство від домінуючого тиску як чоловічого, так і жіночого підходу до проблем, проектів, ідей та ідеологій розвитку.

3. Забезпечити суспільству гармонійне представництво чоловічого та жіночого підходів у вирішенні всіх завдань на всіх рівнях управління.

Запровадження системи циклічної ротації сформує природну потребу змінити підходи до кадрової політики. Зникнуть «вічні» посади й «вічні» пріоритети. Вони звільнять дорогу новим ідеям і процесам. Керівників треба буде ГОТУВАТИ й навчати з-поміж співробітників. І робити це постійно. Уявіть, як зміняться системи народної освіти, охорони здоров’я, корпоративного управління державною власністю, податкового відомства та комунального господарства! А якою стане наша політика, якщо депутати за цим принципом висуватимуть і обиратимуть спікера та його заступників, прем’єра, міністрів, керівників комітетів і комісій, керівних органів судової влади! Я досі залишаюся прихильницею ідеї про те, що президента має обирати в нашій країні парламент, а суддів — громадяни.

Подумайте, що вийде, якщо серед депутатів не буде жінок, яких треба буде призначити міністрами у виконавчу владу? Їх доведеться обирати не з-поміж депутатів. А це означає, що в наступних партійних списках жінки гарантовано будуть представлені. Вони просто стануть запитані системою.

На мій погляд, така система більш цікава й перспективна, ніж квоти та жіночі партії. Система виборів за закритими партійними списками нічого не гарантує суспільству, крім чергових політичних сюрпризів. Тому активну боротьбу за квоти й жіночі політичні партії я вважаю втечею від реальної перспективи.

У нашій країні 51% виборців — жінки. Велика кількість жінок працює в структурах управління на керівних посадах. Але це третя, четверта ланка управління, про яку чоловіки мають вельми віддалене уявлення. І їхня відстороненість від рутинної повсякденної роботи цього управлінського рівня зумовлює їхню неспроможність у підходах до вирішення стратегічних завдань. Дисбаланс чоловічих ідей і рішень із жіночими підходами до їхньої реалізації, на мій погляд, вкрай негативно позначається на ефективності державної машини загалом.

Не виключено, що жінки, які працюють у середній ланці управління, не підтримають ідеї циклічної ротації. Але, гадаю, що й вони розуміють, який позитивний потенціал розвитку вона в собі несе.

На майбутніх парламентських виборах усі політичні партії щось говоритимуть про жінок і для жінок. Хтось пообіцяє допомогу на дітей у розмірі вартості споживчого кошика. Хтось підніметься до обіцянок підтримати квоти на яких-небудь наступних виборах. А я впевнена, що по- справжньому зацікавить жінок ідея циклічної ротації. Не тому, що вона жіноча, а тому, що вона несе справжню, реальну перспективу для розвитку української нації та держави.

Олена МАРКОСЯН, спеціально для «Дня»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ