«Зелену вулицю» — середньому класу

«День» продовжує публікацію відповідей своїх читачів на запитання «Що, на вашу думку, повинен зробити для України її майбутній президент?». «Громадський запит» для майбутнього глави держави на шпальтах газети вже сформували жителі Криму, Хмельницької, Житомирської, Рівненської, Харківської, Львівської, Чернівецької, Вінницької, Одеської, Херсонської, Луганської та Донецької областей. Сьогодні — слово Сумщині.

Володимир ЧЕРНОВ, журналіст:

— Скоро в Україні буде новий президент, і, звичайно ж, суспільство сподівається на прискорення і вдосконалення соціально-економічних перетворень, які відбуваються в нашій державі.

Леонідом Кучмою, безперечно, було зроблено багато для становлення і розвитку молодої країни. Але, як на мене, при цьому було допущено стратегічну помилку, яка має як економічні, так і соціальні наслідки. В Україні дуже повільно формується середній клас, бо цей процес проходить за несприятливих умов. Зараз потенціал для свого розвитку мають ті, кого зазвичай називають олігархами. Дрібні ж підприємці, усі ті, хто «стартує» і намагається зайняти свою нішу на ринку, не забезпечені ні правовими, ні економічними умовами розвитку. Ось чому становлення середнього класу, будівництво для нього «зеленої вулиці» мають стати пріоритетними у роботі майбутнього президента. Розв’язання цієї проблеми дасть змогу виконати основне соціальне завдання — подолати бідність.

Щодо зовнішньої стратегії, то, як на мене, після виборів її найкраще залишити такою ж, як і зараз. Багатовекторність у міжнародних справах — це те, що може мати успіх. Новий президент не повинен зв’язувати державі руки жорсткими міжнародними домовленостями і приставати лише на такі варіанти, які були б нам вигідними. Вступ України до НАТО і ВТО має бути прорахований не стільки політично, скільки економічно. Хоч, звичайно, ці дві реалії тісно між собою пов’язані.

Василь ЧУБУР, директор мистецького центру «Собор», член Спілки письменників України:

— Хто б не був обраний президентом країни, йому варто хоча б поверхово ознайомитися з метафізичними уявленнями про Україну, Росію, США та найбільші країни Європи як одиниці тієї інформаційної програми (матриці), що визначає напрями руху й перипетії земної історії. Святе Письмо попереджає, що той, хто сліпий у власній оселі (тобто серці), не може бути зрячим на торжищі (світу цього). То нехай новий гарант Конституції для самого себе спробує визначити, наскільки він розуміє своє серце, а тоді вже приймає ті чи інші рішення, від яких залежить доля мільйонів. Тільки тоді керівник такого рангу буде здатен усвідомити справжній ступінь своєї відповідальності, тільки тоді в нього вистачить мудрості для вирішення тих найболючіших проблем, що існують сьогодні в Україні. А якщо він став обранцем народу внаслідок якихось піарних зусиль, ігноруючи «матрицю», то ніякі поради і наради, ніякі інвестиції і кредити не допоможуть йому впоратися ні з корупцією, ні з демографічною катастрофою, ні з руйнацією села, яке спокон віку є носієм душі українського народу. Варто було б тому, хто займе одну з найвищих посад в країні, яка вже понад тисячу років вважається християнською, прийняти до відома, що назва «малорось» чи «менший брат» є не приниженням українського народу, а знаком особливої уваги Божої, бо, як свідчить євангельська притча про блудного сина, «менший брат» — найулюбленіший у Бога, бо ж «був мертвий і воскрес».

Олексій ЗАХАРЧЕНКО, Комітет виборців України:

— Дуже давно український народ не поставав перед таким серйозним вибором, який належить йому зробити цієї осені. Навіть отримання (саме отримання, а не здобуття) незалежності 1991 року не було власне вибором: події йшли, як мали йти, і навряд чи хтось тоді міг завадити цьому ходу. На сьогодні ж вибори президента-2004 викликають асоціацію з вибором на роздоріжжі — між двома шляхами. І неправильний результат цього вибору загрожує серйозною втратою часу. Можливо, кількох десятиліть.

Поряд з Україною (географічно) знаходяться два яскравих приклади: Прибалтика і Білорусь. Стартували вони майже за однакових умов, але у різних напрямках. Який з них виявився правильним, здається, очевидно всім.

Можна багато говорити про мінуси об’єднаної Європи зокрема і процесу глобалізації взагалі. Незаперечно одне: процес цей є невідворотним, як невідворотними свого часу були розповсюдження західноєвропейської культури або перехід від рабовласницького суспільства до феодального. Протестувати проти таких процесів немає сенсу, — до них треба вливатися. І чим швидше це відбудеться, тим краще місце посяде країна по завершенні процесу. Україна ж і так втратила занадто багато часу для того, щоб продовжувати топтатися на місці, називаючи це топтання мудрим словом «багатовекторність».

Вектор, який спрямовує рух держави, має бути один і чітко визначений. Або ми йдемо у Європу і НАТО, або йдемо від них — і залишаємося на маргінесі суспільства. Третього не дано.

Новий президент, який стане при владі наприкінці 2004 року, має чітко усвідомлювати все це. Розуміти і робити відповідні висновки.

Причому рух у Європу має бути не лише у зовнішній, а і у внутрішній політиці. Який сенс декларувати у Конституції безкоштовну медицину і платити у лікарні за кожну послугу, лицемірно називаючи це „благодійними внесками»? Чи не краще було б запровадити у країні обов’язкове медичне страхування? Те ж саме стосується і так званого права на безкоштовну освіту: значно краще, ніж це віртуальне право, абітурієнтам допомогли б державні кредити на здобуття освіти.

Якщо ж спуститися із загальнодержавних проблем до рівня регіонів, не можна не відзначити проблемної ситуації, яка склалася у сфері виконавчої влади. Сьогодні голови обласних державних адміністрацій визначають у регіоні все. Тобто будь- який сектор регіональної політики чи економіки не проходить повз них. У той же час соціологічні опитування показують дуже низький рівень довіри населення до обласних керівників. Причина ж у тому, що жителі регіону не обирають «губернатора», а отримують його так, як колись намісника короля чи воєводу від царя. Відповідно, і голова місцевої адміністрації відчуває свою залежність не від думки населення області, а від прихильності до нього президента, тому і не має стимулу робити щось на користь людей. У цьому питанні має бути однозначність: керівники області мають обиратися, а не призначатися.

Таким чином, новому президенту випадає вирішувати дуже багато проблем, як великих, так і маленьких. Залишається сподіватися, що йому вистачить мудрості і професіоналізму.