Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Зручно вірити, або про Європу у світі ілюзій

13 листопада, 2014 - 10:53

Я сів у літак Київ — Берлін, і, щоб із користю провести час, відкрив роман Максима Кідрука «Жорстоке небо». Навіть застереження на 8-й сторінці «рекомендую відкласти її до приземлення» мене не зупинили... Чому про це пишу? Бо книжка виявилась пророчою, а те, що я почав її читати саме перед початком німецько-польсько-українського проекту Update: Ukraine — символічним.

Адже метою зустрічі у Берліні було представити Україну перед громадськими активістами Німеччини та Польщі і обговорити ситуацію, що склалася в нашій державі протягом останнього року. Євромайдан, революція, війна...

А от у книжці Кідрука описано авіакатастрофу. Пасажирський літак під час заходу на посадку врізався у снігоочисник, який випадково опинився на злітній смузі. Водія снігоочисника відразу запідозрили у тому, що він був у стані алкогольного сп’яніння. Нічого не нагадує?

Так, я був вражений, коли довідався з новин про загибель президента французької нафтогазової компанії Тotal Крістоф де Маржері. Його літак розбився в аеропорту Внуково в Росії у результаті зіткнення зі снігоприбиральною машиною.

Мільярдер був активним лобістом російських інтересів у Франції та Європі. Для цієї людини понад усе були прибутки його бізнесу, тому він виступав проти застосування міжнародних санкцій щодо Росії. Бізнесмен був у списку учасників засідання Консультативної ради з іноземних інвестицій у РФ, який відбувся 20 жовтня в урядовій резиденції в Горках.

Сьогодні озвучено чимало версій авіакатастрофи. Підозрюють і водія снігоочисника, і диспетчерів, і пілотів, і, звісно, американських шпигунів та бойовиків «Правого сектору»... Але я чомусь упевнений, що винною в загибелі «друга Росії» є корупція та недбальство.

І тут абсолютно не важливо, в чому воно проявилося цього разу — у п’яному водієві снігоочисника, п’яному диспетчері чи керівництву аеропорту, які, скоріше, за хабарі взяли їх на роботу. Не важливо, хто розбавив рідину проти обледеніння — виробник, постачальник чи шахраюватий завгосп аеропорту. Важливо те, що все це можливо в сучасній Росії.

Тому всі, хто підтримує існування корупційної тоталітарної системи влади РФ, рано чи пізно від неї ж постраждають. Раніше страждали самі росіяни: пересічні громадяни, опозиційні політики, «не зовсім свої» олігархи. Далі настала черга країн-сусідів та іноземців...

Але сьогодні ставки значно зросли. Сьогодні російська система, щоб зберегтись, повинна знову дати своєму народу велику ідею — «великої Росії» і «світового панування». Адже більшості росіян не потрібні ні економічне зростання, ні розвиток інфраструктури, ні поліпшення житлових умов, ні збільшення зарплат... Їм потрібні лише горілка та ідея, за яку вони зможуть цю горілку випити.

Заради віри в те, що їх чекає «світле майбутнє», російсько-радянський народ згоден терпіти злидні й розруху. Власне, їм до цього не звикати, бо живуть вони таким чином не одне століття.

Але повернімося до мого візиту в Берлін. Під час заходу я мав гарячі дискусії з деякими німцями, які намагались переконати українську делегацію в необхідності діалогу з терористами і Росією, з необхідністю поступок, з необхідністю досягнення миру за будь-яку ціну. Вони свідомо не вживають, навіть уникають термінів «війна», «агресія», «окупація», «терористи»...

Вони вважають, що конфлікт виник виключно через перспективу вступу України в НАТО, і якщо надати Росії гарантії позаблоковості України — вона заспокоїться і припинить підтримку сепаратизму. Вони впевнені, що в Україні триває громадянська війна між україномовними і російськомовними громадянами, а не з російськими військами і диверсантами.

Російська пропаганда успішно працює у Старій Європі, і демократичні європейці не менші «ватники», ніж росіяни. Чому так?

Вони вірять у те, у що їм зручно вірити. Адже в часи інформаційних технологій будь-який європеєць, за бажання, може без зусиль докопатися до істини. Однак сите й байдуже західне суспільство не хоче знати правду. Вони хочуть, щоб нічого не заважало їхньому розміреному життю. Заради власного спокою вони ладні за будь-яку ціну відкупитись від Росії. Ціна української території їх цілком влаштувала б.

І, насамкінець, ніхто з них навіть не припускає думки, що конфлікт може торкнутись і їхньої країни. Наївні... Вони не хочуть навіть думати про те, що на Донбасі російські терористи-диверсанти воюють не з українцями, а з європейцями. І будь-який формат перемоги над Україною росіян не заспокоїть, а розохотить. І, якщо сьогодні їх не зупинити в Україні, завтра доведеться зупиняти в Прибалтиці, Польщі, Німеччині...

Пам’ятаєте, як Меркель, ще на початку конфлікту і окупації Криму, заявила, що Путін перебуває в «паралельному вимірі»? Так от, це не Путін, це Меркель разом з іншими західними лідерами і значною частиною західного суспільства перебувають у паралельному вимірі. Це вони живуть у світі ілюзій. Ілюзій з приводу мотивів дій російського президента і російського народу.

Адже єдиний спосіб запобігти глобальному військовому конфлікту на території західних держав — вчасно зупинити Росію. І що раніше в Європі це зрозуміють, то меншими будуть їхні збитки і втрати.

Дмитро СІНЧЕНКО, політолог
Газета: 
Рубрика: