Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Формула поствоєнного врегулювання

Рух «Сила права» готує законопроекти «Про прощення» та «Про перехідний період». Українське суспільство має висловити свою думку
4 квітня, 2018 - 19:30

Тема деокупації та реінтеграції українських територій Криму й частини Донбасу, які в результаті військової агресії захопила Росія, актуальні для України ось уже п’ятий рік. Час невблаганно грає проти нас, тому будь-які законні зусилля й дії, спрямовані на повернення наших територій, мають бути мінімум предметом для розгляду й обговорення. На жаль, робота влади в цьому напрямі викликає постійну критику: якщо з боку Кремля ведеться гібридна війна проти нас, то з боку української влади ми спостерігаємо гібридну реакцію на агресію. Що не може не дезорганізовувати й не притупляти увагу українського суспільства. Але йому не звикати вести боротьбу на два фронти.

Одним з «островів», який фактично виконує роботу держави в юридичному напрямі щодо захисту прав українських громадян, потерпілих від російської агресії й окупації нашої території, є рух «Сила права». Днями голова й член координаційної ради цієї громадської організації — Андрій СЕНЧЕНКО й Анатолій ПОЛЯХ — побували в гостях у газети «День». Останнім напрацюванням громадської організації стала підготовка законопроекту «Про прощення», з яким її представники вже майже місяць ознайомлюють українських громадян. У планах — представити громадськості ще один законопроект «Про перехідний період», над яким активно працюють експерти.

«На цьому етапі наше завдання — продовжити ознайомлювати українців з суттю законопроекту «Про прощення», зокрема ми хочемо об’їздити якомога більше вищих навчальних закладів країни. Наприклад, ми вже побували в Національній академії внутрішніх справ, Таврійському національному університеті ім. В.І Вернадського, який переїхав з окупованого Сімферополя до Києва. Далі плануємо побувати в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, вимушеному покинути Донецьк й переїхати до Вінниці. Також на черзі Національний університет «Острозька академія» і так далі.  Дуже важливо, щоб на цей законопроект подивилися не лише з погляду права, а й з погляду психології. Якщо треба буде, то поїдемо пояснювати і по територіальних громадах. Найголовніше, що формулу поствоєнного врегулювання можна знайти лише в результаті громадського обговорення».

«ДОШЛІФУВАННЯ ДОКУМЕНТА ТРИВАТИМЕ, АЛЕ ГОЛОВНА КОНСТРУКЦІЯ ЛЮДЬМИ СПРИЙМАЄТЬСЯ»

Уперше проект закону «Про прощення» був опублікований 7 березня. Відповідно на сьогодні уже можна говорити про перші результати громадського обговорення. Отже, яка реакція?

— Перший висновок — дуже правильно, що ми почали з широкого громадського обговорення, а не зі спроби набрати необхідну кількість підписантів і «проштовхнути» цей закон через Верховну Раду. Чому? Тому що є велика недовіра до парламенту й Президента, тому будь-який, навіть найкращий законопроект, якщо не буде пояснений суспільству, сприйматиметься в багнети, тим паче в такому складному питанні. Тому коли мене запитують — скільки триватиме громадське обговорення, я відповідаю, що стільки, скільки необхідно для того, щоб сформувалося чітке розуміння, навіщо це робиться. Плюс обговорення захищає цей законопроект від спроб влади інтегрувати в його текст якісь свої побажання.

За три тижні обговорення ми вже внесли достатньо істотних змін, і дошліфування документа триватиме. Але основна конструкція людьми сприймається, виникають лише певні нюанси. Наприклад, нам кажуть — напишіть усе-таки, що конкретно за ту чи іншу провину покарання не буде. Це, звичайно, не дуже типова для закону конструкція, але ми знайшли форму, яка дозволяє інтегрувати ці речі. Наприклад, в законопроекті говориться про те, що за два паспорти або за те, що молода людина отримала паспорт так званої «ДНР», покарання не буде. Не буде покарання й за те, що у людей, які працюють там, вираховують відсотки до окупаційного бюджету. Це не фінансування тероризму.

Другий висновок — якщо уявити сьогодні, що через якісь причини (міжнародні або внутрішньоросійські) Російська Федерація оголошує про відхід з Криму й Донбасу, то виявиться, що як українська влада, так і українські громадяни, що живуть і на вільній, і на окупованих територіях, абсолютно не готові до таких змін. По той бік лінії фронту жителям окупованих територій властивий страх невідомості. Там люди живуть не просто в іншому інформаційному просторі, вони живуть в абсолютно іншій реальності, у них спотворена інформація про Україну. Хоча ми теж досить слабо інформовані про життя людей по той бік. І чим довше так триватиме, тим більше ми віддаляємося один від одного. Це підтверджує й міжнародна практика — кожний міжнародний збройний конфлікт, що триває, неминуче здобуває ознаки внутрішнього. Проте, ми маємо пам’ятати, що країна у нас одна й слід знайти зрозумілу формулу поствоєнного врегулювання. Виходячи із ситуації, «Сила права» готує два ключові документи. Один уже представлений — це згаданий законопроект «Про прощення». А другий називатиметься «Про перехідний період». Він перебуває на стадії підготовки й буде представлений до кінця травня.

«ГОЛОВНА МЕТА ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ПРОЩЕННЯ» — ПОЯСНИТИ, ЯКИМ ЧИНОМ МИ ЖИТИМЕМО РАЗОМ»

— Напевно не всі ще ознайомилися із законопроектом «Про прощення».  Що передбачає цей документ?

— Головна мета — пояснити людям, яким чином ми житимемо разом. Адже вже п’ятий рік йде війна, відповідно є жертви і є люди, які діяли на окупованих територіях на користь окупанта, але є й ті, у кого зародилися якісь фобії в результаті дій російської пропаганди й спецслужб. Адже завдання Кремля — побудувати між нами стіну недовіри, страху й ненависті, «втовкмачити» в голови наших громадян у Криму і на частині Донбасу, що ми всіх там вважаємо зрадниками. Тому завдання нашого закону — чітко окреслити коло тих діянь, за які передбачена кримінальна відповідальність, і те, що цей перелік статей не може розширюватися (ні суддями, ні прокурорами, ні слідчими). Люди, які не здійснювали дій, передбачених перерахованими в законі статтями Кримінального кодексу,  вважаються жертвами, а не посібниками окупації. Наші ініціативи й акценти, звичайно, викликали істерику в Російській Федерації. Чому? Тому що цей законопроект руйнує їхню конструкцію розділення України не лише лінією фронту, а й психологічною стіною.

Друге завдання — адаптувати систему покарання до реалій війни й окупації. На мій погляд, за одні й ті самі дії, здійснені людьми на окупованій території на користь агресора, і злочини на вільній частині країни, покарання має бути різним. Наші люди там перебувають у заручниках у агресора, відповідно вони не можуть звернутися до українського суду, СБУ, Національної поліції, Уповноваженого з прав людини тощо. Ті ж, хто здійснює аналогічне на вільній території, роблять це або за домовленістю з агресором, або через ненависть до своєї країни, або з якихось інших причин. Їхні кроки можуть вважатися свідомими, оскільки вони не перебувають під тиском, навпаки, вони перебувають під захистом української держави, але все одно діють проти неї. Для таких ніякого прощення бути не може.

Також важливо, щоб поки триває війна й окупація, ті заходи покарання, що закладені в Кримінальному кодексі і в нашому законопроекті «Про прощення», сприймалися як адекватні заходи покарання, тоді вони матимуть профілактичний характер. Наприклад, візьмемо останні незаконні вибори Путіна в Криму. Кримська прокуратура, що тимчасово працює в Києві, оголосила, що всі наші громадяни, хто увійшов до складу незаконних виборчих комісій, скоїли злочин, що кваліфікується ч.1 ст.111 «державна зрада», що передбачає від 12 до 15 років позбавлення волі. Тут, звичайно, можна сперечатися з приводу статті, ми вважаємо, що це суміжна 110-та стаття, хоча це теж тяжкий злочин. Але питання залишається — чи готові ми при поверненні Криму засудити понад 10 тисяч осіб лише за одним цим епізодом? Думаю, точно ні. Тому ні ми, ні вони не вірять у те, що це може статися. У нашому ж законопроекті ми запропонували за трьома, часто вживаними, тяжкими статями гнучкішу шкалу покарання. Якщо це, наприклад, члени незаконної виборчої комісії «Республіки Крим», то це тяжка стаття й там ніякого прощення бути не може. Якщо це керівники нижчих виборчих комісій (окружних, дільничних), то це злочин середньої тяжкості, який карається ув’язненням на термін до 5 років. Якщо це просто члени дільничних і окружних комісій, то це злочин невеликого ступеня тяжкості, що передбачає до 2 років ув’язнення. Таким чином, це вже є профілактичними заходами, оскільки вони виглядають реалістичнішими, і якщо окупант раптом затіє там ще якісь вибори, то народ у Криму подумає, а навіщо мені це треба, якщо я можу потім реально сісти до в’язниці.

«ВЕСЬ СТРОК АЛЬТЕРНАТИВНОГО ПОКАРАННЯ ЛЮДИНА ВВАЖАЄТЬСЯ СУДИМОЮ, АЛЕ НЕ СИДИТЬ ЗА ҐРАТАМИ»

— Як працює процедура прощення?

— Ця процедура прописана до деталей, зокрема передбачені й відповідні зміни до Кримінально-процесуального кодексу. Хочу зауважити, що законопроект жодної людини, яка скоїла злочин, не звільняє від відповідальності. Також він не дозволяє застосувати процедуру прощення й призначити альтернативне покарання тим, хто скоїв тяжкі злочини (учасникам бойових дій проти нашої країни, тим, хто вбивав, катував і гвалтував). А ось той, хто скоїв під тиском, під впливом пропаганди, через особисті обставини або помилки нетяжкі злочини і розкаявся в скоєному, для них закон дає можливість отримати прощення. Для цього необхідно особисто звернутися до українського суду з двома документами — заявою про скоєний злочин і проханням про прощення, адресованим українському народові й державі. Щодо цих людей буде ухвалено вирок суду, яким вони не звільняються від кримінальної відповідальності, але до них застосовується процедура прощення, що передбачає заміну покарання у вигляді позбавлення волі на альтернативне покарання у вигляді тимчасового обмеження прав: якщо людина скоїла злочин середньої тяжкості, то на 10 років, якщо невеликого ступеня тяжкості, то на 5 років. Весь цей термін альтернативного покарання ця людина вважається судимою, але не сидить за ґратами.

Дія пропонованого закону поширюється на злочини, скоєні на користь держави-агресора та проти України на території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької й Луганської областей після 20 лютого 2014 року. Відповідно цей закон не створює проблем людям, які не скоювали жодних злочинів, — їм не треба ні перед ким каятися.

Для тих, хто скоював злочини невеликої й середньої тяжкості, передбачено такий порядок. Після деокупації території вони мають право протягом 6 місяців звернутися до суду із заявою про скоєний злочин і проханням про прощення. Якщо ж такий громадянин самостійно покидає окуповану територію, то у нього є максимум 14 днів на роздуми й звернення до суду. Для тих, хто після скоєння злочину «просочився» на вільну територію, але не може спати спокійно, передбачено для звернення до суду 6 місяців після набрання законом чинності. Кожен, що скоїв злочин, не розкаявся й не пройшов процедуру прощення, відповідатиме за законом.

«ЗАКОН ВИВОДИТЬ ЗІ СТРЕСУ ЛЮДЕЙ, ЯКІ НЕ СКОЮВАЛИ ЗЛОЧИНІВ, І ДАЄ ВІДПОВІДІ ДЛЯ ТИХ, ХТО СКОЮВАВ»

— Чи є у вас дані, скільки ймовірно людей може бути засуджено згідно з вашим законом при набутті ним чинності?

— Якщо нічого не міняти й не ухвалювати закон «Про прощення», то на сьогоднішній день при деокупації наших територій згідно з Кримінальним кодексом України, претензії можна буде пред’явити приблизно до 1 млн осіб. Це 200 тис. у Криму й 800 тис. на Донбасі. Звісно, частина претензій будуть притягнутими за вуха, оскільки сьогодні люди не захищені від цього, тому в нашому законопроекті ми й обмежили перелік статей, за якими можна оцінювати дії українських громадян на окупованій території, 25 статтями. І це одразу удвічі зменшило кількість людей, які перебувають у зоні ризику притягнення до відповідальності. Далі, якщо погодитися із запропонованою нами гнучкою системою покарання, то в Криму з 100 тис. осіб, які можуть бути притягнені до відповідальності, 15 тис. — це тяжкі злочини (здебільшого військові, спецслужба, вся верхівка кримської влади, причетна до окупації, і весь цей хоровод, що зветься окупаційною владою), а 85 тис. — це ті, хто скоїв злочини невеликої й середньої тяжкості, а отже може розраховувати на заміну покарання у вигляді позбавлення волі, на тимчасове обмеження прав. На Донбасі, відповідно, з приблизно 400 тисяч, близько 80 тисяч прощенню не підлягають, а решта 300—320 можуть розраховувати на альтернативне покарання.

Ще що важливе, ми знайшли формулу, що дозволяє не запускати слідство, бо якщо провести півмільйона людей через слідчі органи, то це історія на роки. Плюс вона нічим не закінчиться, окрім скандалів. Саме тому людина пише явку з покаянням до суду, далі завдання суду зіставити факти, викладені в заяві з критеріями для прощення, закладеними в законі. Якщо факти відповідають критеріям, то суд приймає рішення, яким застосовує процедуру прощення. Якщо не відповідають, то тут є варіанти. Людина може, наприклад, звести наклеп на себе, тобто в її діях не буде складу злочину. У цьому випадку суд закриває це провадження. Якщо ж у заяві є ознаки тяжкого злочину, то в цьому випадку суд направляє справу для повноцінного слідства (у цьому пакеті з суду вже буде явка з повинною). Можливий і ще один варіант, коли людина збрехала, тобто скоїла тяжкий злочин, а зізналася в якійсь дрібниці. Але рішення про прощення не індульгенція. Слід розуміти, що цим рішенням людину прощають рівно за те, в чому вона зізналася, а все, що вона приховала, залишається злочином, за який раніше чи пізніше доведеться нести відповідальність.

Як відомо, зараз діє програма Служби безпеки України «Тебе чекають удома», але вона базується на політичному рішенні, а не на нормах закону. А людям для того, щоб вони в це вірили, мало наявної інформації на сайті СБУ, вони мають бачити й читати український закон, який дає чіткі гарантії й алгоритм їхньої реалізації.

Таким чином, цей закон дає можливість за короткою процедурою визначитися в житті великій кількості людей. Найголовніше зараз — це побороти страх невідомості. Люди мають розуміти, що якщо вони не скоювали злочинів, то вони не перебувають ні в якому списку неблагонадійних. Перевірятися будуть факти, а не люди. Таким чином, цей законопроект виводить із зони стресу людей, які не скоювали злочинів, і дає зрозумілі відповіді для тих, хто скоював. Людина, що скоїла нетяжкий злочин, у свою чергу розумітиме, що так, 10 років вона не голосує на виборах або не може працювати в поліції, але вона не сидить у в’язниці.

«УСІ ЦІ ЕТАПИ Й ПРОЦЕДУРИ БУДУТЬ ПРОПИСАНІ В НАШОМУ ЗАКОНОПРОЕКТІ «ПРО ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД»

— Тепер, що стосується законопроекту «Про перехідний період», що перебуває на стадії підготовки. Що він передбачає?

— Людей хвилює, а як завтра будуватиметься мирне життя на окупованих територіях? І тут важливо зрозуміти, що пріоритетом є не інтереси колаборантів, а інтереси ні в чому не винних людей, змучених цією війною. Люди п’ятий рік перебувають у стані стресу. Має бути чітке розуміння, що ми робимо після звільнення територій. Якщо заходить наша влада або миротворці, у яких я абсолютно не вірю, то та публіка, що вдавала із себе правоохоронні органи, побіжить першою. Відповідно дуже важливо взяти під контроль ситуацію, щоб не допустити розгулу грабежів, вбивств і цілої низки інших злочинів. А далі вже йтиметься про етапи реінтеграції окупованих територій. Для цього й потрібен перехідний період. Це забезпечення безпеки, відновлення прав людей, соціальне забезпечення, покарання винних, відновлення інфраструктури, суспільно-політичного життя, ЗМІ тощо. Тобто стоїть завдання поетапного відновлення мирного життя.

По суті, ці два законопроекти є альтернативою Мінським угодам. Адже що Путін надиктував у Мінську? Перше — особливий статус Донбасу. Друге — амністія. Третє — негайні вибори. Отже, перший пункт. На наш погляд, особливий статус має бути прописаний у законі «Про перехідний період», але не як якась незрозуміла автономність, а мова має йти про те, що налагодження мирного життя є предметом особливої турботи центральної української влади. Тобто Київ має взяти на себе відповідальність за відновлення мирного життя на цих територіях.

Другий пункт. По-перше, амністія, як це прописано в Мінську, — це не індивідуальний акт, відповідно він не передбачає розкаяння. А в законопроекті «Про прощення» якраз йдеться про індивідуальний акт. У Мінську взагалі йшлося про амністію без розслідування, суду й вироку. Це означає, що ці люди не матимуть жодних обмежень у повноцінній участі в мирному українському житті. Тобто вони можуть піти скупити голоси й стати народними депутатами. У нашому ж випадку, формула, яку одні вважають дуже м’якою, а інші — дуже жорсткою, дає можливість застосувати покарання, адекватне тяжкості злочину й що враховує обставини збройної агресії й окупації. Вище я вже пояснив, що вона нікого не звільняє від кримінальної відповідальності, якщо скоєно злочини. Кожна людина, навіть якщо вона отримала альтернативне покарання на 5 або 10 років, все одно весь цей термін вважається судимою.

Третій пункт. Як зараз проходять вибори в об’єднаних територіальних громадах на вільній частині Донбасу? Користуючись потуранням нинішньої української влади й тим, що громадяни там уже більш як чотири роки живуть у стані нескінченного стресу й тотального зубожіння, просто скуповуються голоси, причому частенько за гроші, гроші, що передають з Ростовської області. Якщо дозволити таким чином сформувати місцеві органи влади, то ми їх точно не контролюватимемо. Там хороводить «п’ята колона» Кремля. Це не вибори, це спецоперація. Саме тому ми вважаємо, що на цих територіях до завершення перехідного періоду місцеві вибори проводитися не повинні. Для Криму, на нашу думку, цей період має становити три роки, а для Донбасу — п’ять років. Спочатку мають бути розв’язані базові проблеми громадян, щоб елементарно забезпечити їм мирне життя, а потім можна переходити до виборів.

Таким чином, перехідний період необхідний для реінтеграції українських територій. І тут важливий нюанс. Візьмемо окупований Донбас, де сьогодні не діють українські закони, відповідно наші громадяни не користуються жодними правами, захищеними українською Конституцією. Але якщо сталася деокупація, то це не означає, що там одразу починають у повному обсязі діяти всі українські закони. Що буде, наприклад, з нинішньою лінією фронту? Доки не вийдуть окупаційні війська з Криму й Донбасу, доки не будуть узяті під контроль важкі озброєння на цих територіях, військові залишаються на місці. А потім їм на зміну має прийти Національна гвардія, яка проводитиме фільтраційні процедури при переміщенні вантажів і людей. Тому що рівень незаконного обігу зброї й рівень злочинності там значно вищі, ніж на вільній території. У цей час на звільненій території мають працювати правоохоронні органи, щоб довести ситуацію до розумного рівня. Потім Нацгвардія також може вирушати з колишньої лінії фронту. Усі ці етапи й процедури будуть прописані в нашому законопроекті «Про перехідний період».

«ЗАКОНИ МАЮТЬ БУТИ УХВАЛЕНІ НЕ РАНІШЕ, НІЖ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО РОЗБЕРЕТЬСЯ  В ТОМУ, ЯК ЦЕ ПРАЦЮВАТИМЕ»

— Міжнародний досвід вивчали?

— Так, звичайно. Вивчали конфлікти й на території колишньої Югославії, й у Руанді, й у Камбоджі, й у інших частинах світу. Але всі вони індивідуальні. У тій же Югославії, по суті, розпадалася країна, тобто свого роду це був внутрішній конфлікт. А у нас це явна російська агресія. І тут я хочу підкреслити, що в усіх країнах, що пройшли військові конфлікти, формули поствоєнного врегулювання ніколи не вписувалися в стандартне законодавче поле країни, вони завжди писалися з чистого аркуша. Так само і у нас.

Хочу також підкреслити, що запропонований нами проект Закону України «Про прощення» — це не політичний проект, це не підготовка до виборів, над цими законопроектами працювала й працює дуже велика команда колишніх і нинішніх суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів...

Ви розраховуєте, що ці законопроекти будуть ухвалені до або вже після виборів в Україні?

— Чим раніше будуть ухвалені ці закони, тим краще. Але вони мають бути ухвалені не раніше, ніж українське суспільство з двох боків лінії фронту розбереться в тому, як це працюватиме.

Як ці ініціативи сприймають представники влади?

— По-різному, але визначальними у цьому випадку є ревнощі Петра Порошенка до будь-якого роду ініціатив, окрім його власних. Тому я не думаю, що на якомусь рівні з офіційних трибун звучатиме схвалення. Хоча ми розсилаємо всі свої ініціативи до структур, які представляють три гілки влади: законодавчу, виконавчу й судову. Дуже важливо, що наші ідеї підтримав перший президент України Леонід Кравчук. Він підкреслив головну думку: формулу поствоєнного врегулювання можна знайти лише в результаті громадського обговорення. Межу між тими, кого прощати, а кого ні, може визначати не влада, а лише українське суспільство.

— Як реагують ЗМІ?

— Ще наприкінці минулого року, коли ми опублікували Концепцію відповідальності, що лягла в основу законопроекту «Про прощення», буквально на третій день уже всі центральні російські телеканали («Росія 1», «НТВ») у прайм-тайм у найрейтинговіших шоу («60 хвилин», «Місце зустрічі») присвятили нашій ініціативі по 15—20 хвилин. Чому? Тому що вони відчули, що це руйнує їхню конструкцію. Зрозуміло, що вони брехали, але вони хоча б створили нам безкоштовну рекламу на окупованих територіях. Потім, коли ми опублікували законопроект «Про прощення», ситуація була аналогічною, тільки нам уже присвятили ще більше ефірного часу. Виводили на головний екран статті закону й продовжували брехати.

Якою була реакція українських ЗМІ? Більшість телеканалів ця тема не цікавить, їх цікавить, хто в кого плюнув у Верховній Раді. Тобто абсолютно примітивний погляд. Тому я дуже вдячний газеті «День» за не перше наше змістовне обговорення цієї теми.

«СЬОГОДНІ У СВІТІ ДОЗРІЛА АТМОСФЕРА, ЩОБ ПОСТАВИТИ ПИТАННЯ РУБА ПРО ВИКОНАННЯ БУДАПЕШТСЬКИХ ГАРАНТІЙ»

— Якщо уявити, що ці закони будуть ухвалені, то як вони співвідноситимуться з Мінськими угодами?

— Я вважаю, що наша країна не має стояти на одній нозі й сподіватися на «нормандсько-мінський формат». На мій погляд, сьогодні у світі дозріла атмосфера, щоб поставити руба питання про виконання будапештських гарантій. Україна має на це право, тому що ми свої зобов’язання виконали повністю, ми віддали ядерну зброю. Відповідно маємо право формувати порядок денний і вимагати, в першу чергу у Великобританії і США, звісно, Росія не сяде за стіл переговорів, примусу агресора до миру. Але це не означає, що треба ховати «нормандсько-мінський формат», просто його, якщо він збережеться, слід вивести на вищий рівень як у плані представництва, так і в плані предмету переговорів.

Уже триває четвертий рік, але прогресу у Мінських угодах немає. Вочевидь, що, на інтуїтивному рівні, громадяни України сприймають мінські домовленості як небезпечні для нашої країни. Тому ми пропонуємо новий зміст для таких переговорів. Наші проекти комплексно регулюють ситуацію. Вони важливі не лише для наших громадян на вільній і окупованих територіях, не лише для нинішньої влади, а й для світової спільноти, бо тоді не треба буде гадати що буде, коли Росія піде з наших територій. Наше завдання — вже зараз для всіх зацікавлених сторін українськими законами дати відповіді на ключові питання.

Тут і питання — наскільки готове міжнародне співтовариство?

— У будь-якому разі за нас нашу роботу ніхто не робитиме. Ми маємо йти своїм шляхом і захищати національні інтереси.

Іван КАПСАМУН, «День», фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments